На великі релігійні свята заступник начальника гідротехнічного цеху по роботі з персоналом ХАЕС Юрій Шевчук неодмінно відвідує своє рідне село Гільча, що в Здолбунівському районі Рівненської області. Тут півстоліття тому він побачив білий світ, тут зробив перші кроки. А як не пригадати стежини, якими добирався з товаришами до чудових і мальовничих  сільських околиць. Часто вабило до себе джерело Святого Миколая, на місці якого в кам’яному гроті багато-багато років тому була споруджена каплиця.

Не одну легенду почув Юрій про появу джерел. Старші люди кажуть, що колись в пагорб влучила блискавка і на цьому місці струменем вирвалась вода. А одного разу жителі села у воді побачили лик Миколи-Чудотворця і повірили у її святість.

Дитячі враження запам’ятовуються на все життя. Юрій Шевчук пригадує, що жодного разу, проходячи шляхом біля святого джерела, не знехтував бажанням втамувати спрагу. Вода там і справді смачна. Вона значно відрізняється від криничної, бо має порівняно невеликий вміст заліза. Про хімічні особливості води Юрій Шевчук вже довідався згодом, коли став студентом Рівненського інституту інженерів водного господарства.

- Коли плануєте відвідати Гільчу? – під час зустрічі на території проммайданчика ХАЕС запитав у Юрія Шевчука.

- Двадцять другого травня, у день Святого Миколая. У моєму рідному селі цей день є храмовим святом.

У Гільчі у нього не залишилось близької рідні. Тато Василь Лавренті­йович і мама Віра Семенівна померли. Тож користується можливістю навідатись до тіток Фаїни та Ольги, дядька Якова. Вони завжди раді­ють приїзду дорогого гостя з Нетішина. Тоді й з’являється нагода погомоніти про життя-бутя. Не нехтує такими гостинами і рідний брат Василь, який працює лікарем у залі­зничній лікарні міста Здолбунів. Тут завжди раді бачити дружину Юрія Тетяну, їх сина Юрія, доньку Інну. Святу місцеву воду скуштувала й онучка Софійка.

Усі, хто навідується до рідних, близьких і просто добрих знайомих, користуються нагодою попити цілющої води із святого джерела. Про її гарні лікувальні властивості відомо всій окрузі. Приїжджаючи сюди, люди прагнуть позбутись хвороб травлення, і ниркам вона стає помічною. А ще допомагає позбутись виразок на шкірі, сприяє відновленню сил після операції. Тому не дивно, що біля джерела Святого Миколая завжди багато не тільки перехожих, а й власників автомобілів, які знаходять можливість, мандруючи автошляхом до Рівного чи у зворотному напрямі, навідатись до легендарного джерела.

Юрію Шевчуку запам’ятались розповіді про історію рідного села, але найчастіше у них згадується саме святе джерело. Воно вже не одну сотню років є його візитівкою. Навіть відомі письменники не оминули Гі­льчу своєю увагою.

Раніше біля уро­чища Святого Миколая проходив Дубнівський тракт. Мандруючи по ньому, біля святого джерела зупинялись Тарас Шевченко, Іван Нечуй-Левицький, Улас Са­м­чук, Олесь Гончар, Михайло Коцюби­нський. У 1881 р. по­бувала тут і Олена Пчілка, мати Лесі Українки. Свої враження від цієї подорожі вона описала в невеликій віршованій поемі «Гульча»: «Та темна водиця в печері блищиться І промінь блідий оббиває, а далі, - на волі, на яснім роздоллі, по плитах камінних зринає...»

Олена Пчілка мала нагоду деякий час погостювати у Гільчі. Про це вона також розповіла у поемі, наголосивши, що проживала у хаті "на ласку багату", за що "сім'ї тій приязній... в думці мовчазній" склала "найкращую дяку".

