ПолюбIть себе здоровими!

В медицину Леонід  Іванович Бондарук прийшов свідомо.  Мати дуже довго і важко хворіла, мала інвалідність, і запахом ліків  була просякнута вся квартира в Збаражі, де мешкала родина. Батько, директор школи, «підштовхував» сина до вищої освіти, бо й сам довго пробивав дорогу в світ інтелігентності. Леонід запам’ятав його за підручниками, підготовкою до екзаменів, адже батько, вже перебуваючи в педагогічних «чинах», навчався на заочному відділенні вузу. В принципі, все йшло до того, що Леонід поповнить педагогічну сім’ю: з одинадцяти близьких родичів вісім обрали педагогічну ниву, троє – медицину.  Отже, до дев’ятого класу Леонід посилено займався біологією та хімією, бо саме цей напрямок знань найбільше подобався йому. А коли визріла ідея присвятити себе медицині, заглибився і в фізику, - ці предмети необхідно було здати при вступі у Тернопільський державний медичний інститут.

Нині медик розмірковує: п’ять років інституту, півтора – інтернатури, курси із спеціалізації, як у його випадку, по два три рази - в Києві, Москві, Хмельницькому, Вінниці (набіжить ще добрих півтора року), самопідготовка. Це складові професії.  У хірургів навчальний шлях ще довший, бо відповідальність досить конкретна за зроблений крок. А отримує спеці­а­ліст, насамперед молодий, тисячу гривень.  Він має утримувати сім’ю, а житло не проглядається навіть на горизонті. Медичні заклади бідують через брак коштів: немає належного обладнання, дешевих надійних медикаментів тощо. Спробуйте в таких умовах завоювати довіру пацієнта. А один з постулатів стверджує, що хворобу долають лише разом, коли хворий вірить в лікаря.

 На моє зауваження, що, напевно, сімейний лікар може змінити ситуацію на краще, мій співрозмовник стверджує, що не для всіх випадків це актуально.

«В чому головна ідея сімейних практик? В наближеності лікаря до пацієнта. В сільській місцевості це спрацює. А в Нетішині сімейний лікар не актуальний. Дістатись до медсанчастини з будь-якого кінця міста можна за лічені хвилини. В поліклініці фахівці різних профілів. Хоча проблема залишається: через відсутність певного обладнання ми не можемо робити кваліфіковану томографію, ряд інших процедур. Пацієнти змушені їхати в Шепетівку, Хмельницький, Рівне. У багатьох складається враження, що кваліфікація наших лікарів гірша. Можна сперечатись і сперечатись».

- В Інтернеті прочитав, що хтось з нетішинських медиків перед пацієнтом взяв книжку і з неї виписував рецепт. Мовляв, про що можна говорити?..

- З книжкою треба завжди звірятись, бо хвороби нині мають тисячу «облич».  Можливо, це помилка в плані психологічному. Але кожен медик користується так званими Протоколами – документами, що вказують на послідовність застосування тих чи інших ліків, процедур тощо. У випадку судових позовів прокуратура насамперед зверне увагу на правильність виконання передбачених протоколом рекомендацій. В моїй роботі дванадцять таких протоколів, іншими словами – напрямків визначення і лікування хвороби. Часто упередженість пацієнта стосовно лікаря і не дає потрібного результату. Однак можу погодитись, що сліпе виконання  протоколів не є правильним. В середні віки медицина вивчалась як вид мистецтва. Можна задати собі питання: чому у такій бідній країні, як Куба, такий високий рівень медицини і тривалість життя? Чому в усій Англії комп’ютерних та магнітно-резонансних томографів менше, як в одному Мюнхені, а тривалість життя не менша, як у Німеччині? Є багато запитань, на які дуже складно знайти відповідь.

Тож, підтримую твердження, що на медицину припадає лише 20 відсотків факторів, що впливають на здоров’я, решта залежить від способу життя, природних умов, традицій, економічних чинників і так далі.

- Тобто, якщо перефразувати Козьму Пруткова, то можна сказати: ти хочеш бути здоровим – будь ним? До речі, я частенько бачу вас верхи на велосипеді. Це хобі?

- Це один з факторів здорового способу життя. Фізичною культурою займався з дитинства. Було так, що команда восьмикласників, в яку входив і я, переграла у футбол десятикласників.  У перші роки (а восени я відзначатиму 25-річчя на посаді терапевта СМСЧ-4) медики активно захищали честь  закладу і складали конкуренцію збірним Спорткомплексу, великих підрозділів ХАЕС. Волейбол, футбол, баскетбол, легка атлетика, настільний теніс культивувались серед медиків. Зараз до активних спортсменів можна, напевно, зарахувати лише Доманіцького. Молоде покоління щось не особливо рветься відстоювати честь СМСЧ-4 у командних змаганнях. Індивідуально, як я, підтримують тонус, думаю, також небагато лікарів.

Велосипед – це з деякого часу і хобі, і засіб пересування, і прекрасний тренажер для серця і м’язів. А спонукав до велосипедних прогулянок мене Олексій Іванович Троценко. Я подивився, що ветеран війни з легкістю долає чималі відстані на велосипеді. І сказав собі: це шлях до здоров’я, шлях довгожителя. Загалом, накручую мало не щодня по кілька десятків кілометрів, знаю навкруги нашого міста кожну дорі­жку і, якщо хочете, - рослинку. Такий відпочинок мені до душі.

- Вас не лякає, що поруч АЕС. Стверджують, що у навколишніх лісах багато радіонуклідів?..

- Я фахівець, і до балачок ставлюсь критично. Радіонукліди впливають на організм кількома факторами: захворюваннями судин і нервовими розладами. В Нетішині процент хвороб в цьому аспекті не відрізняються від середніх по Україні. То для чого город городити?

Взагалі наше місто унікальне. Тут високий рівень освіти, є всі можливості для гармонійного розвитку людини, прекрасна природа. Фізична культура культивується і досягнуто чималих висот у фехтуванні, боротьбі, футболі, гандболі.

- До речі, ваш син Дмитро також добився на спортивній ниві гарних результатів.

- І пішов батьківською дорогою, як медик. Коли він тільки формувався, я вирішив, що бойо­ві мистецтва не будуть зайвими для хлопчика і привів у секцію боротьби самбо. Важливо, що Діма залишився в секції, а згодом виконав нормативи майстра спорту з самбо та джиу-джитсу. Спорт визначив його дорогу в життя. Він закінчив факультет фізкультури та реабілітації Хмельницького національного університету,  пройшов спеціалізацію в Центрі Євменова та Національному університеті нетрадиційної медицини. Практикує в Нетішині. Так що День медика – наше сімейне свято.

- Наостанок хотілось би довідатись, які книги, крім спеціальної літератури, займали ваш розум?

- В моїх роках якоїсь особливої тяги до незвіданого не варто чекати. Повертаюсь до тих творів, які читав раніше поспіхом, чи не дуже уважно. Зовсім по-новому осмислив нині тексти «Акваріуму» Суворова та «Собачого серця» Булгакова.

Підтверджую, що розруха, як казав професор Преображенський, - насамперед в головах. І нам всім не завадить знати, що зло – обертається злом, а на добро відповідають щирістю. В моїй долі була участь у допомозі вірменам, яких 1988 року застав землетрус у Спітаку. Ту картину важко передати словами. То біда природного характеру. Закликаю всіх не влаштовувати своєму органі­зму рукотворний Спітак. Не зловживайте згубними звичками, полюбіть себе здоровими і підтримуйте такий стан завжди. І ви будете щасливими.

Віктор Гусаров

Фото Валерія Валуєва