Доля Віталія Карпюка багато в чому схожа на життєвий шлях багатьох мешканців Нетішина старшого покоління. Родом він із села Сіянці. Після закінчення навчання у Івано-Франківському технікумі фізичної культури працював у Милятинській школі, а потім був запрошений на роботу в Нетішин, де тоді будувалася Хмельницька АЕС...

Сьогодні Віталій Юрійович пригадує, що в 1979 році, коли розпочинав роботу у Нетішині на посаді інструктора фізкультури управління буді­вництва Хмельницької АЕС, в місті енергетиків не було здано ще жодного житлового будинку. Частина будівельників жила у тимчасових будиночках, але більшість доїжджала із сусідніх райо­нів. В Нетішин службові автобуси возили людей на роботу із сусідніх районів. Лише  1982 року Віталій Карпюк став мешканцем Нетішина, бо отримав квартиру.

Розпочинав свою діяльність тоді, коли в місті ще не було збудовано жодної спортивної споруди. Незважаючи на це, різноманітні змагання проводились регулярно, будівельники та праці­вники обслуговуючої сфери здавали нормативи комплексу «Готовий до праці і оборони». Віталій Юрійович пригадує, що найбільшою популярністю користувався футбол. Вибрали майданчик, встановили ворота, і у вільний від роботи час, ті, хто мешкав у місті, грали у футбол. Він організовував турніри між бригадами, самодіяльними командами. Пізніше з’явилась нетішинська дружина у чемпіонаті Славутського району, а потім і в чемпіонаті Хмельницької області. Спочатку гостей приймали у Славуті, бо своє поле не відповідало вимогам. Десь у 1985 році ввели в експлуатацію стадіон, а потім і дуже гарний спорткомплекс, який є окрасою міста і цілого регіону. Звісно, утримувати зали, майданчики, футбольне поле, тенісні корти, два басейни – великий і малий  для дітей - не можливо було б без підтримки найпотужнішого в регіоні підприємства – Хмельницької АЕС. Саме це підприємство у важкі 90-ті роки взяло на утримання спорткомплекс з усією інфраструктурою.

Впродовж 80-х років з’явились гандбольна, баскетбольна, волейбольна команди, діяла  легкоатлетична секція, згодом започаткували такі види спорту, як боротьба, бокс, фехтування, пауерліфтинг, шахи. Влітку організовували кроси на різні дистанції. Взимку, коли зими були ще сніжними, регулярно проводили змагання з лижних гонок. До змагань залучали учнів шкіл. Віталій Юрійович каже, що з того часу збереглося багато фотографій, які допомагають зберігати в пам’яті різні події.  Тоді він виконував величезний об’єм роботи, готуючи команди до змагань, їздив з ними на турніри, відповідав за всю спортивно-масову роботу. Як і сьогодні, у ті часи, були дуже популярними змагання між працівниками атомних станцій України і СРСР. Частими були поїздки до Чорнобиля (ще до аварії), Запоріжжя, Южноукраїнська, Кузнецовська, Києва, Воронежа, Курська.

У 1987 році здали в експлуатацію спорткомплекс. Нетішин значно розширився. Відповідно збільшився обсяг роботи інструктора зі спорту управління будівництва Хмельницької АЕС. Та після масових пікетувань і мітингів, Верховна Рада України 3 серпня 1990 року оголосила мораторій на будівництво нових і збільшення потужності діючих АЕС. Оскі­льки будівельні роботи на майданчику АЕС були припинені, будівельне підприємство стало повільно занепадати. У 1990 році Віталію Юрійовичу запропонували роботу заступника голови спортклубу, адже помітили і відповідно оцінили роботу організатора спортивних заходів.

Перші роки незалежності були найважчими для будівельників і енергетиків. Спорткомплекс та його працівників перевели у штат Хмельницької АЕС, а Віталій Карпюк був призначений на посаду заступника директора спорткомплексу, на якій працює і сьогодні. З 2000 року спорткомплекс знаходиться під опікою профспілкового комі­тету Хмельницької АЕС.

