«Я дуже хочу на роботу»
7 березня Валентина Володимирівна Швець відзначає день народження. Дуже часто за довгі роки праці у підрозділі Хмельницької АЕС власне свято їй доводилось зустрічати на зміні. З червня 1988 року вона працює лаборантом хімічного аналізу 4 групи оперативного персоналу зміни «А». У оперативників за правило – графік є графік, і власні побажання враховуються у виняткових випадках. Зрештою, після закінчення Вінницького технікуму м’ясної і молочної промисловості вона визначила для себе, що виробництво – на першому плані. І коли працювала технологом у Попільні, і коли переїхала у Нетішин і в якості адміністратора відділу робітничого постачання забезпечувала виробничий ритм підрозділу. І нині вона залюбки відстояла би вахту, бо не уявляє себе без подруг по роботі, без виробництва, до якого прикипіла душею. Л.І.Мукосій, К.І.Дрозд, Т.А.Черепанова, Н.В.Жуковський, Н.Т.Лук’янчук, Д.І.Суліма, Л.А.Омельченко, Р.С.Дмитрук, А.Г. Муштук – ветерани зміни, з якими пройдено чвертьвіковий шлях. Перед пуском 2-го бпока зміну доповнили апаратник БЗУ Н.М. Глюза, лаборанти Н.Р.Федорчук, С.Н.Школенко, оператори Н.Г.Скидан, Ю.М.Мельник, В.С.Брезицький, на установку центрифугування перевівся зі зміни «В» А.М. Мельник. Ці люди теж стали дорогими і близькими ветерану виробництва.
Але нині вона на лікарняному. Не через власне недбальство до здоров’я. П’яний водій легковика збив її та подругу на зупинці, коли Валентина Володимирівна поспішала на зміну. Подруга відбулась переляком і забоями, а їй дістались складні переломи та багатомісячне відновлення під наглядом лікарів. Їй повезло, що фахівці у Рівному грамотно склали кісточки та попришивали м’язи. Вона вдячна долі, що у місцевій СМСЧ-4 натрапила на фахівця, який заставив понівечений організм рухатись так, ніби нічого й не сталось. Лікар ЛФК Ольга Вікторівна Гусарова допомагала відновити функції рухів руки і ноги, і якщо прискіпливо не придивлятись за ходою Валентини Володимирівни, не скажеш, що їй пророкували «ліжковий режим» на подальші роки. До зустрічі з рідним колективом готується, ніби на побачення, адже він їй нині певною мірою заміняє родину, бо дуже раптово пішов у кращі світи її любий чоловік… Діти, звичайно, горнуться до матері, але у них власні родини і свій шлях по життю. Вона це дуже добре розуміє.
В колективі Валентина Володимирівна авторитет. У одному з документів на нагородження робітниці читаємо сухі, але заслужені визначення. «За час роботи в хімічному цеху Валентина Володимирівна зарекомендувала себе як технічно грамотний, висококваліфікований працівник. До роботи ставиться відповідально. Рівень професійних знань відповідає посаді, яку займає. До виконання посадових обов’язків відноситься сумлінно. Роботу знає досконало, постійно підвищує професійний рівень як в підрозділі, так і у навчально-тренувальному центрі. Дисциплінована. Вимоглива до себе. Є наставником молоді, набутий виробничий досвід передає молодим працівникам. За багаторічну та сумлінну працю неодноразово нагороджувалась грамотами та подяками відокремленого підрозділу «Хмельницька атомна електрична станція». В спілкуванні з колегами завжди ввічлива. За характером людина відкрита, дружелюбна, скромна. В колективі підтримує рівні, дружні стосунки, користується заслуженим авторитетом».
Ми спілкувались з Валентиною Володимирівною у лікарні, де вона проходила курс реабілітації під наглядом О.Гусарової. Від співрозмовниці виходили флюїди душевності і оптимізму, життєрадісність та жага побороти неочікувані негаразди. Вона щиро бажала здоров’я усім лікарям, які допомогли у буквальному сенсі стати на ноги. «У Ольги Вікторівни золоті руки і щедра душа, - запевняла вона. - Дуже сподіваюсь, що, можливо не цього року, але на наступні іменини ми з нею станцюємо гопака. І ще я дуже хочу на роботу».
Петро Войтович
