Атомники здійснили дитячу мрію: багатодітна родина Галєнтів отримала трикімнатну квартиру
Літопис багатодітної родини Галєнтів донедавна писався у чужих стінах. П’ятеро їхніх дітей народилося у гуртожитку. А наймолодша донечка Анастасійка знайшлася вже, коли родина переїхала у соціальне житло. Мама Валентина за материнську самовідданість, народження та зразкове виховання дітей у 2021 році отримала почесне звання «Мати-героїня». Відзнака заслужена, адже старший її син боронить Україну на Бахмутському напрямку, молодші діти тішать материнське серце щоденними здобутками.
У юних Галєнтів одна мрія на всіх: повернення брата-захисника з фронту та окремі кімнати для хлопців та дівчат. І нарешті за сприяння генерального директора Хмельницької АЕС Андрія Козюри родина отримала трикімнатну простору квартиру. Під час наради з трудовим колективом енергопідприємства президент ДП «НАЕК «Енергоатом» Петро Котін та голова профспілки компанії Олексій Лич вручили голові родини – слюсарю-електрику енергоремонтного підрозділу ХАЕС Миколі Галєнту – ключі від нової оселі.
Родина, благословенна
шістьома дітьми
Микола Галєнт народився у селі Лисичому, що на Славутчині. Професію електрика здобув у Грицівському професійному училищі. Нині працює слюсарем-електриком 4-го розряду енергоремонтного підрозділу ХАЕС. Чоловік виконує ремонтні роботи фактично на усіх об’єктах Хмельницької АЕС. «Микола Мефодійович – людина, на яку можна покластися. Здобувши неабиякий досвід в інших організаціях, на ХАЕС прийшов уже висококваліфікованим працівником, що й довів у своїй роботі», – характеризує колегу Микола Царьов, майстер дільниці електроустаткування ЕРП ВП ХАЕС.
Валя Галєнт (дівоче прізвище Михайлюк) з сусіднього села Понора, закінчила Ганнопільську середню школу. А ось професію здобула вже у місті енергетиків. У Нетішинському професійному ліцеї вивчилася на кухаря-кондитера. Для матері шістьох дітей, погодьтеся, – неоціненні знання.
Зустрілися, коли Валі було лише 17. Брат Юрій познайомив сестру зі своїм другом Миколою. Дружба між молодими людьми якось непомітно переросла у стосунки. Довго не думали, побралися. На той час нареченій Валентині було лише 18, а жениху вже 27. П’ятеро їхніх діток народилося у гуртожитку, в кімнаті на 12 квадратів, де доводилося тіснитися шістнадцять літ. У 2012 році Галєнти отримали соціальну двокімнатну квартиру, в якій і з’явилася наймолодша Анастасійка.
Діти вже підросли. Старший 25-річний Юрій воює на Бахмутському напрямку. Двадцятилітній Владислав – студент Хмельницького політехнічного фахового коледжу Львівської політехніки, працевлаштовується на ХАЕС. Тринадцятирічний Євгеній та одинадцятилітні двійнята Іван і Наталя – учні Нетішинського ліцею №1. Анастасійка ще відвідує садочок.
Первісток воює на Бахмутському напрямку, його рідні наближають Перемогу у Нетішині
Велика війна застала Юрія, первістка Галєнтів, на Донбасі. «Над Нетішином летять ракети, чоловік Микола, повернувшись з нічної зміни, каже, що розпочалася повномасштабна війна, а син, знаю, пішов у розвідку, з ним немає зв’язку», – Валентина Леонтіївна пригадує початок повномасштабного лиха.
Жінка народила старшого сина у 20 років. У буремний час Революції гідності хлопець вирішив стати військовим. Та це рішення так налякало матір, що під її тиском юнак вступив до Бердичівського медичного коледжу. Але від долі не втечеш. Юрій таки став військовим. «Мамо, я вибрав свій шлях», – по-чоловічому зреагував тоді на сльози матері.
