25 тисяч вольт  для Василя Максютинського  не страшнi

 

Про унікальні здібності жителя села Колоденка Рівненського райо­ну Василя Максютинського дові­дався десять років тому після публікаці­ї в одній із газет. Там розповідалось, що дід голими руками тримається за дроти під напругою і це зовсім не загрожує його здоров’ю. Згодом до унікального «елек­трика» ми навідались разом із колего­ю, журналістом Віктором Гусаров­им.

Довго шукати унікально діда не довелось, його у селі знає чи не кожен підліток.   

Дід Василь запросив  до оселі.

- Ви у мене в гостях не перші журналісти, - розпочав розмову господар. - Вже у кількох виданнях написали про мене. Ось тільки ніхто так і не прислав мені ще жодної газети. Про публікації дізнаюся від рідних та знайомих… Гаразд, і для вас продемонструю щось цікаве.

Василь Максютинський дістав із шухляди оголені дроти і засунув їх у розетку, а кінці приєднав до електролампочки, яка розрахована на напругу 220 вольт. Вона засвітилась. Ми були вражені, бо на власні очі бачили, що дід не використовував ніяких захисних засобів. 

- І на дотик нічого не відчуваєте? - не забарився я із запи­танням.

- Зовсім нічого. Правда, лампа при нагріванні стає нестерпно гарячою, довго її не втримаєш, - посміхнувся співрозмовник.

Василь Трохимович з діда-прадіда мешкає у селі Колоденка (кілька кілометрів від міста Рівне). У сім’ї Максютинських батьки виховали семеро синів та доньок. Він на світ з’явився другим. Багатодітна сім’я не була заможною. Василь спроміг­ся одержати лише початкову освіту і став самотужки заробляти на прожиття.

В повоєнні роки програма електрифікації почала реалізовуватись і у селі Колоденка: до кожної оселі було проведено електрострум. Одно­го разу допитливому Василеві захотілось дізнатись, що ж то за така таємнича сила змушує лампи світитись.

Хлопчина дочекався моменту, коли батьки та брати працювали на городі, зняв кришку з розетки і доторкнувся рукою до її оголених контактів. Все закінчилось лише легким поколювання на шкірі. Згодом про цей експеримент було забуто.

Після військової служби Василь Максютинський працював у ливарному цеху,  швейній фабриці, а потім потрапив до російського міста Свердловськ, де мешкав його дядько Олексій.

Одного разу ввечері в дядьковій квартирі згасло світло. Василь спробував перевірити запобіжники і голими руками торкнувся клем. Вони заіскрились і наполохали рідню. Так юнак зрозумів, що зі струмом може поводитись по-простецьки. Коли перегоріла спіраль на електро­плитці, хлопець її скрутив неізольованими плоскогубцями.

У Свердловську Василь влаштувався на роботу електриком, а потім надійшла пропозиція працювати лаборантом кабінету фізики місцевої школи-інтернат.

- У школі мені було цікаво. Одного разу, - згадує Максютинський, - до нас із перевіркою прибула комісія. Учитель фізики на той момент за­хворів, спілкуватись із гостями довелося мені. Коли вони зайшли в клас, я саме підключав голими руками вольтметри і амперметри. Інспектори остовпіли. Оговтавшись, один із них поцікавився: «Там що, немає напруги?» «Є», - відказав у відповідь. Невдовзі по тому за мною прислали літак Ту-104, яким із комфортом доставили мене в Москву на ВДНГ - Виставку досягнень народного господарства. Тут зібралось багато людей, які розумілись на електриці. Посадили мене біля автотрансформатора. В залі поставили великий вольтметр - розміром з класну дошку, щоб усі бачили його показники. Прив’язали мені до рук дротики, підключені до пристрою, через який подавався електрострум, і наказали крутити ручку. Я став крутити. Стрілка приладу дійшла до позначки100 вольт, потім до 200. Згодом перейшов межу 500… вольт. А напругу 850 вольт вже не мав сили терпіти, бо жили дуже здулись. Мені навіть сташно усвідомити, що може бути зі звичайною людиною, коли через неї пропустити такий електрострум. Поглянувши на аудиторію, помітив, що вона шокована, а коли присутні оговтались, то вибухнули гучними аплодисментами. Нагодились і лікарі, які чергували під час експерименту, мовляв, чи потребую медичної допомоги. Я дав зрозуміти, що почуваю себе добре. Про те, що у вухах відчував гул, я не признався. Це пройшло швидко. За експеримент мені подякували, пригостили обі­дом, вручили двісті карбованців і літаком відправили до Свердловська. Відтоді ні науковці, ні медики мною більше не цікавились.

