АТОМНА  ДОЛЯ

 Людині доля  дає шанс вибору стежини, якою доведеться йти все  життя. Сьогодні я не шкодую, що присвятив себе атомній енергетиці і мені не соромно за добрі справи моїх колег-атомників.

…Моє рідне село Великі Цепцевичі Володимирецького району Рівненської області входить до зони спостереження Рівненської АЕС. Коли у сімдесятих роках минулого століття розпочалось спорудження цього енергетичного об’єкта, багато односельців поповнили ряди будівельників, монтажників. Згодом у Кузнецовську було введено в експлуатацію три енергоблоки. Багато моїх земляків належно оцінили ці події, бо побачили велику користь для розвитку нашого регіону. Принаймні в окрузі з’явились якісні дороги, багато місцевих жителів змогли працевлаштуватись у місті енергетиків Кузнецовську.

Після проходження строкової військової служби я подав документи до Березнівського лісового техні­куму. Після його закінчення був направлений на роботу в Овруцький лісгоcпзаг Житомирської області. Згодом роботу продовжив у Славутському держлісгоспі. А 1992 року змінив життєву стезю і перейшов на посаду слюсаря з ремонту реакторно-турбінного устаткування цеху централізованого ремонту ХАЕС.

Тоді я ще більше збагнув, що будь-яка робота на енергетичному об’єкті пов’язана з великою відпові­дальністю. Багато що залежить і від проведення ремонтних робіт. Образно все можна порівняти з годинником – маленька неточність, і він  не працюватиме.

У колективі ремонтників я познайомився із справжніми фахівцями, за плечима яких було не одне якісне проведення планово-попереджувальних ремонтів. Було приємно, що до мене, новачка,  спеціалісти ставились із розумінням, бо досвід, як мовиться, приходить з роками. А над своїм професійним вдосконаленням на ХАЕС треба дбати постійно. Часті навчання, екзамени допомагають підвищувати професійний рівень. Працівникам ХАЕС ніколи розслаблятись, кожен розуміє свою відповідальність за безпечну експлуатацію діючих енергоблоків.

Мені інколи доводиться чути сумніви щодо компетентності атомників, яким держава довірила обслуговування складного обладнання. Але  ми доводимо свою майстерність. Варто згадати міжнародні перевірки роботи електростанції і високі оцінки персоналу експертами різних рівнів. Визнання, як мовиться, з неба не падає, за всім стоїть копітка праця, основним критерієм якої є постійне самовдосконалення, набуття практичних навиків. Стороннім людям, які мають опосередковані уявлення про атомну енергетику, важко усвідомити, що на ХАЕС майже кожен працівник нагадує «вічного» студента, якому потрібно складати іспити. У нас серйозний підхід до охорони праці, техніки безпеки, обслуговування та ремонтів основного обладнання.

Не раз доводилося чути, що рівень розвиненості держави визначається насамперед економічними чинниками. Якщо є виробництво – є можливість підвищувати добробут населення. Тому важко переоці­нити роль атомної енергетики, на долю якої у нашій державі припадає половина всієї виробленої електроенергії. Її розвиток стимулює інші важливі галузі нашої економіки.

Часто в окрузі поширюються чутки про негативний вплив ХАЕС на довкілля. Але ж зафіксовано, що за два з лишнім десятиліття її експлуатації  жодного ра­зу не стались зміни показників природного ра­ді­а­ційного фону. Вони такі ж, як і перед пуском першого енергоблока. Одного разу ме­ні довелось побувати на тепловій електростанції. Скажу відверто, враження не із приємних – запах чаду, кіптява на деревах і будинках. Місцеві жителі бояться вивісити білизну, бо вона покриється темними плямами. У нашому регіоні про таке й гадки не має. Тут багато розповідати не потрібно, варто лише придивитися до природи, а вона найкращий індикатор змін у середовищі. Якби ми жили у екологічно нестабі­льному регіоні, то хіба до нас би прилітали перелітні птахи, зокрема й лебеді? Якби ХАЕС була такою страшною, то біля неї не селилися  б бобри. І таких аргументів можна наводити дуже багато.

Я часто  навідуюсь на Рівненщину до рідні. Проїжджаю через старовинне місто Острог. Довідався, що тут багато об’єктів вдалося реконструювати завдяки фінансуванню, яке було під час введення в експлуатацію другого енергоблока ХАЕС. Навіть до спорудження тамтешнього пологового будинку були залучені «атомні» кошти. Я вважаю, що після введення в експлуатацію третього та четвертого енергоблоків з’явиться можли­вість значно покращити якість до­ріг, комунікацій, будуть побудовані важливі об’єкти соцкультпобуту.

Сьогодні часті розмови про аварії на ЧАЕС та  Фукусімі. Це неприємна тема. Але я хочу зазначити, що життя змушує вчитись на помилках, особливо коли вони  прикрі. На ХАЕС не нехтують аналізом будь-яких нестандартних подій.

Моя мала батьківщина – Полі­сся - постраждало від Чорнобильської трагедії, тому я докладаю всіх зусиль, щоб подібне більш не повторилось. Зі мною солідарні моя дружина Наталія Дмитрівна, яка працює оператором азотно-кисневої станції реакторного цеху та два сини Василь та Віталій, які також обрали атомну долю.

Тільки високий інтелект, працелюбність і велика відповідальність, які притаманні нашим атомникам, здатні підняти нашу державу на рівень передових. Іншого шляху не існує.

Василь Швегло,

слюсар енергоремонтного підрозділу