Якщо ти орден заслужив
Ще здавна зародився звичай нагороджувати людей, що відзначилися. Нагороди за службу існували завжди та усюди, а форма їх була різноманітною. Але вже тоді орлине пір’я, намисто із зубів хижаків, перламутрові мушлі, підняті з морського дна, були не лише прикрасою, але й доказом мужності їх власника, його хоробрості та вправності. Нагороди здавна ставали матеріальною формою заохочення та свідчили про визнання заслуг як окремої людини, так і цілої групи людей. З часом з’явилися нові відзнаки. Почали цінувати не лише хоробрість, але й особисту відданість Великому князю, вірну службу при дворі господаря.
Таким чином, нагороди в давнину були різноманітними. Слово «орден» раніше мало зовсім не те значення, яке має зараз. Воно пішло від латинського слова «ordo», що означає «організацію, загін». В епоху хрестових походів «орденами» називались чернечі та рицарські братства, члени яких дотримувались свого власного статуту, носили однаковий одяг і особливі, лише їм притаманні знаки – хрести, мечі, щити різного кольору і форми.
Поступово військова та благочестива суть орденів втратилась. Залишилася лише форма. Замість сукняних нашивок орденських розрізнень, з’явились дорогоцінні прикраси, вироби тонкого ювелірного ремесла.
Пізніше орденські знаки розрізнення отримали державне значення, ними нагороджували за доблесне служіння державі, і поступово початкове значення «ордена», як рицарської організації, пішло в минуле. За «орденом» закріпилося єдине значення – нагороди від глави держави.
В епоху Відродження завоювали популярність настільні пам’ятні медалі, на яких зображувався портрет людини, якій вони присвячувалися. Такі даровані портрети стали знаком особливої милості правителя. Саме ж слово «медаль» походить від лат. «metallum», що означає металічний знак для нагороди. Також є медалі нагородні, що носяться на грудях із стрічкою певного кольору.
Хрести, ордени та медалі є яскравими документами епохи; це жива та образна мова історичних подій та людей, що брали участь в тих подіях. Наприклад, в Росії ордени могли отримувати лише дворяни, офіцери, чиновники, іноземці, купці та «особи інших рангів, які особливими заслугами стають гідними цієї нагороди». Медалі ж могли отримати селяни та інші піддані у випадку особливих заслуг.
Особливим етапом в історії радянської нагородної системи стала Велика Вітчизняна війна. В цей період було запроваджено особливо багато нагород – як за військові подвиги, так і за самовіддану працю. Першим з бойових орденів став орден Вітчизняної війни (20.05.1942 р.). Він мав два ступені. Ескізи знаків розробив художник А. Кузнєцов. Першим представленим до нагороди орденом Вітчизняної війни І-го ступеня був артилерист, капітан І. Кріклій (№ 312468). А орден під №1 отримав старший політрук В. Конюхов, який загинув відразу після нагородження. Орден Вітчизняної війни ІІ ступеня під №1 зберігається також у сім’ї старшого лейтенанта П. А. Ражкіна, що віддав життя за Батьківщину. Всього за роки Великої Вітчизняної війни цим орденом було нагороджено біля півтора мільйона людей різних національностей. А у дні святкування 40-ліття Перемоги всі учасники ВВв отримали ордени Вітчизняної війни І-го та ІІ-го ступенів.
Орден «Перемога» – вищий елітарний військовий орден СРСР, був установлений Указом Президії Верховної Ради СРСР від 8 листопада 1943 року. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 18 серпня 1944 року затверджені зразок і опис стрічки ордена «Перемога», а також порядок носіння планки із стрічкою ордена. Всього було 20 нагороджень і сімнадцять кавалерів (троє нагороджувалися двічі, один позбавлений нагороди посмертно).
Статут ордена «Перемога» був вищим військовим орденом. Ним нагороджувалися особи вищого командного складу Червоної Армії за успішне проведення таких бойових операцій в масштабі одного або декількох фронтів, в результаті яких докорінно змінювалась обстановка на користь Червоної Армії.
Імена нагороджених орденом «Перемога» викарбовувалися на особливій меморіальній дошці, яка була встановлена у Великому Кремлівському палаці. Нагородження цим орденом проводилось тільки Указом Президії Верховної Ради СРСР.
Орден «Перемога» носився на лівій стороні грудей на 12-14 см вище від пояса.
