Начальник дільниці засобів автоматизації зовнішніх об’єктів цеху теплової автоматики та вимірювань Ігор Малічевський (на знімку) народився в Тернопільській області. У краї, де з давніх-давен виховний процес базується на християнських принципах моралі, у родинах культивується повага до батьків і літніх людей. Коли навіть незнайомець йде вулицею села, з ним вітаються всі дітлахи. Таким виріс і Ігор Малічевський. А ще він на все життя запам’ятав материнську настанову ставитися до людей так, якого ставлення прагнув би до себе.

Свою трудову біографію Ігор Михайлович розпочав електрослюсарем на цукровому заводі. Згодом керував бригадою, невдовзі вже бригадири були його підлеглими

Про спорудження ХАЕС Ігор прочитав у газеті і вирішив себе присвятити атомній енергетиці. Коли про це довідалось керівництво цукрового заводу, не дало згоди на звільнення молодого спеціаліста. Аргумент був простим: ми не розкидаємось хорошими кадрами. Щоб вирішити справу про зміну місця роботи, Ігорю Малічевському довелось писати заяву аж у райком партії.

Двадцять п’ять років тому Ігор Михайлович прийшов на ХАЕС, де йому запропонували посаду електрослюсаря. За нижчим, як мав, розрядом, бо ж електростанція суттєво відрізняється від цукрового заводу, а професійну майстерність треба набувати безпосередньо тут.

День за днем колишній працівник харчової промисловості опановував усі тонкощі роботи дільниці засобів автоматизації зовнішніх об’єктів електростанції. Тут функціонує чотири групи, які займаються обслуговуванням і ремонтом засобів автоматизації хімводоочищення, резервних дизельних електростанцій та блочних насосних станцій, систем вентиляції енергоблоків, пуско-резервної котельні. Після пуску другого енергоблока назріла потреба в реконструкції та модернізації обладнання, зокрема і тих об’єктів, якими опікується дільниця.

- Процес оновлення обладнання на нашій електростанції, - розповідає Ігор Михайлович, можна вважати пості­йним. Приємно, коли морально застаріла апаратура замінюється на більш сучасну, не завжди імпортну. Багато українських заводів, які спеціалізуються на виготовленні електронних систем, сьогодні конкурують на європейському і світовому ринках. У нашому цеху успішно діють системи вітчизняних заводів «Радій», «Імпульс». Саме атомна енергетика сприяє розвитку різних напрямків науки, економіки, і я без перебільшення можу сказати, що атомники складають інтелектуальну еліту суспільства.

У селі Шманківці, де народився Ігор Михайлович, з рідних залишилась лише сестра. До неї він з великою радістю навідується на гостини, заодно залюбки спілкується з друзями дитинства. Не раз доводиться спростовувати різні плітки про «атомні жахи», мовляв, біля атомних електростанцій і трава не росте. Такі висновки знайомих у нетішинського енергетика викликають лише посмішку. Ігор Михайлович намагається на простих прикладах розповісти про безпечність діяльності АЕС. І колишні односельці починають вірити земляку. Переконливим аргументом для них є слова: «А хто собі буде за ворога? У місті поряд з ХАЕС живуть рідні та близькі…».

- Мені подобається стиль роботи Ігоря Малічевського, - каже заступник начальника по роботі з персоналом цеху теплової автоматики та вимірювань Петро Іщенко, - він вимогливий керівник, але завжди вислухає аргументи підлеглих. Коли й ставить якесь завдання, то намагається переконатись, що колега усвідомив його основну суть. Саме такий підхід націлює колектив на виконання роботи будь-якої складності, свого керівника поважають у колективі дільниці. У цеху теплової автоматики та вимірювань вже давно підмітили у Ігоря Малічевського здатність до творчого мислення і нестандартного підходу до вирішення виробничих проблем. Варто пригадати його ініціативу з вдосконалення системи кріплення термоперетворювачів у масло-ваннах циркуляційних насосів. Показовим є те, що це не було передбачено заводом-виробником. У спів­пра­ці з колективом конструкторсько-тех­нолог­ічного відділу наш колега втілив свою ідею на практиці.

Під час спілкування з Ігорем Малічевським дізнався, що він ще з дитинства любив створювати, як мовиться, нехитрі пристрої. Першою його діючою моделлю став електродзвінок, а потім юний раціоналізатор «замахнувся» і на більші досягнення – до батькового велосипеда прилаштував двигуна. Подивитись на диво-моторолер збігались всі сільські дітлахи.

Але не тільки в техніці проявляється творчий хист Ігоря Михайловича, у вільний час він любить доглядати за власним садом, який виплекав на дачній ділянці. На його фруктових деревах влітку та восени дозрівають смачнющі плоди. Дивовижні фрукти вдається виростити  завдяки постійним експериментам із щепленням. З вирощеного його дружина Ольга старанно готує на зиму чудові компоти та варення.

Днями портрет Ігоря Малічевького занесено на обласну Дошку пошани, відкриття якої відбудеться у переддень 20-річчя Незалежності України.

Олександр Шустерук.   Фото  автора