Армiйськi буднi турбiнiста Аржанцова

Житель Нетішина Віктор Аржанцов фах енергетика обрав не випадково. Його мама, Оксана Олександрівна, працює машиністом-обхідником 7 групи турбінного відділення Хмельницької АЕС. Рідний дід, Олександр Васильович, трудову біографію розпочав на Чорнобильській АЕС, а на заслужений відпочинок пішов із реакторного відділення Хмельницької АЕС, бабуся, Катерина Филимонівна, багато років життя присвятила роботі у цеху дезактивації Балаковської АЕС.

Після закінчення школи хлопець не особливо переймався вибором – енергетичний напрям. Віктор не зоглядівся, як швидко промайнули студентські роки у Національному університеті «Київський політехнічний інститут». Згодом він став повно­правним членом «великої родини» турбінного цеху Хмельницької АЕС.

Давно склалось на енергетичному підприємстві неписане правило, що спеціалістами тут визначають не за записами у дипломі чи інших документах, а за підсумками конкретних справ. Філософ Сократ при зустрічі із незнайомою людиною просив: «Заговори зі мною, щоб я тебе побачив». У турбі­нному цеху Аржанцова хотіли побачити, як мовиться, під час виконання виробничих завдань. Звичайно, ніхто ніяких посад не обіцяв, бо ж справ­жній турбініст повинен пройти своєрідну «виробничу ієрархію», починаючи з робітничої спеціальності – машиніста-обхідника.

Молодого працівника направили під опіку начальника зміни турбінного цеху В’ячеслава Філіпова, який користується незаперечним авторитетом в колективі. Немає секрету, що до новоспеченого турбініста спочатку приглядались, мовляв, як себе поведе у тій чи інший ситуації, чи знайде спільну мову із колегами. Через певний час турбі­ністи переконались, що Аржанцов годен бути повноправним членом колективу. Далися взнаки  такі риси характеру як прагнення  самовдосконалення, наполегливість.

Швидко пролетіли два роки роботи. Одного дня Аржанцову вручили повістку про проходження строкової військової служби. Він сприйняв це як належне, бо ж захищати державу здавна вважається священним обов’язком.

Звістка про військовий призов змусила керівництво цеху швидко вносити корективи у штатний розпис підрозділу, бо ж кожна зміна повинна бути укомплектована згідно із встановленими вимогами.

Аржанцова до війська відправляли не тільки рідні, а й всі його колеги,  з якими працював пліч-о-пліч. Почув не одне напутнє слово та побажання швидкого повернення.

Він не знав, що служба буде престижною та складною…

- Коли урочисто відправляли мого сина до війська, - розповідає мама Оксана Олександрівна, - було сподівання, що він потрапить на службу, яка пов’язана із обслуговуванням  військової техніки, бо ж має відповідні знання і навики. Але все склалось не так. Основним місцем служби Віктора стала рота почесної варти у Києві.

Оксана Аржанцова не знала, що подібні підрозділи національної гвардії вважаються елі­тними, бо ж туди потрапляють хлопці лише з хорошим інтелектом та гарними фізичними кондиціями. Для пересічних людей уявлення про почесну варту складається на основі телевізійних репортажів про урочистий прийом різних міжнародних делегацій, коли у фокус телекамер попадають хлопці з ідеальною виправкою, які урочисто стоять у караулі, демонструють чудову стройо­ву підготовку.

Першим своєрідним військовим іспитом для Аржанцова стала участь  у параді з нагоди Дня Незалежності України. Він разом з товаришами чітко прокрокував Хрещатиком, викликаючи у керівництва держави та  багатьох українців під­стави великої гордості за   боєздатність армії.

Серед численних свідків урочистого маршу була й мама. Оксана Олександрівна згодом переконалась, що її син живе не лише парадами та зустрічами представників різних держав. Крім вправного марширування нацгвардійці повинні відповідати всім критеріям сучасного бійця, тому на полігонах навчання проводяться із різними видами зброї, доводиться виконувати низку специфічних військових функцій.