Знак ордена «Перемога» є опуклою п’ятикутною рубіновою зіркою, облямованою діамантами. У проміжках між кінцями зірки промені, що розходяться, усіяні діамантами. Середина зірки є колом, покритим блакитною емаллю, облямованим лаврово-дубовим вінком. У центрі кола золоте зображення кремлівської стіни з мавзолеєм Леніна і Спаською баштою в центрі. Над зображенням напис білими емалевими буквами «СССР». В нижній частині кола на червоній емалевій стрічці напис білими емалевими буквами «ПОБЕДА».
Знак ордена виготовлявся з платини. У прикрасі ордена використані платина, золото, срібло, емаль, п’ять штучних рубінів в променях зірки і 174 дрібні діаманти.
20 лютого 1978 року орденом «Перемога» нагороджений Генеральний секретар ЦК КПРС, Маршал Радянського Союзу Л.І. Брежнєв. Після смерті Брежнєва нагородження було анульоване.
Таким чином кавалерами ордена «Перемога» стали всього 12 радянських воєначальників (серед яких Жуков, Василевський і Сталін – двічі) і 5 іноземних громадян.
Оцінна вартість ордена в 1945 році складала 3 750 фунтів стерлінгів.
На відміну від більшості радянських орденів, на реверсі ордена «Перемога» відсутнє клеймо монетного двору і порядковий номер ордена.
Орден Слави трьох ступенів з’явився одночасно з орденом “Перемога”, нагороджували ним солдатів та сержантів, а в авіації - молодших лейтенантів. Він нагадував солдатський Георгіївський хрест дореволюційного часу. Навіть стрічку ордена Слави взяли чорно-оранжеву, Георгіївську. Отримати орден Слави було важко. Гідним нагороди вважався той, хто, наприклад, першим увірвався з боєм в розташування ворога. Або той, хто врятував прапор частини, ризикуючи життям. Або той, хто врятував в бою командира. Повними кавалерами ордена Слави стали в роки Великої Вітчизняної війни біля двох з половиною тисяч воїнів.
Нагородні медалі в перші роки радянської влади, під час громадянської війни і після неї не затверджувались. Не відзначеними залишились й успіхи в колективізації та індустріалізації країни. До Великої Вітчизняної війни, в 30-ті роки затвердили лише сім медалей: «За бойові заслуги», «За відвагу», «За трудову відзнаку», «За трудову доблесть», «Золота Зірка» (давались із званням «Герой Радянського Союзу»), «Серп і Молот» (давалась із званням «Герой Соціалістичної Праці»).
Відзначаючи подвиги героїв війни, радянська верхівка затвердила десять орденів і двадцять одну нагородну медаль. Перший рік був особливо важким. Війна застала країну Рад зненацька. Ворог був сильнішим. Захопленими були величезні території. Німці підходили до Москви. В цей важкий час (1941-1942) були затверджені перші нагороди – медалі «За оборону Ленінграда», «За оборону Одеси», «За оборону Севастополя»...
В квітні 1945 року радянські війська дійшли до Берліну. Після запеклої боротьби місто було взяте. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 9 травня 1945 року була затверджена медаль «За взяття Берліна». Нею нагороджували безпосередніх учасників штурму столиці Німеччини. Всього медаллю нагородили біля мільйона чоловік.
В той самий день затвердили ще одну медаль – «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.». Ця нагорода була більш масовою. Її отримали біля 15 мільйонів чоловік. Цю медаль вручили від рядового солдата до чотириразового Героя Радянського Союзу Маршала Радянського Союзу Г. К. Жукова. Саме він прийняв капітуляцію від представників німецького командування в ніч з 8 на 9 травня 1945 року.
Протягом 1944 року від фашистів була звільнена майже вся територія Радянського Союзу. Радянський солдат увійшов в Європу. Солдатів та офіцерів відзначали низкою медалей: «За звільнення Бєлграда», «За взяття Кенігсберга», «За взяття Будапешту», «За звільнення Варшави», «За взяття Відня», «За звільнення Праги». Указом Президії Верховної Ради СРСР від 30 вересня 1945 року була затверджена медаль «За перемогу над Японією».
За роки радянської влади було затверджено 38 орденів і 61 нагородну медаль. Більшістю з них вже не нагороджують. Вони стали пам’яттю.
Підготувала Ганна Балій