Нещодавно у київському видавництві ТОВ «Сигла» з’явилась книга «Байкери України». Серед численних героїв цієї добірки розповідей про любителів мотоциклетного руху працівник Хмельницької АЕС Борис Шевчук. Багато хто знає його як сумлінного працівника. А дехто – як мототуриста, організатора байкерських фестивалів в Нетішині. Пропонуємо розповідь з книги «Байкери України» та матеріал хмельницької журналістки Лесі Боровець.
Байкер з атомної
Борис Павлович Шевчук - справжній фанат байкерської справи. Про таких, як він, кажуть: фанат до самих кісток. У випадку Бориса ці слова майже пророчі. Але де б він не був, у які б життєві ситуації не потрапляв, його «залізний кінь» завжди з ним. Адже життя - то рух, то дорога. Це його життєве кредо, це його покликання.
Борис Шевчук народився 18 травня 1982 р. у селі Кривин Славутського району Хмельницької області. Закінчивши 11 класів нетішинської школи, служив у ЗО АБ ГШ Збройних Сил України (1999-2001 рр.). Вищу освіту здобув у Севастопольському національному університеті ядерної енергетики і промисловості, за спеціальністю радіохімік.
Де початок байкерської історії? Певно, до техніки Бориса долучив дідусь. Він був водієм, і хлопець, з ранніх літ граючись у дідусевому гаражі, мріяв стати далекобійником. Маленький хлопчик відкрив для себе гармонійний світ техніки, і те захоплення, той запал зберігає у своєму серці назавжди.
З велосипеда пересів на мопед, а згодом зрозумів, що йому бракує швидкості та пригод. У дев'ятому класі за власні гроші й за підтримки батьків придбав мотоцикл: його першим «залізним конем» став вітчизняний «Дніпро». Проте жодних сентиментів! Уже на другий день після знаменної покупки Борис розпочав масштабні зміни свого байка. Отримавши в одинадцятому класі права, започаткував епоху подорожей: дорога за дорогою, місто за містом, зустрічі з тамтешніми байкерами. Відтоді серйозно захопився мототуризмом.
Що таке сила людського духу? Це перемогти біль і розпач, і знайти в собі сили підкорювати вершину. У кожного своя вершина і своє життєве випробування... У 2007 р. Борис Шевчук на своєму улюбленому байку потрапив у ДТП. Лікувався два роки. Рідні надзвичайно хвилювалися, були переконані, що хлопець уже ніколи не сяде на байк. Але Борис не сумнівався жодного дня... І тільки став на ноги, відразу розпочав пошуки нового «коня». Ним став «Альфамото УМ-200», на якому в 2009 р. проїхав понад 10 000 км українських доріг. Його улюблені байк-маршрути - Західна Україна. Подорожуючи, Борис Шевчук з друзями із задоволенням відвідує історичні пам'ятки, зокрема Хотинський, Збаразький, Кам'янець-Подільський, Теребовлянський замки.
Також нетішинські байкери часто відвідують місцеву малечу. Мотоклуб «Енергія», який очолює Борис Шевчук, надає допомогу Острозькому інтернату для дітей з вадами слуху та Острозькому інтернату для дітей-сиріт. Енергійні «енергійники» залюбки катають дітвору на своїх мотоциклах, намагаючись хоча б такими веселощами розраджувати невеселі будні дітей.
Близькі Бориса вже звикли до того, що у вихідні не бачать хлопця вдома, і намагаються щиро підтримувати його захоплення. Саме підтримку рідних та друзів Борис Шевчук вважає найголовнішим у житті.
ЧОТИРИ КОЛЕСА ВОЗЯТЬ ТІЛО, А ДВА-ДУШУ –
КАЖУТЬ ПРО СВОЇХ «ЗАЛІЗНИХ КОНЕЙ» НЕТІШИНСЬКІ БАЙКЕРИ З МОТОКЛУБУ «ENERGY»
Про нетішинський мотоклуб дізналися випадково, переглядаючи сайт міста. Сподобався логотип клубу, який і спонукав зазирнути на їхню електронну сторінку. Один телефонний дзвінок до президента клубу Бориса Шевчука - і ми вже прямуємо до міста енергетиків.
«ПІДНІМАЛИСЯ НА ГОВЕРЛУ,
НОЧУВАЛИ НА СИНЕВІРІ»
Байкери Борис, Віктор та Євген у чорних шкіряних куртках з логотипом клубу зустріли нас на своїх «залізних конях» та запропонували проїхати містом до кафешки, аби журналісти відчули драйв від швидкості та захоплених поглядів перехожих. Дух перехоплює, а серце шалено б’ється від різкого сплеску адреналіну. «Нещодавно наш клуб повернувся з п’ятиденного карпатського туру, подолавши на мотоциклах 1700 кілометрів. Ми об’їздили майже усі карпатські міста. Найбільше мені сподобався Червоноград, - ділиться враженнями Віктор Полімарчук на прізвисько «Niger», власник байку «Yamaha TDM850-1». - А ще ми піднімалися на Говерлу, проте не звичним туристичним маршрутом, а з іншого боку гори. Шлях у 9 кілометрів забрав багато часу, харчувалися ми чорницями, бо не взяли з собою їжі. Коли спустилися, швиденько зварили вечерю та заночували біля підніжжя гори».
