Бiля самовара я i моя Маша

Без чаю я сумую. Такий лейтмотив виставки, яку відкрили у міському краєзнавчому музеї працівники закладу, запросивши численних гостей і прихильників цього духмяного, напрочуд корисного напою. Відкриваючи захід, науковий працівник музею Оксана Іванець захоплено розповідала про традиції чаювання в нашому краї, трав’яні збори та запарювання гіллячок з малини, вишні, смородини у зимову стужу, водила нас стежками історії розповсюдження чаю. А доповнювали цю розповідь директор Острозького музею книги Світлана Позіховська, володар окремої сторінки на сайті В.Висоцького «Віртуальне чаювання з Олесем» кореспондент нашого видання Олександр Шустерук, інші гості. До речі, Олександр повідав, що в світі існує відома марка чаю «Висоцький», запроваджена ще дідом відомого барда.

Під музику у виконанні Оксани Кацан, під арії і пісні, представлені Наталією Горбовою, текла спокійна бесіда. Пузатий самовар згадував той час, коли його розігрівали мало не кожну годину, і ділився насиченим окропом з різнотрав’я. До напою були запропоновані бублики та пампушки, варення, лимон, цукор у різній розфасовці. До речі, натхненниця виставки директор музею Оксана Кононюк колекціонує стикери з цукру, і частина її зібрання була присутня в якості експонатів. Присутні пригадували асортимент таких закладів, як «Чайна» радянського періоду, що були майже в кожному місті та селі.

А першу згадку про їх заснування у нашому краї знаходимо на сторінках газети «Волинь» від 1908 року. Замі­тка повідомляє, що в Заславі (Ізяславі) пропонується відкрити чайні читальні, де завжди за 2 копійки можна скуштувати напій, звичайно ж відпочити. Там же звертаються до найбільших землевласників краю Сангушків, Грохольських, Потоцьких сприяти поширенню традиції чаювання і читання книжок.

А ще присутні довідались про чайні церемонії, різні цікавинки з історії чаювання.

Перша згадка про чайну рослину зустрічається в I столітті нашої ери під час правління династії Хань - тоді ж з'явився і ієрогліф "ча". Але є відомо­сті, що китайці знали чай вже у III столітті до нашої ери. Про те, як люди виявили чайний кущ, в Китаї складена романтична легенда: у 2737 році до нашої ери в чашку божественного хлібороба Шень Нуна випадково потрапили листя чайної рослини. Спробувавши відвар, він нібито був вражений його смаком і тонізуючим ефектом, і став пити щодня.

Китайцям знадобилося близько трьох століть, щоб зробити чай національним напоєм. Поступово стали вироблятися традиції чайної церемонії, і у VIII столітті Лу Юй, автор знаменитого трактату "Канон чаю", сформулював головні принципи чаювання: "Прозорий і неміцний - гарний, у міру - прекрасний; після їжі пити поменше, перед сном - не пити зовсім ; заваривши, випити; випивши, заварити ".

Приблизно у V столітті китайці починають торгувати чаєм з тюркськими племенами. До IX століття чай проникає в Японію, де стає не тільки національним напоєм, а й накладає відбиток на всі сторони духовного життя японців - від поезії до філософії.

Європа дізналася про чай лише на початку 16 століття - у 1517 році португальські мореплавці привезли його в дар для свого короля. Але по-справжньому Старий світ "розкуштував" чай майже сто років потому, коли голландські кораблі доставили в Європу перші партії "китайської трави".

З захопленням приймає чай консервативна Англія: у 1664 році Ост-Індська компанія надсилає королю Карлу цінний подарунок - два фунти чаю, і з цього часу чай раз і назавжди підкорює туманний Альбіон. З'являються чайні магазини, а в 1717 році в Лондоні відкривається "чайний будинок" "Золотий лев". На відміну від пабів - пивних барів, де збиралися виключно чоловіки, нова чайна відкрита і для жінок. На початку 19 століття сьома герцогиня Бедфорд,  Ганна, починає збирати друзів на чашку післяобід­нього чаю - звідси бере початок знаменитий англійський "five o'clock". З тих пір вся країна - від королеви до ірландського орача - рівно о п'ятій годині вечора розливає по чашках гарячий ароматний напій.

У Росії чай з'явився у 17 столітті:  1638 року російський посол боярин Василь Старков привіз для царя Михайла Федоровича дари від монгольського Алтин-хана: серед знаменитих монгольських атласів і хутра лежали згортки з сухим листям. Старков відмовлявся брати цю сушену траву, але монгольський правитель наполіг на своєму, і так уперше в Московії з'явився чай. Терпке і гіркувате, "зілля" тим не менше припало до смаку Михайлу Федоровичу; крім того, було відмічено, що "китайська травичка" "тримає в облозі пари, освіжає і очищає кров". Проте прислані Алтин-ханом чотири пуди чаю - закінчилися, і скоро смак чаю в Москві стали забувати. Тільки майже через 30 років, за царя Олексія Михайловича, російський посол у Китаї Іван Перфільєв знову привезе чай в Росію, а в 1769 році Росія укладе з Китаєм перший договір на постачання чаю. Чай був для Росії досить дорогим задоволенням - він коштував приблизно в десять разів дорожче, ніж у Європі, оскільки доставлявся до Росії торговими караванами, і шлях від Пекіна до Москви займав більше року. Довгий час він залишався "міським напоєм", причому, переважно московським. Навіть у Петербург чай привозять з Москви, і до середини минулого століття в столиці буде відкритий лише один спеці­алізований магазин.

У своїй знаменитій книзі "Подарунок молодим господаркам" Олена Молоховець докладно описує сервіровку вечірнього дружнього чаю - на стіл подаються лимон, цукор, сухарики, печиво, булочки і плюшки, а також ром і легкі вина.

Отож, чай буває білим, зеленим, жовтим, улін (синьо-зеленим), чорним та пуер: чорний - ферментований чай, що виготовляється із старого листя старих кущів. Після доведення до стану зеленого чаю, він ферментується в точному сенсі цього слова від кількох місяців до кількох років. А ще він може бути цілолистий, з ламаного або різаного листя, спеціально подрібнений, гранульований, в пакетиках, плитках тощо.

Хіба перераховані факти не тема для окремої бесіди? А ще ми наведемо ряд цікавих фактів, і ви захочете відвідати виставку чаю у краєзнавчому музеї міста. До речі, тут зібрана цікава колекція Тульських самоварів, про які була повідана окрема доповідь.

Отож...

Найпівнічніша у світі ділянка чаю знаходиться в Україні на Закарпатті. Чай експериментально почали вирощувати на Закарпатті у 1949 р. Була закладена плантація в 2,5 гектари, яка дала добрий урожай. З метою охорони цієї плантації створено заказник місцевого значення «Широкий». Найкраще акліматизувалися в умовах Закарпаття краснодарські та грузинські сорти чаю. Це найпівнічніша ділянка чаю у світі. Але промислового вирощування чаю до початку ХХІ ст. тут так і не організовано. Най­північніші комерційні плантації чаю знаходяться в Росії, у Краснодарському краї.

В Китаї висушену заварку (листя з завареного чаю) використовують для набивання подушок. Аромат чаю у подушці, як вважають, покращує сон та заспокоює.

В Тибеті на основі чаю готують суп.

В багатьох країнах Азії сухий чай використовують у якості спеції.

 Віктор Павлов

 Фото Віктора Войковського