Коли Василю Трохимовичу виповнилося 80 років -  від імені Президента України йому було вручено орден «Бурштиновий хрест».

 Нещодавно унікальному дідусеві  виповнилося 84.  Здоров’я почало підводити, одну ногу хірурги були змушені ампутувати. Але навіть в інвалідному візку Василь Трохимович не почувається немічним.

Не забувають про унікального діда і журналісти. Торік він став геро­єм передачі «Диво-люди», яку підготували до ефіру телевізійники  ICTV.

- Гості привезли з собою елек­тричну лампочку на 300 Вт  і просили, аби я засвітив, тримаючи однією рукою її, а іншою – «голий» дріт, увімкнутий у розетку, - розпо­відає дідусь. - Та то ж для мене забавка. Секунда - і лампочка вже світилася.

Столичні гості вигадали для Максютинс­ького інше випробування – тримаючись за високовольтний дріт від кінескопа старого телевізора (напруга сягає 25 тисяч вольтів!), просили запалити рідкий спирт. Василь Максютинський погодився і на такий експеримент. Та цього разу без пригод не обійшлося­. Щойно дідусь взявся за дріт, як теле­візор… згорів. Техніка не витримала, а Василь Трохимович, як мови­ть­ся, і оком не моргнув. Експеримент ви­рішили продовжувати й на ділі. Господа­р попросив принести іншого телевізора – і «кіношники» повідкривали роти, коли дідусь рукою запалював спирт, а другою все ще тримався за дріт під напругою 25 тисяч вольтів. За такі незвичайні здібності режисери назвали Максютинського «електродідусем».

Не зважаючи на інвалідність, Василь Максютинський допомагає односельцям лагодити праски, телевізори, електробритви, швейні машинки, радіоприймачі тощо. Від грошової винагороди рішуче відмовляється, бо знає, що в його земляків невеликі статки. Але вони не забувають про дідуся – приносять продукти, які хворому аж ніяк не зайві. Після смерті дружини дід Василь готує страви самотужки. Кухня стала для нього і «офісом» для прийому всіх допитливих.

Під час  зустрічі із Василем Максютинським ми розповіли про Хмельницьку АЕС, від якої прокладено лінії електропередач на 330 та 750 кВ.

- Ні, хлопці, такого електроструму не витримаю, - посміхнувся унікальн­ий дідусь.

- А у нас такі експерименти і не пройдуть, бо на електростанції діють жорсткі правила з електробезпеки. Використання засобів індивідуального захисту є обов’язковим, навіть для таких, як ви. А ще для роботи з електрострумом потрібні спеціальні допуски, - повідомив я діду.

- Я і не сумніваюся, що на ХАЕС до обслуговування техніки ставляться серйозно, - резюмував Василь Максютинський. 

До цих пір науковці так і не розгадали феномен одного із найстаріших жителів села Колоденка, що неподалік Рівного.

Олександр Шустерук

 

В розрізі теми

В китайському місті Дацин виявили людину на прізвище Ма, яка може запалити електролампочку, взявши голими руками дроти напругою 220 вольт. З нею провели серію тестів і з’ясували, що опір тіла Ма у сім-вісім разів вищий, ніж у звичайної людини.

Нещодавно Ма виявив, що може контролювати силу напруги, яка проходить через його тіло і робити тепловий масаж, в якому високочастотний струм використовується, аби розігріти глибокі мускульні тканини.

«Не бере» 220 вольт і мешканця Інгушетії Лечі Ватаєва. Коли індикатор підносили до лівого вуха «диво-людини», лампочка загоралась, бо це був плюс, а коли до правого – не загоралась, бо це був мінус.