А БЕЗ ВОДИ…
Першопоселенець Нетоша, визначаючи місце для майбутнього обійстя, безумовно, оцінював наявність лісу і води, родючість грунту, шлях до найближчих сусідів, природні особливості зими та літа і таке інше. Бо ж оселитись з бухти-барахти, а потім мерзнути та шукати для худоби пасовисько, це не по-господарськи. А що вже говорити про планування, коли необхідно звести надзвичайний народногосподарський об’єкт на кшталт АЕС!
Отож, після прийняття рішення про будівництво Хмельницької АЕС за справу взялись фахівці різного спрямування. Серед них був і Сергій Георгійович Трубєцкой, на той час керівник групи водопостачання, каналізації та пожежогасіння Київського інституту «Енергопроект». Він пригадує, як директор станції Олексій Іванович Троценко поцікавився: «Синок, а нормальна питна вода у нас буде, бо у Славуті зробили очисні, а вода все-одно іржава!»
Проблеми, дійсно, були. Зокрема, коли прокладали водовод від станції знезалізнення у місто та до станції вздовж траси, труби із чавуну часто псувалися через те, що важкий транспорт створював динамічні удари по грунту на стиках бетонних плит і стики труб не витримували та розходились. Коли дорогу заасфальтували, проблема потихеньку зникла.
Також виявилось, що на очисні споруди канализаційної води приходить більше, ніж подає в систему станція знезалізнення. Таким був результат потрапляння грунтових вод з погано змонтованих каналізаційних труб селища.
Серед промахів проектантів Сергій Георгієвич бачить той факт, що колеги не врахували скільки грунту буде намито над теплотрасою та трубами водовідведення. У деяких місцях вони закопані надто глибоко.
До систем пожежогасіння його команда поставилась із особливою прискіпливістю. Зокрема у реакторному відділенні змонтована дренчерна системах, яка при пожежі подає велику кількість води одночасно на всю площу, що потребує захисту. Дренчерні системи використовуються для створення водяних завіс, охолодження особливо чутливих до нагрівання і легкозаймистих об'єктів, там де можливе швидке поширення вогню. За словами співрозмовника, іноземні фахівці, які інспектували об’єкт, погодились, що для реакторного відділення ця система виконана відмінно.
Під час пуску другого енергоблока саме його команда запропонувала встановити потужні пожежні лафети на деаераторній етажерці, аби мати можливість подавати воду на кришу машзалу без ризику для рятівників, забезпечити достатній тиск води тощо. Згодом до такої схеми перейшли й на інших АЕС України.
Для кожного окремого випадку пропонуються власні рішення, які базуються на нормах, розрахунках, подекуди й інтуїції.
Для Сергія Георгієвича професія проектувальника водопостачання стала родинною. Батько, у минулому льотчик, після отримання поранення, займався саме цією справою. Він і зауважив, що вода буде вічним супутником людини, отже професія затребувана на віки. Так і сталось. Хоча випускник факультету водопостачання і каналізації Київського національного університету будівництва і архітектури давно на пенсії, але в його знаннях ще є потреба, і він реалізовує себе у цьому напрямку.
Віктор Гусаров
На змімку: Сергій Трубєцкой
