55 літ служіння атомній галузі
55 років трудового стажу – строк, що заслуговує на повагу до означеної особи. 1965 року Володимир Іванович Ісупов закінчив фізико-технічний факультет Уральського політехнічного інституту за фахом інженер-фізик з розділу та застосування ізотопів. Відтоді весь турдовий шлях його пов’язнаий із атомною енергетикою. «Я щасливий, що займався цим все життя і що поруч були фахові, високоінтелектуальні люди», - якось зовсім не пафосно, але душевно висловився Володимир Іванович.
Ангарський завод із розділення ізотопів урану, на якому він проходив переддипломну практику і захищав дипломну роботу вразив величчю, масштабами і темпами будівництва.
«Тут працювало понад 50000 робітників, там було 29 цехів. Спочатку він називався «поштова скринька 79», і був надзвичайно секретним підприємством. Це був найпотужніший комбінат у світі, з уведенням його в дію СРСР зрівнявся по виготовленню уранового палива зі США», - зазначив В.Ісупов. Завод з розділення ізотопів урану – це чотири з`єднані між собою корпуси довжиною понад кілометр кожен, нашпиговані тисячами одиниць складного обладнання. Він був захмарно енергоємним, щорічно споживаючи 14 млрд кВт*год електроенергії, а це фактично рік роботи двох атомних енергоблоків-мільйонників. Хмельницька АЕС не кожного року досягає такого виробітку».
У цей період Володимир Іванович виконав ряд дослідницьких робіт і опублікував наукові статті щодо нестаціонарних процесів із поділу ізотопів. Практично всі пропозиції науковця за результатами численних досліджень були впроваджені на підприємстві.
У період з 1969 по 1986 рік Володимир Іванович працював у статусі старшого інженера, керівника групи, заступника та начальника відділу. На виробництві саме зароджувалась, нова течія – автоматизація управління технологічним процесом. Цим доручили займатися команді інженерів-фізиків, у складі якої був і Володимир Іванович.
Особливо насиченими стали 1970-1971 рік: довелося помотатися по Сибіру, їздив у Москву, український Донецьк, Ташкент... Лабораторія АСУ В комбінату стала врешті галузевою, отримавши романтичну назву «Плутон-3». В.Ісупов підготував значну кількість наукових праць у означеній царині, оформлених у вигляді статей і звітів. Без відриву від виробництва у Московському інституті хімічних технологій закінчує аспірантуру по системах автоматичного регулювання й управління.
У 1987 році Володимир Іванович потрапляє у Нетішин на запрошення тодішнього директора Хмельницької АЕС М.С.Габрійчука.
Працював заступником начальника цеху теплової автоматики й вимірів з обчислювальної техніки, а з 1993 року - заступником головного інженера з підготовки персоналу й АСУ.
За безпосередньої участі В.І.Ісупова створено навчально-тренувальний центр, де функціонує система підготовки персоналу з системного підходу до навчання. Тут з 1997 року функціонує повномасштабний тренажер, який дозволив покращити підготовку персоналу блочного щита управління. Навчально-тренувальний центр один з перших в Україні одержав ліцензію на підготовку персоналу, що дозволило вжити заходів для своєчасної підготовки персоналу для пуску блока №2 та підтримувати належний рівень кваліфікації персоналу Хмельницької АЕС.
Володимир Іванович брав безпосередню участь у пуску першого енергоблока Хмельницької атомної електростанції, керував роботами із введення у експлуатацію керуючої обчислювальної системи, системи внутрішньореакторного контролю та загальностанційної автоматизованої системи управління. Під його керівництвом виконано ряд розробок, які поліпшили проектні характеристики систем, розроблена та впроваджена система передачі, архівації та обробки всієї технологічної інформації з керуючої обчислювальної системи енергоблока у загальностанційну мережу.
За його участі на ХАЕС впроваджено системний підхід до навчання. Досвід багатьох розробок був переданий на інші станції галузі. Результати цих робіт неодноразово доповідалися на наукових конференціях як в Україні, так і за її межами. Володимир Іванович неодноразово брав участь у якості технічного експерта місій МАГАТЕ, ВАО АЕС із питань навчання персоналу, він є учасником багатьох міжнародних партнерських зустрічей і конференцій.
Володимир Іванович прикладав значних зусиль й ініціативи для якісного поліпшення знань персоналу станції. Багато його починань й проектів успішно впроваджені як на ХАЕС, так і в галузі, а участь у міжнародних проектах, місіях і партнерських конференціях схвалені керівництвом НАЕК, галузевим міністерством і багатьма закордонними колегами.
У трудовій книжці ветерана лише два записи про робочі місця: Ангарський завод із розділення ізотопів урану та Хмельницька АЕС. Проте про відзнаки заповнено чимало сторінок. Заслуги Володимира Івановича відзначені у 2002 році Грамотою Мінпаливенерго України, через два роки він отримує нагрудний знак «Заслужений працівник атомної енергетики» ДП «НАЕК «Енергоатом». Крім цього ветерана нагороджено нагрудними знаками «Почесний працівник атомної енергетики» ДП «НАЕК «Енергоатом» та «Заслужений працівник Хмельницької АЕС», а також Почесною грамотою Міненерговугілля України та відзнакою «За вагомий внесок у розвиток атомної енергетики України».
Знаю, що найбільше Володимир Іванович пишається гарним ставленням колег до того доробку, який він вніс у справу підготовки кадрів, у атомну енергетику. Віднедавна ветеран на заслуженому відпочинку. І нехай цей період життя буде наповнений добром, родинним затишком і любов’ю ближніх.
Фото Віктора Гусарова
