А згодом вiн визнав ХАЕС
А третій син - археолог
Знайомтесь: Олександр Бондарчук, або, як його краще знають друзі, знайомі та й пересічні острожани – Ананійович. Народився 10 січня 1953 року в Пермському краї, в родині висланих з України Ананія Захаровича та Валентини Іванівни Бондарчуків. У них народилося дві доньки та три сини. Отже, було у родині троє синів: двоє розумних, а третій – археолог. Та цю приказку старший спростував: захопив своєю справою і середнього – Володимира, який теж став музейником і археологом. Лише найменший – Петро – не підхопив цієї «інфекції», але любов до «довбання» у землі таки зберіг – став екскаваторником.
Нелегким був шлях Ананійовича до визнання. Спочатку невдала спроба у 1970-му вступити на істфак Київського університету ім. Т. Г. Шевченка. На питання білету, що ж позитивного дало прийняття християнства для Київської Русі, дав рішуче негативну відповідь. Мав два роки, аби подумати над правильним варіантом, - в армії.
Згадував, як почав власні розвідки, збирав знахідки, відносив їх до Кременецького краєзнавчого музею, як познайомився з відомим археологом І.П. Геретою. Підготував завдяки йому виступ на Всесоюзну археологічну конференцію у Львові, того ж 1970-го. Тоді його, десятикласника, помітили, запросили навіть на Львівське телебачення. А додому листоноша приніс батькам замітку про їхнього хлопчика, і не деінде, а в шанованому усіма любителями старовини «Українському історичному журналі».
Роздуми не минули даремно. Повторний іспит до вузу завершився блискуче: одразу ж «міцна» п’ятірка. За відповідь на той самий екзаменаційний білет, що і 1970-го року!
Виправляв помилки колег та науковців
Промайнули студентські роки, залишивши приємні спомини на всі роки. І – згадки про своїх друзів, з якими довелось брати участь у розкопках в багатьох місцинах України. Тоді ж з’явилися перші публікації. На п’ятому курсі переміг у республіканському конкурсі наукових досліджень.
Доля «закинула» випускника з червоним дипломом до Острога. Хоча, він і сам мав бажання сюди потрапити, знаючи про славне минуле «Волинських Афін», і щиро сподіваючись, що з археологією тут все «гаразд». Виявилось, що ні! Його попередники, «доморощені» гонорові історики, яким все одно – «мільйон років сюди, мільйон років туди» - у визначенні археологічних культур «наламали стільки дров», що впору було за голову братись. Дякуючи наполегливості та терпінню все те вдалось систематизувати по-науковому.
У розкопках допомагали тезки
А далі почався новий, ще кращий період життя – самостійні розкопки. Велись вони після розвідок. Спершу дослідив величезне городище поблизу села Теремне. Потім – обстежив усе вздовж берегів Горині, починаючи від Поляні Славутського до Колісників Гощанського району. Також багатьом пам’ятні розкопки в Стадниках над Горинь-рікою. Отож, археологічні дослідження ставали все систематичнішими. Особливо пам’ятні розкопки центру міста Острога у 1988-му та Круглої (Нової) башти на Замковій горі, які тривали понад 10 років! Цікаво, що чомусь «підпадали» під його вплив в основному тезки. Так, на місці будівництва Палацу культури (а тепер – корпусів Острозької академії) працювали крім Ананійовича ще й інші Олександри: Миколайович, Леонтійович, Іванович, Петрович, Васильович. Підійшла до нас і вчителька з Могилян, запропонувала допомогу. Ми погодились, спитавши, як же до неї звертатись. - «Шура». Уявіть нашу реакцію на її слова!
