Торік неподалік Смоленської АЕС (Російська Федерація) пошуковим загоном були знайдені останки загиблого у Великій Вітчизняній війні воїна. При огляді місця виявлено медальйон із даними про його власника, в якому зафіксовані скупі біографічні дані – «Каменец-Подольская обл. Деражнянский р-н с. Копачевка. Никитюк Йосиф Дмитриевич, 1921 г.р.». Про це надійшло повідомлення із інформаційного центру Смоленської АЕС і було висловлене прохання до Хмельницької АЕС посприяти у доставці останків воїна на батьківщину.
Представники ХАЕС навідались до сільського голови села Копачівка Миколи Савчука. Відбулась ділова розмова з приводу узгодження переліку документів, які потрібні для проведення перепоховання. У ході розмови з’ясувалось, що у період Другої світової війни на фронтах загинуло 120 жителів села. Про долю деяких з них і сьогодні немає ніяких відомостей. Але односельці пам’ятають про кожного. У місцевому Будинку культури на стенді розміщена фотографія кожного загиблого земляка. Микола Кіндратович також показав третій том «Книги пам’яті Хмельниччини», в якому є відомості про Йосипа Нікітюка.
Поки представник ХАЕС Микола Поліщук вів перемовини із сільським головою, в кабінет завітала рідна сестра загиблого воїна вісімдесятирічна Ніна Дякун. Вона не приховувала радості від того, що нарешті прах рідного брата знайде спочинок у рідній землі. Жінка також поділилась спогадами про ті часи, коли вони з братом були разом. Перед демобілізацією в армію він ще встиг попрацювати у місцевому колгоспі. Від 1940 року його ніхто не бачив. Лише під час війни до села прийшло повідомлення про те, що Йосип Нікітюк пропав безвісти. Але сім’я знала, що він все ж таки загинув під час авіаційного обстрілу, бо свідком цього був один односелець, якому вдалося живим повернутись з фронту.
Спогадами про брата поділилась ще одна рідна сестра Ганна. Вони розлучились, коли їй виповнилось вісім років.
- Мені запам’яталось на все життя, як Йосип брав мене на плечі і носив по вулиці, - пригадує Ганна Дмитрівна. - Він був спокійної вдачі, поважав старших, не цурався селянської праці. Мені важко передати стан душі, коли почула звістку про знахідку праху брата. Це воля Всевишнього. Тепер моє серце буде спокійним, що Йосип через багато десятиліть повернувся до родини. Хай пам’ять про нього буде вічною.
До сільської ради Ганна Нікітюк прийшла, як мовиться, не з порожніми руками. Вона показала документи, які належали брату, коли він працював перед війною у колгоспі, а також фотографію, на якій зображено брата в оточенні рідних.
- Її було зроблено коли Йосип Дмитрович одержав повістку в армію. Це цінна сімейна реліквія, - уточнила Ганна Дмитрівна.
Неподалік сільської ради розташований своєрідний меморіальний комплекс на честь пам’яті загиблих односельців. Його основу складає скульптурне зображення воїна, а ліворуч плита із прізвищами. Серед них в алфавітному порядку й значиться – Нікітюк Й.Д.
Сільський голова Микола Савчук розповів, що звістка про знахідку останків Нікітюка обговорювалася на сесії сільради з депутатами. Було прийнято рішення захоронити прах біля пам’ятника. Церемонія реально може відбутися напередодні Дня Перемоги.
Представник ХАЕС Микола Поліщук мав ще зустрічі в Деражнянській райдержадміністрації та райвійськкоматі. Під час розмови із військовим комісаром прозвучала інформація про те, які ж медальйони носили при собі бійці. Найчастіше це були гільзи із вмонтованими туди папірцями. На них можуть звернути увагу лише знавці військових традицій. Це добре, що використаний боєприпас потрапив саме до рук пошуковців.
Кажуть, що війна закінчується лише тоді, коли прах останнього воїна за християнськими звичаями упокоїться у святій землі. Достеменно не відомо, скільки ще стріляних гільз із довгожданими звістками таїть у собі земля. Але справа пошуку таких місць є благородною. Ніхто не забутий, ніщо не забуто.
Олександр Шустерук
Фото автора
