Вiн повернувся додому через 70 рокiв
Йосип Дмитрович Нікітюк народився задовго до атомної епохи. В селі Копачівка, що на Деражнянщині Хмельницької області, жив мирний хлібороб до 1940 року. Тоді прийшла повістка в армію.
«Ми поїхали проводжати брата, - каже сестра Йосипа Ганна, якій тоді виповнилось вісім років, - в Деражню. - Пам’ятаю, що він взяв мене на руки, пригорнув і посміхнувся. Високий і усміхнений він і залишився в моїй пам’яті назавжди».
Туркменський військовий округ прихистив молодого воїна. Та вже за півроку мирну військову службу перервала війна. Відтак рядовий зв’язківець Йосип Нікітюк заблукав дорогами Великої Вітчизняної. Листів родина не отримувала, а прийшла звістка, що серед убитих його нема, відтак – безвісти пропалий. А це могло означати і те, що Йосип дезертир... До справи не прикладеш слова односельця, який стверджував, що Йосип загинув під час авіаційного обстрілу.
На Смоленщині знаходиться атомна електростанція, працівники якої не лише дають світло в оселі земляків, але й дбайливо ставляться до історії. 2007 року в Десногорську, що є супутником Смоленської АЕС, народився пошуковий рух, який об’єднав пошукові загони атомних станцій Росії. В Десногорську біля Кургана Слави нині знайшли останній прихисток понад 130 воїнів. Шість з них стали відомі пошуковцям. Це Гуляєв М.Н., Єфимов Гнат Микитович, Жалилов Мавлют Люгменович, Сидоров Михайло Васильович, Мозговий Андрій Григорович, Отян Іван Іванович.
Цієї весни до ВП «Хмельницька АЕС» звернулися представники інформаційного центру Смоленської АЕС та в.о. голови адміністрації м. Десногорська Смоленської області з повідомленням, що під час пошукових робіт в урочищі Варушкіно (11 кілометрів від міста Єльні) були підняті останки і знайдено медальйон, у якому зазначено дані: Нікітюк Йосип Дмитрович, 1921 р.н., місце народження: Кам’янець-Подільська область, Деражнянський район, с. Копачівка, дата і місце призову: 10.11.1940 року, Деражнянський РВК, Українська РСР, Кам’янець-Подільська обл., військове звання: рядовий.
Хмельницька атомна електростанція з розумінням поставилась до проблеми, відправила уповноважених у відповідні органи, аби встановити наявність родичів загиблого, вирішити процедурні питання.
На території Копачівської сільської ради Деражнянського району Хмельницької області проживають рідні сестри Йосипа Нікітюка – Ганна Дмитрівна Козачок і Ніна Дмитрівна Дякун, які попросили здійснити перепоховання брата в с. Копачівка. Понад 120 односельців загинуло на фронтах Другої світової війни. Багато досі безіменних. Тож, логічно, що Копачівською сільською радою було прийнято рішення про надання дозволу на перепоховання останків загиблого воїна на території Копачівської сільської ради, підготовлено та передано необхідний пакет документів для російської сторони. Передача на російсько-українському кордоні останків загиблого пройшла 6 травня 2011 року. А 7 травня 2011 року в с. Копачівка відбулись урочистості з нагоди перепоховання земляка.
Все село зійшлось на церемонію, аби віддати шану воїну.
Останки доставлялись пошуковцями з Росії, серед яких був і атомник із щирою душею Олексій Романов, який і підняв з землі Йосипа Нікітюка, командир зведеного пошукового загону АЕС Росії, оператор реакторного цеху Микола Кошкаров, Світлана Васькіна - заслужений працівник культури Російської Федерації, голова комітету з культури і молодіжної політики адміністрації муніципального утворення Десногорська, Євгенія Пришлєцова - заступник начальника центру громадської інформації Смоленської АЕС та директор муніципального утворення газети «Десна» Алла Мулагулова.
На перехресті доріг відбулась церемонія передачі останків воїна місцевій владі. Солдати пронесли цей найважливіший скарб до церкви, в якій священики звершили молитви за упокій убієнного. Далі шлях проліг до пам’ятника загиблим односельцям, поруч з яким було вирито могилу для останків Й.Нікітюка.
Відбувся мітинг-реквієм, під час якого перший заступник голови облдержадміністрації Вадим Гаврішко сказав: «Велика Вітчизняна війна залишила в серцях і душах її очевидців не тільки важкий слід кривавих боїв, гіркоту відступів, жахіття полонів та катувань, а й світлу радість переможних салютів, гордість за мужність та самовідданість захисників Вітчизни».
Голова Копачівської сільради Микола Савчук зазначив, що на фронт пішло з села понад 250 чоловік. Пам’ять про тих, хто не повернувся, шанобливо зберігається серед сільчан. Ще один земляк повернувся на рідну землю через 70 років. І йому ми віддаємо ці почесті.
У слові до копачівців начальник відділу соціального розвитку Хмельницької АЕС Сергій Ільющенков зазначив, що атомники станції перейнялись долею солдата-визволителя. Аби увічнити пам’ять про Й.Нікітчука прийнято рішення виділити на встановлення пам’ятника воїну десять тисяч гривень.
Російські пошуковці щиросердечно дякували копачівцям за те, що на їхній землі зріс мужній солдат, що у смертельному вирі до останнього стояв, захищаючи далеку, але від 1943 року рідну землю. Вони передали рідним особисті речі Йосипа Нікітчука, землю з місця загибелі.
Відбулись церемонія поховання воїна та жалобний обід.
Віктор Гусаров
Фото Віктора Войковського
Копачiвка, iсторiя i сучаснiсть
Про точну дату заснування села Копачівка в історичних документах нічого не відомо. Із переказів старожилів час заснування села припадає на 1760-1770 роки.
Місцевість, яку займає село, являла собою щовесни болото, на відстані 2-3 км були розташовані хутори: «Селище», «Дашківці» та «Журавлинці». В 1760 році всіх жителів цих хуторів силоміць було переселено на болота, які було обкопано глибокими ровами. Так почалося осушення боліт. Люди копалися в землі за що їх прозвали «копачами», від того пішла і сама назва села. З часу заснування до 1831 року село входило в склад Меджибізького ключа князів Чорторийських, а потім реорганізоване у військове поселення. Із заснуванням села на кошти селян було побудовано церкву Святої Покрови
В січні 1918 року було встановлено Радянську владу, очолював її Прокопов Дмитро Іванович.
В 1930 році було організовано 2 колгоспи: ім.Шевченка та ім.Ворошилова. В 1941 році село було окуповане німецько-фашистськими загарбниками і звільнене 25 березня 1944 року. В 1952 році два колгоспи було об`єднано в один ім. Шевченка, яким керував Крилач Іван Сергійо-вич. В цей час головою сільської ради працював Кримський Яків Федорович, секретарем Кисілюк Оксана Андріанівна (з 1957 року по 1981 рік).
В 1954 році в селі розпочалася електрифікація, була побудована перша електростанція в селі.
25 січня 1966 року головою колгоспу було обрано Абрамчук Ганну Іванівну і 22 березня 1966 року їй було присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці. З 1983 року її справу продовжив Шаповалов Сергій Васильович, якому було присвоєно звання Заслужений працівник сільського господарства, який працює і по сьогоднішній день.
На території сільської ради працюють Копачівська ЗОШ І-ІІІ ступенів, дошкільна група, амбулаторія сімейного лікаря, КЛП «Комунгосп», СТОВ ім.Шевченка, сільський будинок культури, бібліотека, 6 торгових точок.