Не без гордості співрозмовник розповідає про досягнення нетішинських спортсменів. Віталій Юрійович каже, що не варто успіхи приписувати комусь конкретно – вони колективні. Проте у керівників спорткомплексу багато своїх специфічних справ. В обов’язки Віталія Юрійовича, а також директора Станіслава Балаяна, входив підбір тренерських кадрів, турботи про матеріальне забезпечення, організацію поїздок на змагання і турніри, підготовка спартакіад тощо. Їх роботу видно, адже за підсумками підготовки спортсменів Хмельницька АЕС за більшістю показників перебуває в числі лідерів національної енергокомпанії «Енергоатом» та Хмельниччини.

Біля входу до спорткомплексу розміщена фотогалерея спортивної слави. Мій співрозмовник каже, що спочатку там було лише 16 фотографій. Тепер там розміщено вже 54 фотографії кращих вихованців КДЮСШ і спорткомплексу. Віталій Юрійович каже, що незабаром доведеться розширювати фотогалерею, бо молода поросль вихованців продовжує привозити додому медалі найвищих ґатунків зі змагань світового рівня і навіть Олімпійських ігор. Звісно, приємно, що біля витоків спортивної слави міста стояв і мій співрозмовник.

– У спорткомплексі, КДЮСШ ми організовуємо дуже багато спортивних змагань, турнірів, інших заходів, – розповідає заступник директора спорткомплексу Віталій Карпюк. – Поступово відбираємо найкращих. Є в нас чемпіони Європи, світу, Олімпійських ігор. Разом з тим, регулярно проводяться спартакіади  Хмельницької АЕС, участь у яких беруть команди  виробничих підрозділів станції. Таким чином ми досягаємо оздоровлення людей, формуємо команди, які представляють наше підприємство на різномані­тних змаганнях. Регулярно спортсмени ХАЕС беруть участь і перемагають у спартакіадах під егідою ДП НАЕК «Енергоатом».

Віталій Карпюк наголошує, що головним у спортивній роботі є масовість. Саме із великої кількості тих, хто тренується, вибиваються лідери. Нині  у різних секціях КДЮСШ займається понад тисячу дітей, у секціях спорткомплексу регулярно тренується, займається в групах здоров’я така ж кількість працівників ХАЕС та мешканців Нетішина. Надзвичайно прихильно до оздоровчої роботи ставляться керівники станції, зокрема генеральний директор ХАЕС Микола Панащенко та голова профкому ППО ХАЕС Михайло Гук. До речі, комплексна  дитяча спортивна школа єдина в компанії НАЕК «Енергоатом», яка знаходиться на утриманні первинної профспілкової організації станції. Безпосереднім заспівувачем більшості змагань серед енергетиків є  заслужений працівник фізичної культури та спорту Стані­слав Балаян.

Розмовляючи з Віталієм Юрійовичем, я дізнався, що його син Любомир працює на станції в енергоремонтному підрозділі. Мене цікавило, чи не страшно рідну дитину «посилати в епіцентр» атомної станції, адже після Чорнобиля, Фукусіми у людей ще більше зріс страх перед атомною енергетикою?

– Будь-який страх у людей виникає, головним чином, від незнання,-  переконаний співрозмовник. - Якщо дотримуватись передбачених регламентами  вимог безпеки, постійно працювати над її підвищенням, то атомна станція може служити за приклад передового підприємства.

Блоки ВВЕР-1000 вже давно використовуються, вони працюють надійно. Персонал квалі­фікований,  тому боятись нічого. Всі параметри свідчать, що вплив Хмельницької АЕС на природу мінімальний. 

  Не раз доводилось бувати в тих містах, де неподалік працюють теплові електростанції, – розповідає Віталій Карпюк. – Повітря там жахливе. Сажа від великої кількості спаленого за кожну добу вугілля осідає на землю. Забрудненим повітрям дихають люди. Я читав, що у викидах є багато шкідливих речовин, навіть радіоактивні складові. Парадоксально, але теплова енергетика збільшує радіоактивний фон більше, ніж атомна. Про це все можна почитати в Інтернеті, книгах, статтях вчених – головне мати бажання.