У період визвольної війни проти польских завойовників у Гільчі побував гетьман Богдан Хмельницький. Тут його побратими заліковували рани, набирались сил для подальших походів і ховали полеглих. Пам’я­таючи це, вдячні жителі села подбали, щоб біля Гільчі у шістдесятих роках минулого століття було споруджено великому полководцю монумент. Біля нього часто можна побачити подорожніх, які тут роблять знімки на пам’ять. У приватному архіві Юрія Шевчука також є чимало світлин із краєвидами рідного села, і, звичайно, каплицею біля джерела Святого Миколая. Все це навіює приємні спогади, які дають змогу хоч на мить зазирнути у своє дитинство.

 Юрій Васильович пригадує, що першим його кроком у доросле життя стала робота слюсарем з ремонту механізмів у місцевому господарстві. Він сюди повернувся після закінчення будівельного факультету Рівненського інституту інженерів водного господарства. Так співпало, що тоді у колгоспі ніякого будівництва не велось, тому молодому спеціалістові запропонували покращити спортивно-масову роботу на посаді інструктора із спорту. До цього Юрій поставився зі всією відповідальністю, бо й сам ще з шкільної парти любив ігрові види спорту. А через деякий час його односельці вибороли друге призове місце у районній Спартакіаді під егідою спортивного товариства «Колос».

- Я ніколи й не думав, що саме слово «вода» буде мене супрово­джувати по життю, - розповідає Юрій Васильович. – Рідне село славиться цілющими джерелами, навчався я у вузі, який має пряме відношення до водного господарства, а наш гідротехнічний цех електростанції опікується не тільки водопостачанням, а й водосховищем, в якому знаходиться майже 120 мільйонів кубометрів води. А це двомісячний стік нашої Горині.

Але на своїй основній роботі Юрій Васильович не займається суто водою, бо ж координує роботу  працівників гідротехнічного цеху: сприяє  покращенню їх знань, практичних навичок. Крім цього має ще й, як мовиться, громадську місію – голова цехового комітету.

Саме завдяки тому, що Юрій Шевчук родом із відомого своєю лікувальною водою села, багато його колег по роботі побували біля джерела Святого Миколая.

- А ви цікавились вмістом хімічних елементів у його воді? – цікавлюсь у співрозмовника.

- Багато зусиль для точного аналі­зу властивостей джерельної води доклав мій колишній односелець вчитель фізики Іван Федевич. Він навіть возив проби до Києва. За даними досліджень, вміст міді більший, ніж заліза, крім цього серед інших хімічних елементів переважає фтор. Саме це і визначає лікувально-профілактичні властивості тамтешньої води. Але основним фактором, я переконаний, є віра. На території джерела Святого Миколая постійно проводяться Богослужіння. Найбільш урочистими ці таїнства бувають на Водохреще, весняні та зимові вшанування Дня Святого Миколая. Три роки тому мені випала нагода брати участь у нічній відправі біля каплиці. Саме тоді я став свідком хвилювання води у басейні, яка знаходиться поряд із джерелом. Це важко описати словами.

Джерелом Святого Миколая опі­куються не тільки жителі Гільчі, прихожани місцевого православного храму. На основі Розпорядження голови Рівненської облдержадміністрації у 2002 році воно було взято на державний облік як пам’ятка історії та культури місцевого значення.

…Із підніжжя невеликої скелі струменить життєдайна земляна прохолода, яка згодом уповільнює свій плин у рукотворній невеликій водоймі. Там у будь-яку пору року температура однакова. Навідавшись до каплиці Святого Миколая, багато хто з паломників намагається доторкнутись тілом до святої води, щоб одержати сили для зці­лення недругів. А неподалік із старої ікони на всіх пильно дивиться Святий Миколай-Чудотворець, ніби хоче запитати кожного про силу віри у Господа. До джерела навідуються і щирі християни, і атеїсти. Тут усе наповнено Божою благодаттю, варто лише переконатися під час відвідин святого джерела.

Олександр Шустерук