«А сорочка мамина»… Так називається приурочена до Дня вишиванки виставка, яка діє у Нетішинському міському краєзнавчому музеї

  • Головна
  • Новини
  • «А сорочка мамина»… Так називається приурочена до Дня вишиванки виставка, яка діє у Нетішинському міському краєзнавчому музеї
Чт, 06 Червня 2019
«А сорочка мамина»…    Так називається приурочена до Дня вишиванки виставка, яка діє у Нетішинському міському краєзнавчому музеї

«А сорочка мамина»…  

Так називається приурочена до Дня вишиванки виставка, яка діє у Нетішинському міському краєзнавчому музеї. Вона розповідає про працелюбність й майстерність наших жінок, їх вміння бачити та передавати навколишню красу, прагнення оточити себе прекрасним, не зважаючи на життєві реалії. Вишивані вироби – це традиції, які відтворюють чистоту почуттів й думок, внутрішній світ душі…

Манекени з українським традиційним жіночим одягом гармонійно вписались у експозицію зали «Ткацтво». Звичайно особливої уваги заслуговують сорочки, оздоблені різними орнаментами й техніками, що репрезентують Славутчину, Шепетівщину, Острожчину, а в цілому – волинські традиції. Адже відомо, що волинські мотиви характерні для північної частини Хмельнич­чини, а подільські – для півдня області.

У кожному елементі вбрання відчувається органічна єдність з природою, комплекти одягу акумулюють особливості певної місцевості, де вони були створені. У кожній сорочці, намітці, виспівана доля жінки-матері, берегині родинного вогнища, майстрині.

Сорочка – натільний одяг, який був обов’язковим елементом вбран­ня наших пращурів. Вона зігрівала тіло в холодну пору, охолоджувала в спеку. Пошита з домотканого полотна, вона мала ще й лікувальні властивості.

Сорочка була основою тради­цій­ного вбрання і важливим атрибутом святково-обрядової культури українців, вона супроводжувала людину від колиски до могили. Без неї не обходилися ні в будень, ні у свято. У зв’язку з цим, вона часто згадується у піснях про кохання та у весільних піснях.

Як-от:

«Уставала дівчино­нь­ка раненько до сонця,

Вишивала-мережала рушничок в оконця:

«Купи мені, моя ма­ти, мальовані п’яльця,

Та вишию, вималюю козаку рукавця…»

Шовком шила, шовком шила, шовком вишивала,

Все для того козаченька, що вірно кохала».

Весільну сорочку зберігали впродовж багатьох років, а то й всього життя, як дорогоцінну реліквію, показуючи її дітям та онукам.

Напередодні весілля дівчина дарувала вишиту сорочку своєму нареченому, в якій він і йшов до шлюбу. Ця давня традиція подекуди зберігається ще й тепер, однак дівчата дарують не вишиті, а придбані в магазині сорочки.

Кожна порядна господиня дбала про одяг для родини сама. Повна скриня полотна й сорочок – це не тільки ознака достатку, а й працьовитості, бо все це колись виготовлялося власноруч.

Ставлення до сорочки, значення її в житті людини народ закарбував у прислів’ях і приказках. Як от: «Журба сорочки не дасть», «Як неділя, то й сорочка біла», «Хто має дочки, той ходить без сорочки, а хто має синки, то готує сумки».

Білий колір полотна, з якого шили сорочку, – символ чистоти, а оздоблення на рукавах, манжетах, погрудді, комірі – любов до прекрасного, передана кольоровими нитками різними техніками вишивання.   Потяг до краси на генетичному рівні передавався з покоління в покоління. Тому квіти, які росли на городі, в саду, на дворі, під тином на дорозі, «розцвітають» на одязі. Так, зразки із півночі Хмельнич­чини рясніють рослинними мотивами. В той час, як Рівненщина переваж­но репрезентована геометричними орнаментами.

Вироби, представлені на виставці, вражають розмаїттям вишивальних технік: хрестик, стебнівка, мережка, коса гладь, рахункова гладь, прутик, виколювання, низинка, плетінка, зерновий вивід, одинарний прутик тощо.

В деяких населених пунктах ве­сільну сорочку вишивали «білим по білому». Зразок такої вишивки – на сорочці з с. Кутки Славутського ра­йону, виготовленої у першій половині ХХ ст.

Розмаїття, неповтор­ність традиційної давньої вишивки й нині надихає сучасниць. До прикладу, деякі учасниці місцевого фольк­лорного колективу «Роксолана» виготовляли власні сценічні виши­ванки, відшиваючи візерунки з музейних зразків! Зокрема, полі­хромну вишивку, якою оздоблена сорочка з с. Милятин Острозького району.

Привертає увагу сорочка з с. Бугрин Гощанського р-ну з Рівненщини, на рукавах якої – пара птахів! Ймовірно це була святкова, весільна сорочка з побажанням нареченій «завжди бути в парі».

На жаль, в фондах музею недостатньо елементів чоловічого кос­тю­ма. Біль­шість експонатів – це сороч­ки, які дістаємо «на-гора» переважно під час проведення тематичних музейних уроків для учнів наших шкіл та ліцеїстів місцевого ПТЛ.

Слід зазначити, що чоловічий одяг був скромнішим, порівняно з жіночим. Різниця полягала передусім у кількості компонентів. Основою строю була, звичайно, сорочка: архаїчна тунікоподібна, чи більш пізня – поликова. У давніші часи сорочку носили «навипуск».

На чоловічих сорочках переважають геометризовані орнаменти. Колорит червоно-чорний, рідше – поліхромний. У збірці музею є й сорочки сірого кольору, з невибіленого полотна. Їх одягали в будні дні. Святкова сорочка обов’язково була білою, оздоблена вишивкою. Таку сорочку, як не дивно, одягали і на свято «першої борозни», а також «обжинків», оскільки праця на землі годує хлібороба – до початку роботи ставилися з особливим трепетом.

Ознайомлення з багатством ук­раїнської вишивки допомагає краще її розуміти, сприймати, не лише поліхромну гуцульську чи поділь­ську, а й монохромні лінійно-геометричні поліські мотиви, рослинні зображення волинської вишивки.

Для нас важливо знати свої тради­ції, плекати шанобливе ставлення до них, та передати набуті цінності для майбутніх поколінь. Тож запрошуємо всіх бажаючих доторкнутися зором і серцем до краси традиційного народного одягу­.

Зоя Тунцева, старший науковий  співробітник НМКМ,

Оксана Іванець, науковий співробітник НМКМ

 




ВідмінитиДодати коментар

Перспектива