 Іван Глушман

Фото Валерія Валуєва

Бiля   витокiв   спортивних   досягнень   колективу

Доля Віталія Карпюка багато в чому схожа на життєвий шлях багатьох мешканців Нетішина старшого покоління. Родом він із села Сіянці. Після закінчення навчання у Івано-Франківському технікумі фізичної культури працював у Милятинській школі, а потім був запрошений на роботу в Нетішин, де тоді будувалася Хмельницька АЕС...

Сьогодні Віталій Юрійович пригадує, що в 1979 році, коли розпочинав роботу у Нетішині на посаді інструктора фізкультури управління буді­вництва Хмельницької АЕС, в місті енергетиків не було здано ще жодного житлового будинку. Частина будівельників жила у тимчасових будиночках, але більшість доїжджала із сусідніх райо­нів. В Нетішин службові автобуси возили людей на роботу із сусідніх районів. Лише  1982 року Віталій Карпюк став мешканцем Нетішина, бо отримав квартиру.

Розпочинав свою діяльність тоді, коли в місті ще не було збудовано жодної спортивної споруди. Незважаючи на це, різноманітні змагання проводились регулярно, будівельники та праці­вники обслуговуючої сфери здавали нормативи комплексу «Готовий до праці і оборони». Віталій Юрійович пригадує, що найбільшою популярністю користувався футбол. Вибрали майданчик, встановили ворота, і у вільний від роботи час, ті, хто мешкав у місті, грали у футбол. Він організовував турніри між бригадами, самодіяльними командами. Пізніше з’явилась нетішинська дружина у чемпіонаті Славутського району, а потім і в чемпіонаті Хмельницької області. Спочатку гостей приймали у Славуті, бо своє поле не відповідало вимогам. Десь у 1985 році ввели в експлуатацію стадіон, а потім і дуже гарний спорткомплекс, який є окрасою міста і цілого регіону. Звісно, утримувати зали, майданчики, футбольне поле, тенісні корти, два басейни – великий і малий  для дітей - не можливо було б без підтримки найпотужнішого в регіоні підприємства – Хмельницької АЕС. Саме це підприємство у важкі 90-ті роки взяло на утримання спорткомплекс з усією інфраструктурою.

Впродовж 80-х років з’явились гандбольна, баскетбольна, волейбольна команди, діяла  легкоатлетична секція, згодом започаткували такі види спорту, як боротьба, бокс, фехтування, пауерліфтинг, шахи. Влітку організовували кроси на різні дистанції. Взимку, коли зими були ще сніжними, регулярно проводили змагання з лижних гонок. До змагань залучали учнів шкіл. Віталій Юрійович каже, що з того часу збереглося багато фотографій, які допомагають зберігати в пам’яті різні події.  Тоді він виконував величезний об’єм роботи, готуючи команди до змагань, їздив з ними на турніри, відповідав за всю спортивно-масову роботу. Як і сьогодні, у ті часи, були дуже популярними змагання між працівниками атомних станцій України і СРСР. Частими були поїздки до Чорнобиля (ще до аварії), Запоріжжя, Южноукраїнська, Кузнецовська, Києва, Воронежа, Курська.

У 1987 році здали в експлуатацію спорткомплекс. Нетішин значно розширився. Відповідно збільшився обсяг роботи інструктора зі спорту управління будівництва Хмельницької АЕС. Та після масових пікетувань і мітингів, Верховна Рада України 3 серпня 1990 року оголосила мораторій на будівництво нових і збільшення потужності діючих АЕС. Оскі­льки будівельні роботи на майданчику АЕС були припинені, будівельне підприємство стало повільно занепадати. У 1990 році Віталію Юрійовичу запропонували роботу заступника голови спортклубу, адже помітили і відповідно оцінили роботу організатора спортивних заходів.

Перші роки незалежності були найважчими для будівельників і енергетиків. Спорткомплекс та його працівників перевели у штат Хмельницької АЕС, а Віталій Карпюк був призначений на посаду заступника директора спорткомплексу, на якій працює і сьогодні. З 2000 року спорткомплекс знаходиться під опікою профспілкового комі­тету Хмельницької АЕС.