Як не прикро, але Оксані Аржанцовій випало навідуватись у військовий госпіталь, у якому лікувався Віктор. Перед цим вона одержала офіційний лист від Президента України Петра Порошенка із роз’ясненнями обставин поранення її сина.

Важко описати переживання матері, коли стає відомо, що із дитиною сталось щось негаразд. Вона зуміла перебороти негатив, який затьмарив жіноче серце. Для сина вона бажала тільки одного – аби був живим і здоровим.

…Що бачать солдати у своїх снах? Рідні місця, родину, знайомих та близьких. Віктору не раз снився машинний зал електро­станції, який є основним місцем його роботи. Ось він  перевіряє параметри роботи турбіни, що відображені на численних датчиках. Підвищеної уваги потребує й візуальне спостереження за станом трубопроводів, різних кранів та клапанів, які знаходяться на маршрутній карті обходу.  Про результати він доповідає інженеру  управлі­ння турбіною. Тут же на різних ділянках контролю його товариші – Віталій, Андрій, Тетяна, Віктор, Степан. Вони одна команда, від злагодженої дії якої залежить робота не тільки турбоагрегата, а й усієї електростанції.

Нещодавно на адресу генерального директора станції наді­йшов лист-подяка від командування частини. Таку ж подяку  одержала мама Віктора. Особисто вона доклала багато зусиль, щоб виховати сина у кращих християнських традиціях. Йому є  кого брати за приклад. Кілька років тому портрет Оксани Аржанцової було розміщено на обласній Дошці пошани. Вона на сьогодні єдина жінка в Україні, що має 7 групу обслуговування обладнання. Оксана Олександрівна була номінантом регіонального конкурсу «Її величність жінка», який проходив під патронатом Українського ядерного товариства.

Родина Аржанцових з нетерпінням чекає повернення Віктора додому зі строкової служби. Хочеться побажати йому міцного здоров’я та мирного неба.

Олександр Шустерук

На фото: Віктор Аржанцов, мама Оксана Олександрівна та племінниця Валерія

Фото з архіву сім’ї Аржанцових

ЛИСТ ВДЯЧНОСТІ

Шановний Микола Сергійович!

Дякуємо Вам, а також всьому трудовому колективу ВП ХАЕС, за вашого працівника машині­ста-обхідника 6-ї групи турбінного устаткування Аржанцова Віктора Олександровича, який на даний момент проходить строкову службу у лавах Національної гвардії України у військовій частині з охорони громадського порядку в місті Києві.

За час проходження служби Віктор зарекомендував себе зразковим військовослужбовцем. Він старанно та наполегливо вивчає військову справу, добре знає свої функціональні обов'язки, сумлінно виконує свої службові обов'язки, дотримується правил військової ввічливості, чітко, вірно та в строк виконує накази командирів та начальників, вимоги Статутів Збройних Сил України та військової присяги.

Під час виконання службових завдань виявляє розумну ініціативу та приймає зважені рішення. Постійно вдосконалює свої знання за фахом. По відношенню до командирів виявляє повагу та надає їм допомогу в роботі з підлеглими. Має яскраво виражені лідерські якості.

За період служби в нашій частині Віктор Аржанцов проявив себе хоробрим і дисциплінованим воїном, готовим до виконання завдань по захисту конституційних прав та свобод громадян, захисту свободи та Незалежності України.

Брав участь у військовому параді з нагоди 24-ї річниці Незалежності України, за що був нагороджений нагрудним знаком та грамотою від командира частини. Неодноразово залучався до виконання військових ритуалів під час урочистих заходів за участю вищих посадових осіб держави. За сумлінне несення служби з охорони громадського порядку в центральній частині міста Києва був нагороджений державною відзнакою «За доблесну службу» та медаллю «За єдність України».

В.П.Шелефост,

командир військової частини 3030 полковник