Як не парадоксально звучить заголовок, однак спокійне життя не завжди благо, воно не загартовує людину і так само, як надлишок стресів, може позначатись на здоров’ї, принаймні душевному. Неспокоєм дійсно можна збагатитись. Людина, коли ставить перед собою мету, вона шукає кращий варіант її досягнення. А для цього слід багато читати, вишукувати аналогії, аналізувати можливі прорахунки тощо.
Днями завітав до нас Володимир Михайлович Ващенко. Нині він на скромній посаді двірника у НТЦ Хмельницької АЕС. А за плечима тридцять років роботи на важливих ділянках під час пусків АЕС у Вірменії, Росії, Україні. З ХАЕС його доля пов’язана з 1999 року. Людина скромна, виважена. Серед його душевних потреб - зайняття фотографією. Він приніс каталоги з його роботами, які виставлялись на фотофорумах у Нідерландах, у Австрії. 2008 року мав персональну виставку у навчально-тренувальному центрі ХАЕС. Але не свої фотороботи прийшов пропагувати Володимир Михайлович.
- Ось цей знімок найбільше бентежить мою душу, - показує ветеран виробництва. - Ні, це не Карпати, - підтверджує він мої здогадки. Це мало не найпівнічніша частина Уральських гір. Саме там проходив вузівську практику, адже закінчував природничий факультет університету ім.Шевченка. Оце надумав наступного року побувати там. Самому ж, звичайно, не з руки, та й роки не надто юні. Можливо цей край пам’ятний комусь із нетішинців, сподіваюся знайти собі супутника на цю мандрівку.
Що на станції чимало людей, швидких на підйом, переконався шість років тому, коли організовувався велопробіг від Нетішина до Кузнецовська, як естафета між пусковими блоками на ХАЕС та РАЕС. За короткий час назбирався пеетон мало не з тридцяти велосипедистів. Тоді ж дізнався, що поруч їде людина, у якої в багажі туристичні мандрівки на відстань тисячу кілометрів. І відстань, яку ми групою долали три дні, В’ячеслав Поліщук подолав на зворотному шляху протягом доби.
Цього року ми широко висвітлювали десятиденну веломандрівку з Нетішина у Ялту старшого інспектора відділу охорони станції Леоніда Богомолова. Він боровся не лише з труднощами шляху, а з недугою, з обставинами, що подекуди тяжіють над нами. І переміг. І збагатився знаннями про рідну землю, про людей, збагатився зустрічами з людьми.
Повертаючись до В’ячеслава Поліщука, хочу зауважити, що дива характеру і витривалості організму він демонстрував за ці роки не раз. На його рахунку одноденні пішохідні мандрівки на сто, сто десять і сто двадцять кілометрів, котрі він присвячував сторіччю Миколи Островського, - письменника і надзвичайно мужньої людини, річниці перемоги батьків і дідів у Великій Вітчизняній війні. Навесні поточного року майстер гідротехнічного цеху В. Поліщук з нагоди 64-річниці Великої Перемоги і на свій 50-річний ювілей здійснив одноденні велоперегони між Києвом і Нетішином. Його подорож тривала понад шістнадцять годин і за цей час він подолав відстань у 350 з лишком кілометрів.
Ви гадаєте, що він заспокоївся? Аж ніскільки. Нещодавно об’явив: готуйте інформаційне забезпечення, наступного року збираюсь здійснити маршрут по колу «Нетішин - Кузнецовськ - Прип’ять - Київ - Енергодар - Южно-Українськ - Нетішин».
Колесо днів обертається невпинно, бо земній кулі надають інерційного ходу непосидючі люди. Ми згадали лише трьох, а їх у нас за образним словом Блока «тьми, і тьми, і тьми».
Віктор Гусаров