І нарешті - Нетішин
Проводив Олександр Бондарчук разом з Олександром Романчуком і розкопки на місці майбутнього водосховища Хмельницької АЕС. Це була його перша зустріч з атомною станцією. Додамо, що завдяки саме йому не вдалося наприкінці 1980-х обкомівським чинушам добитися дозволу на будівництво полігону для захоронення отруйних речовин на Острожчині. Хоча багато хто згодом прагнув «примазатись» до цієї події. Протестував Ананійович і проти добудови другого блока ХАЕС. Та, як відомо, «Все тече, все змінюється». Згодом сам став причетним до пропаганди атомної станції. Сталося це так…
Нетішин відомий освітою і культурою: кількома школами, в тому числі музичною й художньою, профтехучилищем, Палацом культури, спортивними спорудами. Не вистачало місту музею. Власних спеціалістів у цій царині не було. Тому організатор такого закладу, Галина Йосипівна Фурманчук, і запросила допомоги. Кращої кандидатури, аніж Ананійович, не було! Адже за плечима - досвід праці над створенням експозицій у Музеї книги та друкарства, меморіальному музеї генерала армії О. І. Антонова, нових експозиційних площ в краєзнавчому музеї Острога, допомога у створенні історії села Могиляни… Саме він поклав початок пошуковій, дослідницькій, фондовій роботі закладу, який нині ми знаємо як Нетішинський міський краєзнавчий музей. Саме він допомагав нинішнім його працівникам (принаймні, «старожилам») не допускати помилок, притаманних при відкритті нових музеїв, вчив ретельно проводити дослідження, підбір експонатів, ґрунтовно писати експозиційний план. Чималу роль приділив Ананійович фондовій роботі.
Візитівкою музею є його експонати. Бондарчук неодноразово виїздив до сіл 30-км зони і зібрав дещицю рідкісних речей. Тому можна сказати з впевненістю, що чимала частка сучасної експозиції представлена саме його знахідками. Заодно Бондарчук знайомився з мешканцями міста, працівниками електростанції. Бо збирав матеріали і про сьогодення Нетішина, історію будівництва блоків та самого міста. І це дозволило йому змінити своє ставлення до роботи атомних станцій. Недаремно ж велику частку експозиції відділу сучасності Нетішинського музею займає матеріал про спорудження, становлення та роботу Хмельницької атомної.
В кіно знявся без гриму
А ще хотілося б відзначити, що саме завдяки йому змінилося моє життя. Навіть у дрібницях. Так, неодноразово втрачав даремно час на пошук тієї чи іншої речі, потрібної книги. Ананійович порадив: «А ти покинь пошуки, і починай розшукувати іншу річ. І неодмінно знайдеш те, що шукав раніше…». Напевно, немає жодного з-понад 20 напрямів музейної роботи, які б не опанував Бондарчук. Екскурсії, лекції, виставки, робота в архівах, камеральна обробка зібраного матеріалу, створення нових експозицій, допомога громадським музеям, комплектування фондів, публікації, листування, участь у наукових конферен-ціях… До всього Олександр Бондарчук причетний. Навіть в кіно знімався. Пам’ятаєте «Гетьманські клейноди» Леоніда Осики? Там йому для ролі одного з персонажів навіть гриму не довелося робити!
Ніби Шерлок Холмс
Мене вражає його здатність «розбиратися» в людях. Неодноразово приходили на роботу в музеї Острога молоді люди, не раз просили Ананійовича, щоб допоміг з методикою проведення екскурсій, описом експонатів. Він цікавився: «А навіщо це вам? Ви ж тут довго не затримаєтесь…». Проходило зовсім небагато часу і ці люди назавжди зникали з музейного обрію. Ті ж, кому допомагав, як правило працюють досі. Студентів, які були у нього на практиці, пам’ятає дотепер, навіть по-батькові.
Не можу оминути ще один епізод. Мандруючи свого часу Житомирщиною, зібрав в дному урочищі гарну колекцію старожитностей. Привіз додому, показав Бондарчуку. А він каже: «Це зібрано на південному пологому схилі берегу річечки, яка протікає із заходу на схід, неподалік високих верб». Вражений, питаю: «Ананійович, а ви що, там вже були?!» «Ніколи! Навіть не знаю, де це місце знаходиться». - і розсміявся. «Не дивуйся, - представники черняхівської культури (а саме до цього часу відносяться твої знахідки) обирали саме такі місця. От і весь секрет. Ще надибаєш подібне місце – обов’язково оглянь. Може, фібулу знайдеш».
І що ви думаєте? Був у схожому місці і серед молоденьких посівів цукрових буряків знайшов фібулу – тобто металевий гачечок, який ще три тисячі років тому використовували наші предки замість ґудзиків!
А ще він – гарний знавець стародавньої й новочасної літератури, кіномистецтва, фалеристики, нумізматики. Про археологію мовчу. І хочу привітати Олександра Ананійовича Бондарчука з його 60-річчям. Здоров’я тобі, Олександре!
Олександр Гладуненко
