Зізнаюся, що мені не суди­лося відвідати «Театр на По­долі» під нинішньою орудою В. Малахова. Та й хто із нас, пересічних провінціалів , може похвалитися тим, що, навіть буваючи у столиці, потрапив до кінотеатру, цирку,  театру? Одиниці... Хіба що є у Шепе­тівці декілька футбольних фанатів, котрі регулярно  їз­дять на матчі за участю «Ди­намо». А втім, до столичних театрів, особливо такого останніми роками престижного, як «Театр на Подолі», потрапити нелег­ко.

Чи не у кожно­го з нас закрада­ється думка, що в актори потра­пляють спадково, тобто діти акто­рів. Чи хлопці та дівчата з великих міст і заможних родин. Яким же було моє здиву­вання, коли яко­гось дня на перо­ні Шепетівського залізничного вок­залу мій давній знайомий Вале­рій Андрійович Саліванчук мо­вив:

- Анну про­воджаю. Лише день побула вдо­ма, - завтра на роботу.

Звісно, поцікавився  про київське буття дівчини, адже Анна навчалася у ліцеї в одному класі з моєю донькою. Практично жоден масовий захід у школі не об­ходився без її участі. Дівчина закінчила міську музичну шко­лу по класу фортепіано, грала в театрі «Браво», яким опіку­валася Світлана Дробот. Отож ні для кого не було дивиною, що виборола титул «Міс Шепетівка-2000».

Валерій Андрійович оповів, що донька закінчила театраль­ний університет імені І. Карпенка-Карого. Ще студенткою її примітили режисери «Театру на Подолі». Тож роботу шука­ти не довелося.

Аж ось і сама Анна підоспіла. До відходу потяга залишилося кільканадцять хвилин, і столична вже тепер актриса оповідає, що уже встигла зі­грати головні ролі у виставах «Моє сторіччя», «Шестеро персонажів у пошуках авто­ра», «Антракт», «Вертеп», «Гравці», «Мертві душі», «ігри олігархів», «Звідки беруться діти», «Щоденник молодого лікаря», «Опера мафіозі», «Шість чорних свічок» та в інших.

Довелося тільки мовчки по­шкодувати, що немає змоги побувати на виставі за участю землячки. Але, неначе вгаду­ючи мої думки, Анна продо­вжує:

- Роботи акторам нині ви­стачає. І не тільки сценічної. Мене, так би мовити, розшиф­рували, коли я знімалася у кінофільмі «Повернення Мухтара». Так-так, це стрічка ро­сійського виробництва, але більшість епізодичних ролей у ній, як і в багатьох інших, зіграли українські актори. Так  дешевше. А ще були ролі й у фільмах «Кардіограма», «Осінь. Зима. Весна. Літо», «Кава з молоком» та інші. Усі й згадати важко. Тому не дуже здивувалася, коли запросили стати Аллою - помічником юриста - у стосерійному фільмі «Сусіди». На часі зйом­ки фільму «Віра. Надія. Лю­бов». Що буде потім - поба­чимо. Адже актор не завжди планує сам...

Отакої! Виявляється, що жодної серії «Сусідів» не про­пустив, але Анну Саліванчук не упізнав. Либонь, актор на те и актор, що вживається у роль і стає схожим не на того, ким є у житті, а на того, на кого вимагають сценарій і режисер. І все-таки чи не у кожній із серій побачите нашу землячку. А щоб не сумнівалися — шу­кайте її прізвище у титрах.

Олександр ЦАРИК

м. Шепетівка