Архiви вмiють розповiдати
Кожного року на День Перемоги сім’я Самосєїв, яка мешкає у Нетішині, навідується до місцевого обеліска, щоб вшанувати пам'ять полеглих у Другій світовій війні.
На гранітні плити лягають вінки, живі квіти, а священики за християнською традицією відправляють панахиду за загиблими. Геннадій Михайлович мимоволі згадує своїх рідних, що брали участь у боротьбі із фашизмом.
Одного разу, спілкуючись із колегами, Геннадій Самосєй дізнався про електронні бази даних учасників бойових дій із представленням низки нагородних документів, і скористався пошуком. На одному із сайтів він знайшов сканований нагородний лист на Самосєя Івана Артемовича, старшого сержанта, інструктора санітарного пункту медичної допомоги 48 Гвардійського кавалерійського полку. У документі зазначено, що він був нагороджений медалями «За відвагу», «За бойові заслуги» і представлений до урядової нагороди – ордена «Слави ІІІ ступеня». Коротко описані і подвиги. Так, зокрема, 28 березня 1945 року в бою за переправу на річці Нітра Іван Самосєй виніс із поля бою 11 поранених бійців, надав їм першу медичну допомогу. А наступного дня в бою за місто Нові Замки врятував 12 поранених.
Коли закінчилась війна, Іван Самосєй працював їздовим у закладах громадського харчування. Кожного разу, коли серед рідних та знайомих заходила мова про війну, він ставав не говірким, бо усвідомлював той період не як героїзм, а як велику трагедію. Фронтовик був шанованою постаттю в окрузі. Як кавалеру ордена «Слави ІІІ ступеня», йому було надано право мати у власному користуванні коня. Такими привілеями користувались лише 9 чоловік в районі.
Маминого батька Пилипа Миколайчука Геннадій Самосєй не пам’ятає, бо з’явився на світ у 1971 році, саме тоді дорогу людину рідня поховала. На сайті йому вдалося знайти нагородний лист і на Пилипа Степановича. Там зазначено, що він командував гарматою батареї окремої зенітної артилерійської бригади, нагороджений медалями «За оборону Ленінграда» та «За бойові заслуги».
Ще один близький родич Геннадія Самосєя Степан Новаковець під час війни був у званні капітана парторгом 134 танкового полку. Брав участь у боях на Сталінградському та Південно-Західному фронтах. В нагородному листі розповідається, що він завжди знаходився на передовій і надихав бійців на ратні справи. Під час бою за село Мар’ївка разом із екіпажем Хусаінова знищив більше роти фашистів, було захоплено 7 автомашин із провізією та боєприпасами. Біля населеного пункту Павлопіль під час артобстрілу території ворогом організував захоплення висоти (85.5). За ці геройські вчинки Степана Денисовича було представлено для нагородження орденом «Червоної зірки».
Коли Степан Новаковець повернувся до мирного життя, свою діяльність продовжив у партійних органах, згодом став першим секретарем Рівненського обкому компартії.
Найбільше випробувань випало на долю іншого представника роду Самосєїв Афанасія, який став кадровим військовим у 1937 році. Першу медаль «За відвагу» він заслужив під час боїв на Халхин-голі. На початку Великої Вітчизняної війни був заступником командира 3-го дивізійного 1009 артилерійського полку 225 Стрілкової Новгородської дивізії. У 1942 році у ході боїв біля міста Стара Руса, батарея, якою командував Афанасій Самосєй, два дні успішно стримувала атаки ворога. Сам командир був поранений, але не захотів покинути місця бойових дій.
У лютому 1943 року Афанасій Артемович біля населеного пункту Синятвино разом із бойовими побратимами протягом трьох днів відбив 10 контратак ворога. Тут був важко поранений. Після одужання на офіцера чекало ще одне випробування – запеклі бої на Волховському фронті. І знову поранення. За героїзм його було нагороджено орденом «Червоної зірки».
- Коли знайомишся з документами, які зберігаються в архівах колишнього Міністерства оборони СРСР, - каже начальник відділу супроводження нових блоків Геннадій Самосєй, - складається враження, що до нагороджень в штабах підходили не формально. Є конкретна інформація про подвиги та бойові заслуги. Ознайомлення із матералами сайта дало мені можливість більше дізнатись про рідних, які воювали на різних фронтах Другої світової війни. І мені не соромно за них.
Від останніх днів Другої світової війни нас вже віддаляє сім десятиліть. Але ще досі не все відомо про долі багатьох солдат і офіцерів, які воювали чи зникли безвісти. Відрадно, що зараз з`являється можливість одержати більше інформації про учасників бойових дій, як це вдалося зробити жителю Нетішина Геннадію Самосєю.
Кажуть, що війна завершується лише тоді, коли стає відомо про долю останнього солдата…
Олександр Шустерук
На знімках: у спогадах про рідних; Пилип Миколайчук з родиною.
Фото автора
та з домашнього архіву Г.Самосєя
