Вхід

Йти, їхати, боротись

Сб, 19 Вересня 2009

На честь 64 річниці Великої Перемоги з Києва до Нетішина протягом доби дістався на велосипеді майстер гідро­технічного цеху Хмельницької АЕС В`ячеслав Поліщук.

«Це данина шани усім, хто відстояв незалежність країни, хто переміг загарбників, - каже наш велоперегонщик. - Знаю, що під час війни цей шлях з боями долали місяцями, хоча в разі потреби війська перекидались на сотні кілометрів протягом ночі. Я виїхав вночі і прибув уночі, хоча планував  прибути за  дня. Втратив три години   після проколу шини. Поки дістався до найближчого населеного пункту, поки заклеїли шину, пройшов час. Але задоволений, що вистачило сил. Бо відчував постійну підтримку рідних і товаришів. До того ж, відступати не звик».

Взимку В’ячеслав божився, що вже нізащо не відважиться на чергове випробування  сил. Але тижні два тому заявив, що до Дня Перемоги проїде від  Києва  до Нетішина. В якомусь іншому випадку я б скептично поставився до таких заяв. Але ж знаю В’ячеслава по перших перегонах між Нетішином і Кузнецовськом з нагоди пуску 2-го енергоблока. Тоді ми із зупинками три дні добирались до пункту призначення, а В’ячеслав того фінішного дня після обіду  сів на велосипед і на ніч вже був вдома у Нетішині. А хлопці розповіли, що в молодших роках В’ячеслав  відважувався на вісімсоткілометрові перегони. А ще він знаний пішохід. Мовляв двічі  на рік здійснює піші переходи з міста енергетиків до рідного села Міжгір`я, що в Білогірському районі. І правду, майже кожного року він здійснював одноденні піші «подорожі». Принаймні, першу зафіксовану нами акцію  у дев’яносто  кілометрів  він присвятив   повноліттю своєї доньки Тетяни.

Сторіччю полум’яного письменника Миколи Остров­ського був присвячений перехід у 2004 році. Він поклав квіти до пам’ятника письменнику у Шепетівці, мав зустріч з працівниками музею письменника. А тоді вирішив дістатись за один перехід міста Старокостянтинова. Саме тоді проходили Олімпійські ігри і наші спортсмени гідно представили Україну на головному спортивному форумі.  Як розповідав В`ячеслав після акції, готувався до переходу ретельно. Загальний темп  ходи  був нижчий від попереднього на цілий кілометр  за  годину (тобто­ 7,2 км за годину), зате результат кращий - 110 кілометрів подолав без напруги, що була минулого разу.

У розмові повідомив, що після 90 кілометрів відкрилось друге дихання, крокувалось досить легко. За дорогу випив 5 літрів води і лише раз перекусив. Дуже задоволений, що вдалось за 16 годин дістатись аж за міст за Старокостянтиновом. Тоді ж пообіцяв, що це не межа. І на честь 60-річчя  Перемоги здолав 120 кілометрів пішки за день. У Старокостянтинові поклав квіти до пам’ятника визволителям. «Я не міг не подолати намічені 120 кілометрів, бо відчував потребу у цій акції. Вона в ім’я батьків і дідів, в ім’я моїх дітей, які живуть в мирі і добрі», - розповідав тоді В’ячеслав.

Супроводжував ходока на машині  товариш, працівник  гідротехнічного цеху Дмитро Корнієнко. «Я відчував його підтримку і йшов ще краще. По-перше, змінив тактику і робив десятихвилинний  відпочинок після години ходьби. По-друге, для підтримки у нормі гомілок  застосовував мазі».

І після цього  настала перерва, яку ми вважали завершенням  пішохідної  кар’єри. Але..

 Сьомого травня В’ячеслав приїхав у Київ і придбав новий велосипед. А восьмого травня о четвертій ранку він почав свою подорож. «Дуже довго вибирався з Києва.  А коли потрапив на трасу, то кілометрів через 60 пробив колесо. Довелось години дві з половиною чимчикувати пішки до найближчої станції техобслуговування, аби завулканізувати  шину. З цього моменту ми постійно підтримували зв’язок телефоном. Як дізнався пізніше,  дружина  В’ячеслава та друзі також постійно відслідковували пересування велотуриста. Ми намічали, що фініш буде  завидна і ми зберемо усіх зацікавлених на зустріч. Але час спливав і потихенько на Нетішин насувалась ніч. Вже давно був готовий до вшанування лавровий вінок, який за власним проектом із справжнього лаврового листя, купленого в магазині, склеїли профспілкові лідери станції Михайло Гук та Людмила Малько, шампанське чекало моменту, аби запінитись і ви­слизнути бризками на переможця. На початку дванадцятої було отримано сигнал, що В’ячеслав дістався Нетішина. Ми кинулись зустрічати героя. І в напівтемряві вулиці побачили силует велосипедиста. А за мить він вже був у обіймах невеличкої, але згуртованої команди зустрічаючих. Надягаємо лавровий вінок, обливаємо шампанським, не забуваючи, що не зайва і для організму шипуча волога. Особливо, якщо врахувати, що на останньому етапі велоперегонів В’ячеслав викинув  усю їжу і воду, аби облегшити своє пересування.

Ми катались на велосипеді  і переконувались у його гарних технічних якостях, випитували про дорогу. І вже перед розставанням дізнались, що днями В’ячеславу виповнюється 50 років. І він вирішив  переконатись, що це той вік, якому підвладні значні вершини.

Вітаємо ювіляра і бажаємо нових походів за здоровим  способом  життя,  за вшанування наших непере­січних попередників!

Віктор Гусаров

 




ВідмінитиДодати коментар


 

Всі публікації

Достойная полноценная еда всего за десять минут, ТЕПЕРЬ В УКРАИНЕ!!!