«А ще вранці дорогою наверх зустріли чоловіка, який ночував майже на вершині. Він повідав, що не розрахував час, і дорогою донизу його застала ніч. От він і заночував у спальному мішку, який недарма прихопив з собою», - каже Євген Бовсунівський на прізвисько «Jakson», власник «Keeway-cruiser 250». Хлопцям ще пощастило безкоштовно потрапити на територію Синевіру і заночувати там під відкритим небом. А минулоріч мотолюбителі об”їздили усі замки Західної України.
«ДО НОВАЧКІВ ПРИДИВЛЯЄМОСЯ ПИЛЬНО»
«Ми давно захоплюємося мотоциклами, їздимо містами України на екскурсії та різні байкерські зібрання. Люди цікавляться нашим містом, бажають дізнатися про нього якомога більше. Два роки тому ми зібралися й вирішили зробити байкерський зліт у Нетішині, аби познайомити наших гостей з культурою міста, з життям атомників та звичайних жителів. Ми проводили різноманітні екскурсії, шоу-програми, виїжджали на природу», - розповідає президент мотоклубу «Energy» Борис Шевчук. З часом байкери придумали свій логотип: за основу взяли колесо (чорно-біле), а всередині розмістили перекручений знак радіоактивності (у жовто-чорних тонах). Все це вклали у своєрідний червоний хрест - один з елементів герба Волині. Логотип розмістили на чорному фоні. А назву клубу пов’язали з енергетиками - «Energy».
Нині кількість членів клубу дорівнює дев’ятьом. Аби потрапити до нього, треба, насамперед, мати мотоцикл та бути готовим до частих і тривалих поїздок містами України. Це прописано внутрішнім статутом. До новачків протягом року пильно придивляються, як вони себе поводять у різних життєвих ситуаціях. І коли новачок чіпляє логотип на свою куртку, тоді й стає членом клубу.
«Минулого року майже усі члени мотоклубу їздили у Черкаси на мотофестиваль, який зібрав близько 4 тисяч мототехніки. Піднімалися на Тарасову гору, аби вшанувати пам’ять Кобзаря. На фесті потоваришували з різними мотоклубами України, тепер спілкуємося в Інтернеті та по телефону», - розповідає Борис Шевчук, власник «Honda Transalp-600».
«Звісно, після кожної поїздки залишається купа вражень, емоцій та фото, які ми викладаємо на нашому сайті, - каже Євген Бовсунівський. - Рідні вже звикли до наших поїздок, із задоволенням слухають про наші враження від відвідин того чи іншого міста або фестивалю».
«У ПРИП’ЯТІ МОЖНА ЗНІМАТИ ФІЛЬМИ ЖАХІВ»
У квітні на річницю Чорнобильської катастрофи нетішинські байкери їздили до Славутича (куди свого часу переселили жителів Прип’яті), аби віддати шану ліквідаторам. Туди, за словами байкерів, з’їхалося чимало людей, аби покласти квіти до меморіалу Героям Чорнобиля. Хлопці відвідали музей ліквідаторам ЧАЕС, подивилися місто. «Оскільки місто будували усі представники Радянського Союзу, то воно поділене на квартали з відповідними назвами по націях та містах. І коли сідаєш у таксі, то кажеш назву кварталу та номер будинку. Наприклад, московський квартал, будинок 5 тощо. Назв вулиць там немає, - ділиться спогадами Євген. - У Єреванському кварталі сподобалося те, що у кожному дворі стоять мангали, де у вихідні можна влаштувати барбекю».
Наступного дня хлопці поїхали на екскурсію на ЧАЕС та у Прип’ять.
«Колись добратися до станції можна було лише електричкою, яка їде без зупинок і двічі перетинає кордон з Білорусією. Півтори години - і ви потрапляєте у Семиходи (КПП-1), - розповідає Борис Шевчук. - Вийшовши з вагону, одразу потрапляєш у своєрідну галерею, яка виходить на територію АЕС, але пройти туди можна лише через пункт пропуску. Звідси автобусом персонал станції розвозили по робочих місцях, адже піше пересування територією було заборонене. В очі кидається пам’ятник Прометею, розташований поблизу колишнього однойменного кінотеатру. Трохи далі - залізничний міст над річкою, в якій плавають величезні соми».
«Особливо вражають дитячі майданчики: ляльки, м’ячі та інші іграшки так і лежать там, де їх покинули 24 роки тому. На столиках у кафешках стоять кухлі та пляшки, радянські пачки цигарок та запальнички. І якби не товстелезний шар пилу, то можна було б подумати, що відвідувачі ненадовго вийшли і скоро повернуться», - ділиться Борис Шевчук. У планах хлопців – об’їздити якомога більше цікавих місць України.
Леся Боровець. 2010 р.
На знімку: Борис Шевчук (в центрі), з членами клубу «Energy» на Говерлі