Не без гордості співрозмовник розповідає про досягнення нетішинських спортсменів. Віталій Юрійович каже, що не варто успіхи приписувати комусь конкретно – вони колективні. Проте у керівників спорткомплексу багато своїх специфічних справ. В обов’язки Віталія Юрійовича, а також директора Станіслава Балаяна, входив підбір тренерських кадрів, турботи про матеріальне забезпечення, організацію поїздок на змагання і турніри, підготовка спартакіад тощо. Їх роботу видно, адже за підсумками підготовки спортсменів Хмельницька АЕС за більшістю показників перебуває в числі лідерів національної енергокомпанії «Енергоатом» та Хмельниччини.

Біля входу до спорткомплексу розміщена фотогалерея спортивної слави. Мій співрозмовник каже, що спочатку там було лише 16 фотографій. Тепер там розміщено вже 54 фотографії кращих вихованців КДЮСШ і спорткомплексу. Віталій Юрійович каже, що незабаром доведеться розширювати фотогалерею, бо молода поросль вихованців продовжує привозити додому медалі найвищих ґатунків зі змагань світового рівня і навіть Олімпійських ігор. Звісно, приємно, що біля витоків спортивної слави міста стояв і мій співрозмовник.

– У спорткомплексі, КДЮСШ ми організовуємо дуже багато спортивних змагань, турнірів, інших заходів, – розповідає заступник директора спорткомплексу Віталій Карпюк. – Поступово відбираємо найкращих. Є в нас чемпіони Європи, світу, Олімпійських ігор. Разом з тим, регулярно проводяться спартакіади  Хмельницької АЕС, участь у яких беруть команди  виробничих підрозділів станції. Таким чином ми досягаємо оздоровлення людей, формуємо команди, які представляють наше підприємство на різномані­тних змаганнях. Регулярно спортсмени ХАЕС беруть участь і перемагають у спартакіадах під егідою ДП НАЕК «Енергоатом».

Віталій Карпюк наголошує, що головним у спортивній роботі є масовість. Саме із великої кількості тих, хто тренується, вибиваються лідери. Нині  у різних секціях КДЮСШ займається понад тисячу дітей, у секціях спорткомплексу регулярно тренується, займається в групах здоров’я така ж кількість працівників ХАЕС та мешканців Нетішина. Надзвичайно прихильно до оздоровчої роботи ставляться керівники станції, зокрема генеральний директор ХАЕС Микола Панащенко та голова профкому ППО ХАЕС Михайло Гук. До речі, комплексна  дитяча спортивна школа єдина в компанії НАЕК «Енергоатом», яка знаходиться на утриманні первинної профспілкової організації станції. Безпосереднім заспівувачем більшості змагань серед енергетиків є  заслужений працівник фізичної культури та спорту Стані­слав Балаян.

Розмовляючи з Віталієм Юрійовичем, я дізнався, що його син Любомир працює на станції в енергоремонтному підрозділі. Мене цікавило, чи не страшно рідну дитину «посилати в епіцентр» атомної станції, адже після Чорнобиля, Фукусіми у людей ще більше зріс страх перед атомною енергетикою?

– Будь-який страх у людей виникає, головним чином, від незнання,-  переконаний співрозмовник. - Якщо дотримуватись передбачених регламентами  вимог безпеки, постійно працювати над її підвищенням, то атомна станція може служити за приклад передового підприємства.

Блоки ВВЕР-1000 вже давно використовуються, вони працюють надійно. Персонал квалі­фікований,  тому боятись нічого. Всі параметри свідчать, що вплив Хмельницької АЕС на природу мінімальний. 

  Не раз доводилось бувати в тих містах, де неподалік працюють теплові електростанції, – розповідає Віталій Карпюк. – Повітря там жахливе. Сажа від великої кількості спаленого за кожну добу вугілля осідає на землю. Забрудненим повітрям дихають люди. Я читав, що у викидах є багато шкідливих речовин, навіть радіоактивні складові. Парадоксально, але теплова енергетика збільшує радіоактивний фон більше, ніж атомна. Про це все можна почитати в Інтернеті, книгах, статтях вчених – головне мати бажання.

 Іван Глушман

Фото Валерія Валуєва