Не зупиняючись на досягнутому

 Іван Абрамів, який працює заступником начальника навчально-тренувального центру ХАЕС, міг стати відомим спортсменом. Природні фізичні кондиції були підходящими для багатьох видів спорту та й він також не нехтував заняттями фізичними вправами. Коли вступив до технічного училища, вирішив спробувати себе у важкій атлетиці, щоб вдосконалити форму тіла – атлетизм був мрією не одного хлопця. Але вчитель фізкультури порадив зосередити увагу саме на легкій атлетиці. Вже на першому уроці фізкультури він показав, що «стометрівку» здатний долати найкраще в училищі.

Коли земля вкрилась пухнастим білосніжним килимом, з’явилась нагода випробовувати себе і в лижному спорті. Через кілька занять хлопець виконав норматив дорослого третього розряду. Згодом увійшов до десятки кращих лижників України серед представників спортивного товариства «Трудові резерви». Його груди прикрасив значок «майстра спорту». Заняття спортом не вплинули на успішність, Іван єдиний зі всього випуску одержав п’ятий розряд слюсаря з ремонту контрольно-вимірювальних пристроїв.

Коли призовна комісія вивчала послужний список І.Абраміва, вердикт було винесено однозначний – слу­жба у спортивній роті учбової бази  ракетних військ стра­тегічного призначення, що дислокувались у Білорусії. Крім вміння демонструвати від­мінні спортивні резул­ьтати командири помітили у  молод­ого солдата здібності наставника. Спортивна складова відійшла, як мовиться, на задній план. Йому довелось більше часу затрачати на підготовку призовників. Водночас з’явилась нагода більше часу приділяти опануванню основ теорії, практичних навиків обслуговування складної бойової техніки.

За два кілометри від рідного для Івана Абраміва села Молотів Жидачів­ського району Львівської області знаходиться Західноукраїнська підстанція потужністю 750 кіловольт. Саме тут продовжив свій трудовий шлях молодий спеці­аліст.

Одного разу на енергетичний об’єкт за обміном досвідом експлуатації навідались представники ХАЕС, які готувались до монтажу обладнання на енергоблоках, будівництво яких перебувало у початковій стадії.

- А як ти дивишся на можливість попрацювати на нашій електростанції? Нам потрібні працівники різних технічних професій,- поцікавився у Івана представник з Нетішина.

У 1984 році Іван Абрамів вперше відвідав проммайданчик будівництва нової АЕС на березі Горині. Повноправним членом колективу атомників він став лише через рік. В електроцеху тоді потрібні були спе­ціалісти у сфері вимірювань. Згодом його знання стали корисними і в цеху теплової автоматики та вимірювань.

Працюючи серед кваліфікованих працівників, Іван Абрамів зрозумів, що потрібно здобувати вищу освіту. Став студентом Львівського політехнічного інституту.

Успішна та безпечна робота ХАЕС залежить не тільки від на­дійної експлуатації обладнання, а й від кваліфікації персоналу. Вищі навчальні заклади в основному дають теоретичну базу, практичні навички треба набувати у ході виробництва. Але цей процес не може бути спонтанним, все повинно мати під собою, як мовиться, наукову базу. Саме тому на ХАЕС було створено навчально-тренувальний пункт, який у 1997 році «переріс» у сучасний навчально-тренувальний центр. Біля його витоків і став Іван Абрамів, який на той час обіймав посаду інженера технічних засобів навчання, а згодом брав участь у введенні в промислову експлуатацію повномасштабного тренажера.

Відтоді ніби й непомітно збігло десятиліття. Сьогодні навчально-тренувальний центр ХАЕС міжнародні експерти визнають одним з кращих на пострадянському просторі та у Європі. Це, звичайно, не дає підстави розслаблятись, бо технології навчальних процесів мають постійно вдосконалюватись. І навчально-тренувальний центр у цьому серед лідерів. Якщо раніше працівникам НТЦ ХАЕС доводилось  переймати досвід, то згодом  до нетішинців стали прислухатися.

Івану Євгеновичу випала нагода побувати в одному із  навчальних цен­трів з підготовки оперативного персоналу Японії. Він  ділився досвідом організації нав­ча­ль­них процесів. Іноземні колеги сприйняли доповідь з великою зацікавленістю.

ХАЕС постійно відвідують різноманітні делегації. Перше їх зна­йомство з атомною енергетикою відбувається під час відвідин навчально-тренувального центру. Івану Євгеновичу час від часу ви­падає місія презентувати роботу та досягнення НТЦ. Розповідаючи, він неодмінно наголосить на високій кваліфікації інструкторів, які займаються підготовкою персоналу різних підрозділів електростанції. Гості часто  дивуються, що наявність диплому про вищу освіту  не є підставою для призначення на відповідальні посади. Спеціалісти мають підтвердити  квалі­фікацію не тільки на нижчих щаблинах виробничої «ієрархії», а й пройти відповідний курс підготовки на базі навчально-тренувального центру. І такий процес є постійним.

У робочому кабінеті Івана Абраміва на стіні можна побачити різні сертифікати, що засвідчують опанування їх власниками певних спеці­альних знань.

- Для впровадження новітніх навчальних технологій,- каже Іван Євгенович, - кожен працівник навчально-тренувального центру має постійно поглиблювати  знання, бо  в атомній енергетиці такі правила. Від кваліфікації кожного інструктора залежать результати підготовки персоналу. На усвідомлення цього нас  націлює наш керівник Володимир Ісупов.

Колектив навчально-тренувального центру окрім розуміння виробничих цілей та завдань, наділений ще однією особливістю – тут  витає дух колективізму. Це добре проявляється під час організації дозвілля. Активісти залучають коле­г до участі у виставках, туристичних поїздках, спор­тивних змаганнях. Така постановка питання імпонує Івану Абраміву. Він активний учасник станційних Спартакіад, зараз активно займається настільним  тенісом і хоче на цьому поприщі вдосконалюватись.

Коли трапляється нагода, Іван Євгенович вирушає на водойми краю, щоб позмагатись із вітром під парусом віндсерфінга. Саме це захоплення привело його у мальо­вничі куточки Рівненщини і Волині – на Біле Озеро, Світязь. А ось взимку манять до себе гірськолижні схили Карпат. Під час візитів туди           нетішинець опанував навички швидкісних спусків на лижах. У подібних захопленнях він не одинокий, адже спортивна робота в колективі поставлена як слід і опікується нею такий же ентузіаст, до того ж голова спортмасової комісії профкому Степан Пенчук.

Олександр Шустерук

Фото  автора