Брати по кровi та … незвiданих шляхах

А чи задумувались ви на тим, які захоплення популярні серед працівників Хмельницької АЕС? Більшість скаже однозначно – риболовля, бо членами «Клубу рибалок-аматорів ВП ХАЕС» є майже чотири сотні членів. Правда, достеменно невідомо скільки існує незареєстрованих любителів відпочинку із вудкою в руках. Як показує досвід, крім рибалок на електростанції є й багато туристів. Саме вони у вільний від роботи час у будь-яку пору року покидають затишні квартири, щоб пізнати навколишній світ, відвідавши ліси, гори, озера, старовинні замки та сучасні урбаністичні пейзажі. Кажуть, що бути туристом – це справжня філософія. У цьому переконався під час зустрічі із братами, працівниками Хмельницької АЕС Дмитром та Євгеном Поляковими.

З Євгеном уперше  познайомився ще у 2003 році під час велопробігу «Нетішин – Кузнецовськ», який був приурочений пуску двох нових українських енергоблоків. Тоді три десятки ентузіастів на чолі з головою профкому Михайлом Гуком подолали дистанцію у 250 кілометрів між двома сусі­дніми атомними станціями. Та акція змусила багатьох оцінити переваги такого екологічного транспорту, як велосипед. Принаймні у деяких атомників згодом виникло бажання випробовувати себе на маршрутах різної складності. Окрилений успішним подоланням шляху міх двома АЕС, Євген Поляков згодом взяв участь у підкоренні велосипедом доріг Криму, а через деякий час - Західної та Південної Європи. Шпиці його двоколісного, як зараз стало модним називати, байка, виблискували під сонячними променями Туреччини, Німеччини, Чорноргорії та на підйомах і спусках Альп.

-У подорожах велосипед має велику перевагу у порівняні із іншими видами транспорту, - розповідає Євген Поляков, - бо саме так можна не прогаяти цікаві ракурси пейзажів, старовинних архітектурних комплексів. Велосипедист є справжнім свідком подорожі.

Євген відчув, що готовий до тривалих велосипедних переїздів. За допомогою спілкування у Інтернеті знайшов багато однодумці у різних куточках нашої держави. Нові знайомства ставали приводом для організації цікавих та змістовних поїздок.

Під час велотурів по Європі він помітив відмінності у ставленні до організації велосипедних подорожей у нашій державі та за кордоном.

-У нас неписана традиція - у велотур добре упаковувати туристичний ранець різними продуктами, речами, серед яких значне місце займають намети, спальники. У багатьох країнах Європи у подорож беруть тільки найнеобхідніше, бо кругом велосипедистів чекає продуманий сервіс – вночі під дощем не ночуватимеш, та й голод не дошкулятиме. Там велосипедистів сприймають як даність.

Коли старшому брату Євгена Дмитру у 2007 році на день народження подарували спортивний велосипед «Бергамонт», від вже бувалого мандрі­вника на двох колесах надійшла пропозиція стати членом однієї туристичної групи для велосипедної мандрівки по Криму. Згодом Дмитро там пройшов своє «бойове хрещення».

На відміну від свого меншого брата, Дмитро Поляков перевагу віддає подорожам на мотоциклі. Він є активним членом Нетішинського мотоклубу «Energy», діяльністю якого опікується ще один працівник електростанції – Борис Шевчук.

Завдяки мобільному транспорту, яким є мотоцикл, Дмитро Поляков разом із нетішинськими ентузіастами за останні десять років відвідав наймальовничиші куточки нашої держави, серед яких – Карпати.

Свої перші подорожі Дмитро здійснював на старенькому мотоциклі «Днєпр», який йому подарував батько. Саме ця ретротехніка змушувала тамувати подих не одного шанувальника двоколісних засобів пересування з мотром. Часті були пропозиції продати легендарного «коня». На «Днєпрі» Дмитро свого часу добрався до підніжжя Говерли, у сладі групи навідався до ряду старовинних замків Західної України: в Кам’янці-Подільському, Хотині, Окопах, Червоногороді, Теребовлі, Тернополі, Збаражі, Кременці, Чорткові. Ось нотатки вражень мандрівника.

... «Посеред величезного каньйону у міжгір’ї на невисокому пагорбі розташований замок Червоногорода. До нього, як у горах, веде серпантин. Можливо тому ця місцевість особливо сподобалася, адже крутий спуск додав ще більше екстриму подорожі. Путівник «стверджує», що назва цього місця не випадкова, адже все там червоне: скелі з червоного пісковика, такі ж дорога і каміння, навіть напівзруйновані замкові вежі з червоного каменю. Проте, щиро кажучи, ми не звернули особливої уваги на забарвлення округи, а більше зацікавилися легендами.  Збоку височіє відбудований монастир. За переказами, від нього веде підземний хід, протяжністю 40 км. Увагу привертає шум води.  Це шістнадцятиметровий Джуринський водоспад - один з найбільших на рівнинній території України.

…Краєвиди Червоногорода настільки захопили, а може далася взнаки втома, що ми подумували тут заночувати. Однак почав накрапати дощ, а у випадку дощу природній «котлован», де розташований замок, перетвориться на пастку, і звідти було б важко виїхати на мотоциклах. Тому відпочинок відклали на невизначений термін, адже нічна подорож має свою романтику»...

Дмитро все ж таки відважився продати старого мотоцикла і придбав значно сучаснішого. Але він ніколи не забуде, як на Львіщині у «Днєпра» від перевантажень заклинило мотор. Півгодини «охолодження» вистачило, щоб він знову вирушив у путь. За словами Полякова, сучасна техніка не здатна на такі дива.

На Хмельницькій АЕС Дмитро Поляков працює інженером у електроцеху, а Євген – інженером-електроніком служби інформаційних технологій. Серед їх знайомих багато прихильників здорового способу життя та активного відпочинку. Гарними словами туристи відгукуються про активістів Людмилу Малько, Сергія Мошанова, Віктора Шевчука та багатьох інших, задяки яким вдається організувати для атомників зустрічі із неповторними краєвидами не тільки нашого краю. Принаймні Україна не обділена архітектурними памятками, оазами красивої природи. Лише потрібно пройнятись туристичною філософією, яка навчає бачити незвичайне у звичайному.

Олександр Шустерук

На знімках: посвята у туристи від Михайла Гука - за тата, за маму  і... за атомну енергетику; брати-ентузі­асти; вище тільки небо;