Ярослав Андрійчук ступив на землю Нетішина 1982 року. На великому будівельному майданчику було сконцентровано багато техніки, яка у негоду на під’їзних дорогах перетворювала пісок і глину у в’язке місиво. Тут навіть обласне начальство забувало про модельні туфлі, взуваючи традиційні гумові чоботи. Стрімким був наступ цивілізації на патріархальні устої місцевих селян: поряд із старими «шевченківськими» хатами під солом’яною стріхою стрімко зростали стіни багатоповерхових будівель.
На території проммайданчика, де споруджувались енергоблоки та інші важливі для електростанції об’єкти, також було гамірно, адже пліч-о-пліч трудились сотні будівельників та монтажників. Основним їх пристанищем були «різнокаліберні» вагончики, які з’являлись, наче гриби після дощу. Ще не були здані важливі заплановані об’єкти, але найважливіший – пускорезервна котельня, - вже височів димовою трубою над місцевістю.
- Нашим головним завданням є забезпечення парою агрегатів, які задіяні на будівництві. І цей процес має бути безперебійним, – дав першу настанову Ярославу Андрійчуку начальник пускорезервної котельні Анатолій Андрущенко.
Робота начальника зміни пускорезервної котельні у передпускові роки першого енергоблока ХАЕС була сповнена великої відповідальності. Треба було добре пильнувати за всіма технологічними параметрами котельні, щоб не припинялось виробництво пари. А згодом турбот додалось ще, бо на першому енергоблоці розпочались пусконалагоджувальні процеси, та й значно розрослись міські забудови. У холодну пору року хоч розбийся, а тепло подай вчасно. Про робочі негаразди і здобутки добре була обізнана дружина Андрійчука Ніна Іванівна, яка згодом також прийшла на роботу в колектив пускорезервної котельні.
У роботі електростанції важко переоцінити значення пускорезервної котельні. Технологія вимагає її обов’язкову наявність. З пуском першого енергоблока певний період тривало так зване “притирання” обладнання, траплялись його часті зупинки. Ось тоді вся надія покладалась на парові котли, особливо у осінньо-зимовий період. Комфорт у міських оселях, установах, шкільних закладах залежав від своєчасного теплопостачання. Взимку лише пускорезервна котельня могла врятувати Нетішин. Звучала команда начальника зміни станції: “Ввести у роботу котли...” Далі – за схемою.
- Ми добре усвідомлювали, що електростанція з одним діючим енергоблоком, що птах з одним крилом, - ділиться спогадами начальник Ярослав Андрійчук. – Було сподівання, що ось-ось розпочнеться завершальний етап будівництва другого енергоблока. Але не судилось. На початку дев`яностих років політичні амбіції взяли верх над здоровим глуздом. Майже десять років нам довелось працювати в екстремальному режимі. Ми молились на діючий перший енергоблок, аби він працював надійно. Але прийшло і на нашу вулицю свято. Тепер в роботі два енергоблоки. Тепла досить. Котли краще тримати в режимі чергування, ніж витрачати дорогий мазут. Зокрема на добу роботи пускорезервної котельні його нині треба у кількості п’яти залізничних цистерн.
В енергетичну галузь Ярослав Андрійчук потрапив після закінчення Бурштинського енергетичного технікуму. Початковою школою професійної майстерності стала Четверта Харківська теплова електростанція, де він працював слюсарем з ремонту обладнання котельнотурбінного цеху. Тоді і вирішив, що потрібно збільшувати багаж знань і професійних навичок – став студентом вечірнього відділення енергетичного факультету політеху. Основна робота і навчання забирали багато вільного часу, але Ярослав знаходив можливість займатись спортом. Під час волейбольних тренувань познайомився із дівчиною, яка також прийшла до спортивного залу. З’ясувалось, що між ними багато спільного – Ніна також закінчила енергетичний технікум і працювала черговим інженером на іншій тепловій станції у Харкові. За деякий час тема одруження стала актуальною. Весілля спочатку відгуляли на батьківщині дружини – Донеччині. А згодом урочистий клич “гірко!” пролунав у селі Бабинці на Тернопільщині. Там і відбувся обряд вінчання.
Родині Ніни Іванівни Ярослав прийшовся до двору: хорошої вдачі виховання в християнських традиціях. З гумором також все гаразд. Невістку з свого боку також прийняли як рідну.
Згодом доля молоду сім`ю привела на місце спорудження ХАЕС. До спеціалістів, які мали виробничий досвід, поставились радо. Андрійчуки влились в когорту начальників зміни пускорезервної котельні. Було важко звикати до нових умов, бо й повноцінного міста ще не було, на території села Нетішин лише розгортався фронт будівельних робіт. Але все приходить з часом. Подружжя дочекалось завітної оселі, де, як мовиться в народі, можна жити – поживати і добро наживати.
Начальником зміни пускорезервної котельні Ярослав Андрійчук пропрацював до 2000 року. Далі йому довірили повне керівництво її роботою.
За два десятки років роботи ХАЕС нетішинці чітко зрозуміли: якщо в осінньо-зимовий період з труби пускорезервної котельні не йде дим, то принаймні з одним з діючих енергоблоків жодних проблем. Подібний стан справ на руку всім. Але пускорезервна котельня завжди в бойовому чеканні. Ярослав Семенович ретельно контролює стан її обслуговування та ремонтні роботи. За словами фахівця, вона нині в значно кращих кондиціях, ніж раніше, покращенню сприяло запровадження ефективної системи консервації котлів під надлишковим тиском пари від діючого енергоблока. Це дає можливість зменшити час на організацію подачі пари від котлів у колектор власних потреб електростанції, а також сприяє забезпеченнню підтримання в належному стані поверхонь їх нагрівання у період «гарячого» резерву.
У колективі гідротехнічного цеху поважають подружжя Андрійчуків. І не тільки за професіоналізм. Ярослав Семенович і Ніна Іванівна є прикладом у веденні здорового способу життя. Вони не раз захищали спортивну честь свого підрозділу на станційній спартакіаді. Нещодавно Ніна Андрійчук впевнено перемогла на турнірі з плавання і довела, що вік хорошій фізичній формі - не завада. До фізичної культури долучився й син Андрій, який зараз на ХАЕС проходить стажування на посаду оператора реакторної установки.
У побуті Ярослав Семенович постійно тяжіє до експериментів, особливо у садівництві та городництві. На дачній ділянці йому вдалося закласти великий сад із щепленими фруктовими деревами. Не повірите, але він за «мічуринським методом» виростив у наших природних умовах десятикілограмові кавуни, які за смаковими якостями нічим не гірші південних «побратимів».
Любов до землі супроводжується турботами та працею. Знайомі Андрійчуків добре знають, що коли до подружжя завітати в гості, то дбайлива господиня Ніна Іванівна неодмінно почастує консерваціями. Ярослав Семенович турбується, аби щороку в «господарському тилу» було не менше сотні літрів соку. На зиму завжди вистачає припасів.
Живуть поряд два атомники. Ділять радості і болі. Звеличують край сумлінною працею.
Олександр Шустерук
