Iзяславщина - друга батькiвщина актора Смоктуновського
Інокентій Михайлович Смоктуновський (1925 - 1994), відомий російський актор театру і кіно, працював у Малому театрі та в театрі ім. Мосради, в 1974 році отримав звання народного артиста СРСР.
Найвідоміші ролі в театрі: князь Мишкін («Ідіот» за Ф. Достоєвським), Іванов («Іванов» А. Чехова), Порфирій Головльов («Пани Головльови» М. Салтикова-Щедріна). Зіграв в фільмах «Дев’ять днів одного року», «Гамлет», «Бережися автомобіля», «Дядя Ваня», «Дочки-матері», «Бар’єр» та ін.
Інокентій Смоктуновський - людина з важкою долею. Не дивлячись на блискучу кар’єру актора, його минуле завжди приховувало в собі багато таємниць. Не відкривалися деякі моменти його біографії, походження, національність, те, що він був з родини польських євреїв і справжнє його прізвище - Смоктунович.
Лише по смерті талановитого актора відкрилося багато фактів його біографії, невідомих широкому загалу. Сьогодні вони мало кого бентежать, адже талант не має кордонів чи національностей. Але в ті роки для людини такої висоти неможливо було бути не «таким як всі».
Однак є й факти, які беззаперечно пов’язують життєвий шлях Смоктуновського з нашим краєм, його «другою батьківщиною», як говорив сам Інокентій Михайлович, - поліським селом Сохужинці, що на Ізяславщині.
- Це було восени 1943 року, - пригадує вісімдесятичотирьохрічна жителька села Тетяна Шевчук. - Поблизу села, на захід, німці гнали колону військовополонених. Багато їх було. Деякі падали на шляху, і їх одразу пристрілювали на місці. Серед полонених був молодий юнак - слабкий, хворий, ледь на ногах тримався. Здавалося, от-от впаде і над ним вчинять розправу. Старші червоноармійці підтримували його, а коли проходили через місток, що біля Теліжинець, літній полонений штовхнув хлопця в канаву. До вечора пролежав там юнак, а далі, через поля, побрів шукати людей. Побачив вогник в хатині, постукав, попросив допомоги. Молода жінка лише руками сплеснула - у селі ж повсюди німці, а в неї ціла хата дітей... Але не відмовила - відвела до своєї матері.
Стара Шевчучка без зайвих слів зрозуміла, кого привела їй донька. Ледве відходила його, такий слабкий був. У відварах трав купала, звіробоєм, кровавником напувала, від німців ховала, як рідного сина берегла. А він надякуватися не міг, називав бабу Василину другою матір’ю. А коли трохи оклигав, став в дорогу збиратися, до партизанського загону.
Тут, на Поділлі І.М.Смоктуновський знову взяв до рук зброю. Вже - як партизан, член загону імені Леніна Кам’янець-Подільського з’єднання. Став командиром взводу. Двічі нагороджувався медаллю «За відвагу».
Стара Шевчучка, лаштуючи його в дорогу, все плакала, синочком називала, а він розцілував всіх на прощання, сказав, що вони обов’язково ще зустрінуться, бо тут його друга батьківщина, а баба Вася - його друга матір...
Однак не судилося Інокентію Михайловичу ще раз побувати в Сохужинцях, ще раз побачити своїх рятівників - стару Василину та її дочку Онисію. Тетяна Шевчук пригадує, що він, вже будучи відомим актором, хотів відвідати їх, тоді 1 травня 1983 року, навіть все село готувалося до його приїзду. Та вищі чиновницькі кола не дозволили Смоктуновському зустрітися з Шевчуками. Чому? Запитання залишилося без відповіді...
Ірина Олійник