Коли війна ще називалася АТО, пішов визволяти Донеччину. Кілька разів з ним обривався зв’язок, а мати сивіла. З початком повномасштабної війни її молитви набули ще більшої сили, бо нині Юрій воює на Бахмутському напрямку. «Особливо важко, коли син іде на бойове завдання на 5-6 діб. Буває, не витримую і телефоную командиру…», – зізнається мати. Проте зазвичай жінка пише синові повідомлення і терпеливо чекає, коли у месенджері з’явиться позначка «прочитав». А згодом і таке бажане: «Мамо, у мене все добре. Я живий».
Та не лише молитвами Валентина наближає Перемогу. Багатодітна мама знаходить час, аби плести сітки на передову. Розповідає, що поруч з нею плетуть і вимушені переселенки з Маріуполя, Енергодара, Херсону. «Дівчата – справжні українки, які не сидять, склавши руки, а докладають зусиль, щоб якнайшвидше повернутися додому», – розповідає жінка.
Підтримує бойовий дух оборонців й одинадцятилітня Наталочка. Дівчинка малює малюнки, плете патріотичні обереги, які доповнюють волонтерські посилки для воїнів.
У квітні Юрій Галєнт зустрів на передовій свій 25-річний ювілей, але вдома йому все одно спекли святковий торт, відправили відеопривітання. Родина міцно тримає стрій.
Велика родина на шляху до знань: хтось вчиться в кімнаті, інший – на кухні, чи в коридорі
Невеличка двокімнатна квартира соціального житла, власником якої є орган місцевого самоврядування, – не лише гуртувала юних Галєнтів, але й змушувала їх щодня долати певні випробовування. Трьом школярам (Анастасійка, як уже мовилося, поки що ходить у садочок) непросто підготуватися до уроків: хтось вчиться у кімнаті, інший – на кухні, чи у коридорі.
«Прибігли зі школи, уроки повчили, я перевірила і – на позашкільні заняття», – озвучила їхній графік мама. А ходять малі на безліч гуртків: співи, танці, плавання, акробатика, туризм, шахи, м’яка іграшка… Щотижня змагання, конкурси, концерти. Дистанційне навчання в обмеженому просторі – теж неабиякий квест для багатодітної родини, бо ж доводилося виходити на онлайн-зв’язок, відповідати на уроках.
Валентина ставить собі за мету згуртувати, об’єднати дітей. Бо свого часу дуже боялася, що старші майже на 20 років хлопці соромитимуться молодших. Та дарма. Діти дуже дружні. Юрій з передової телефонує до братів, просить подбати про дівчат. «У великої родини свої переваги. Ми один за одним стоїмо горою. Нікому не дамо образити молодших», – ділиться Євгеній.
Та якою б не була площа їхньої квартири, старші хлопці, немов на крилах, летять до батьківського порогу. «У мами завжди є щось смачненьке», – запевняють. А головне – їх тут огортають любов’ю. Діти не вибагливі до їжі. Хоча у мами, кухаря-кондитера, напевне, все, як у ресторані.
Валя лише усміхається на запитання про улюбленців: «Знаєте, мама дужче переживає за хвору дитину, найбільше чекає того, хто у від’їзді, але любить всіх однаково».
Атомники здійснили дитячу мрію
«Хочу мати власну кімнату, або хоча б на двох із Наталочкою. Там порозкладаю усі свої іграшки», – по секрету ділиться шестилітня Анастасійка. І завдяки соціальній ініціативі адміністрації Хмельницької атомної електростанції дитяча мрія нарешті здійсниться. Разом із корпоративними ЗМІ родина Галєнтів вперше побувала у новому помешканні. Діти наввипередки побігли оглядати простору оселю. Тепер, кажуть, їм не доведеться, як раніше, стояти у черзі, ділити стіл, щоб робити уроки. Нова трикімнатна квартира вдвічі більша за їхню соціальну двокімнатну. Там простора кухня, де мама Валентина нарешті збере усю свою родину за широким обіднім столом.
Родина Галєнтів дякує Хмельницькій АЕС за красиве й просторе помешкання та понад усе вірить у здійснення ще однієї своєї мрії: Перемоги над окупантом, щоб діти дочекалися батьків, матері – синів, дружини – чоловіків. І додому повернувся їхній старший син та брат – Юрій.
Лариса Власюк
