Бажання, що робить довкiлля красивим
Як тебе не любити, Нетішине мій. Це перефразовані рядки з відомої пісні про нашу столицю. Але вони доречні й для міста, яке своєю появою завдячує виникненню одного із найбільших підприємств Хмельниччини – ХАЕС. Тут пустили коріння тисячі сімей, які виростили дітей, що Нетішин по праву називають своєю батьківщиною. Його люблять, ним пишаються. Подекуди віриться, що сам Всевишній поділився з людьми частинкою своїх найкращих володінь. Тут є все для комфортного життя та активного відпочинку…
Коли приходить весна, у лісах, посадках, парках на деревах пробуджуються бруньки, щоб згодом затріпотіти на вітрах зеленими прапорами. Околиці Нетішина густо вкриті анемонами, різнотрав’ям. Споглядай, милуйся. Але… Весна висвітлює й інший бік медалі. Після відходу холодів та зникнення снігового покриву на багатьох ділянках міста можна побачити не зовсім привабливу картину. Як мовиться, романтику псує звичайнісіньке сміття. Воно, звичайно, не впало метеоритом з неба, а потрапило з рук певної когорти несумлінних жителів міста енергетиків та його гостей. Найбільше непотребу можна побачити на міських околицях, береговій лінії річки Горинь. Саме цю територію містяни облюбували для відпочинку. Але ж не дарма у народі є приказка про погану вівцю, яка поганить всю отару. Таких «овець», на жаль, знаходиться не десятки, а сотні. Життєвий досвід свідчить, що одними закликами до дбайливого ставлення до довкілля виправити ситуацію не вдається. Єдиний вихід – небайдужим до збереження краси та самобутності міста людям на власному прикладі продемонструвати як можна нашу територією облагородити.
Уже багато років поспіль традиційно пенсіонери Хмельницької АЕС напередодні Великодня проводять імпровізований суботник із прибирання сміття. На збіглому тижні кілька десятків колишніх працівників електростанції із поліетиленовими мішками вийшли на ділянку автошляху, що проходить біля Нетішина у напрямках на Рівне та Хмельницький.
Коли представники мас-медіа Хмельницької АЕС навідались на місце прибирання території пенсіонерами, робота вже добігала до кінця. На краю автошляху стояли десятки мішків з ретельно упакованим сміттям. Наближаємось до великої групи ентузіастів. Тут впізнаємо колишнього головного інспектора електростанції Сергія Цукрука.
- Соромно за наших земляків, - ділиться враженнями Сергій Михайлович, - таке враження, що більшість людей живе лише одним днем, мовляв, сміття наше, а проблеми із ним – ваші. Мені довелось побувати у різних країнах, тому можу порівняти ставлення різних народів до довкілля. Бережно ставитись до природи там прищеплюють з раннього дитинства. А настанова доволі проста – у нас чисто не тому, що все ретельно прибирається, а тому, що люди не намагаються залишати сміття де попало.
Вже кілька років Сергій Цукрук перебуває у ранзі повноцінного пенсіонера. Йому незвично відчувати себе у так званому «стані спокою». Тому намагається себе присвятити корисним справам. А їх у нього вистачає, бо багато часу забирають турботи на дачі у селі Лючин Острозького району. Там у колишнього капітана третього рангу атомного підводного човна і працівника Хмельницької АЕС у господарстві сьогодні є кролі, кури, гуси, та й земля прагне постійного догляду.
Нещодавно автор цих рядків почув схвальні відгуки жителів Лючина про новоспеченого односельця. Тамтешнім жителям подружжя Цукруків імпонує за толерантність, людяність та працьовитість. Сергій проявив неабияку турботу про довкілля біля свого обійстя -кругом чисто і охайно. Хороший приклад для наслідування селянами.
Активістом збереження довкілля є Людмила Малько. Важко порахувати, у скількох різних екологічних акціях вона взяла участь. Про здобутки у цій царині нагадують десятки, може й сотні дерев, які неподалік Горині Людмила Михайлівна висадила зі своєю родиною та хорошими знайомими.
Активістка також не у захваті від ставлення місцевих мешканців до довкілля: після відпочинку просто неба вони залишають після себе поліетиленові пакети, посуд.
- Я з дитинства беру участь у різних туристичних мандрівках, - каже Людмила Малько, - і навчена простому правилу – залиши за собою місце таким, щоб до нього можна було б повернутись наступного разу.
Голова цехового комітету пенсіонерів Ольга Яськів готова назвати усіх, хто зійшовся на весняну толоку. «Це справа честі – прибрати місто, зберегти його неповторну красу»,- запевняє профспілкова активістка. – Воно у нас найкраще і найрідніше, бо побудоване руками цих тепер вже пенсіонерів, а свого часу першопрохідців. Нехай Нетішин назавжди залишається молодим»!
Олександр Шустерук
Фото автора
