Вхід

Людина дiалогу

Срд, 30 Грудня 2009

Спілкування із Миколою Сер­гі­йовичем Панащенком завжди збагачує. Ще б пак! Адже він відомий у Європі фахівець із питань гарантування безпеки роботи атомних устано­вок, за його плечима пуски чотирьох енергоблоків РАЕС і одного ХАЕС,  має значний досвід в освоєнні всіх нових видів ядерного палива. Його ідеї покладені в основу удосконалення ряду систем енергоблоків ВВЕР-1000. Зокрема, він створив автоматизовану систему проведення випробувань на інтегральне витікання локалізуючих систем безпеки «АСИЛ-320» для цього типу установок. Як експерт брав участь у місіях МАГАТЕ на атомних електростанціях «Пакш» (Угорщина), «Козлодуй» (Болгарія), у партнерській перевірці під егідою Всесвітньої асоціації операторів атомних електростанцій на АЕС «Пенлі» (Франція). Делегат бага­тьох міжнародних конференцій, він є також автором фундаментальної статті у спеціальному звіті МАГАТЕ про результати роботи над проблемою часу падіння органів системи управління захисту реакторів - «мільйонників»...

Іноді дивуєшся, де він бере терпіння, щоб розповідати літератору деталі атомного виробництва. А  все тому, що хоче, аби сказане ним відображалося точно, грамотно і обов’язково у популярному викладі, щоб читач розумів. Бувало, під час інтерв’ю малює різні схеми, пояснюючи мені суть складних технічних рішень, прийнятих задля надій­ності роботи атомної установки, і  в такій ситуації стаєш учнем, прагнеш зрозуміти, перепитуєш – задля того, щоб потім кваліфіковано транслювати думку спеціаліста-атомника. Все, що стосувалося творчих питань, ми вирішували за законами високопрофесійної журналістики і етики. І в цьому ще один урок Миколи Сергійовича.

Співставляючи віхи його життя, приходиш до висновку, що йому пощастило бути біля витоків багатьох неординарних подій. Він прибув на РАЕС у березні 1978 року, одержав призначення у реакторний цех. Тоді лише на нульову позначку було виведено головний корпус, вже височіла вентиляційна труба, закінчувалося спорудження першої градирні. Турбінне відділення знаходилося в початковій стадії будівництва. Через три місяці сюди приїхав із Кольської АЕС знаний фахівець Сергій Каданьов, який став першим начальником теплофізичної лабораторії. Саме в цю структуру й був переведений Микола Сергійович.

Такий перехід виявився ключовим у його житті, адже коли на РАЕС настав фізичний пуск першого енергоблока ВВЕР-440, то молодому інженеру випало брати участь у процесі встановлення першої тепловиділяючої збірки. Здійснювалося це в урочистій обстановці - зібралися причетні до цього, а також запрошені із міністерств і відомств. Він  знаходився у реакторі, в най­активнішій зоні, - ходив у бахілах по нижній частині плити. Перевантажувальна машина тоді ще не діяла, тому вирішували дилему: чи можна чіпляти касети краном? Так, відповіли спеціалісти. Його колега Дмитро Соколов перебував на постаменті реактора - слідкував за зчепленням касети при підйомі                                  з нещільного чохла. Завдання М.С. Панащенка: визначити за карто­грамою координату касети, тобто місце, куди вона повинна стати.

Те, що відбувалося тоді, зафіксовано у робочому журналі зміни від 15.11. 1980 року: “00 год.28 хв. Встановлено чохол №1 на постамент першого блока РАЕС.

00 год.43 хв. Почато завантаження ТВЗ (тепловиділяючої збірки) № 00537 згідно із робочим графіком.

01 год.05 хв. ТВЗ № 00537 вийнято із корзини і встановлено в чохол №1. Причина: короткий трос тельфера, ТВЗ не сідає до упору.

01 год.20 хв. Встановлено першу касету ТВЗ № 00537...

Зміну здали: Панащенко М. С., Соколов Д. А.”.

Микола Сергійович якось, згадуючи ту подію, зазначив, що промов, які лунали з нагоди встановлення першої касети, він не чув, бо був „на глибині” - до нього лише доносилися аплодисменти...

В історії атомної енергетики країни під час пуско-налагоджувальних робіт на четвертому Рівненської і другому Хмельницької АЕС вписана непересічна сторінка: вперше науковим керівником став представник вітчизняної атомної енергетики. Ним був призначений Микола Сергійович Панащенко. Раніше таку роль виконували виключно спеціалісти із Курчатовського інституту.

Під час інтерв’ю, проведеного з ним тоді, відчувалося, що Микола Сергійович  надзвичайно захоплений цією новою роботою, весь поглинутий нею. Він, наприклад, розповідав про своїх помічників на ХАЕС, про колектив цієї станції,  з яким тоді почав знайомитися. Відверто висловив задоволення, що має справу із дуже відповідальними професіоналами. У нього були відповідні спостереження і щодо тих молодих, хто управлятиме блоком. Він бачив хвилювання, нерішучість, але не сумнівався, що їм все вдасться. Говорив, що повне розуміння їхньої ролі настане тоді, коли самописці зареєструють підйом нейтронної потужності  і на блочному щиті буде своєрідна музика від звукового індикатора розгону. Тоді вони стануть зовсім іншими людьми - впевненими, достойними експлуатаційниками...

Через ланцюжок досвіду таке усвідомлення прийде і до тих, хто освоїть пульти третього й четвертого „мільйонників” ХАЕС. У задумах особистих директора ці енергоблоки – як ще одна мета: глибока, виразна і реальна.

Віктор Мазаний,

письменник, pаслужений журналіст України

 




ВідмінитиДодати коментар