Бути чотирьом енергоблокам
у цьому переконують своїми малюнками учасники конкурсу «Атомна енергетика і ми»
Не вперше до літературно-мистецьких конкурсів на тему атомної енергетики, які організовує ВРГіЗМІ, долучаються учні шкіл зони спостереження, зокрема Киликиївського НВК. І небезуспішно. Колишня учениця школи Вікторія Клей, яка нині торує студентську дорогу, була неодноразовою переможницею в цьому творчому суперництві на регіональному і Всеукраїнському рівнях. Її роботи, неординарні й глибокі за змістом, досі пам’ятають.
Творчу естафету Вікторії вдало продовжили послідовниці художнього ремесла Олена Радченя і її тезка Олена Михасик (на фото). Остання – цьогорічна випускниця школи, у випускний рік навчання у ній дівчина пристала на пропозицію вчителя малювання І.І. Мархайчука взяти участь у конкурсі малюнків про атомну енергетику. Спочатку, каже, було трохи лячно, розуміла, що багато свого вільного часу доведеться віддати на втілення ідеї. Але відважилася, і коли все було готове, сама подивувалася зображеному. Дивовижні почуття охопили Олену під час знайомства з багатим доробком решти конкурсантів. Вражав політ фантазії, завдяки чому вдало поєднувалися на малюнках реальна дійсність і бажана перспектива. За словами дівчини, кожна робота достойна відзнаки. Хоча б за те, що в неї вкладено часточку душі, щирість своїх переконань і бачень.
Неабияк рада Олена, що і її робота (на знімку) увійшла до числа найдостойніших. Це ж недарма вона працювала, консультувалася, підправляла, обдумувала кожен штрих, підбирала найвдалішу гаму кольорів. І подарунок, вручений їй днями представниками ВРГіЗМІ ХАЕС, розцінює як добру пам'ять про свою участь у конкурсі. Бо це ж як добре, підхоплюють розмову педагоги, що роботи дітей не залишаються поза увагою, вони належно поціновані, це стимулює до пошуків нових ідей на ниві творчості.
Зараз вся увага й зусилля Олени зосереджені на вступі до вишу, своїм фахом вона обрала медицину. Якщо все складеться вдало і з часом постане питання вибору спеціалізації, зупиниться на педіатрії. Але яким би не було подальше життя, місце для творчості в ньому завжди знайдеться. Отож, нові картини – на папері чи зрізі березової гілки, у чому вже має практику, обов’язково будуть.
Малювання – не єдине мистецьке захоплення Олени Михасик. Свого часу вона захоплювалася орігамі, любить вишивати бісером за вже готовими «чужими» схемами. Хоча вже з’являються думки про створення власних ескізів та орнаментів. А ще їй до вподоби створювати… натільні малюнки. Якось випало відпочивати з мамою на морі, часу мала вдосталь, і в перервах між купанням і засмагою заворожено спостерігала як вправно «оздоблюють» тіла відпочивальників місцеві майстри тату. Що для них спосіб заробітку, для Олени – справжнісінька магія! Наважилася взяти кілька уроків, адже жодних навиків роботи з хною не мала. І, о диво! У неї вийшло. Щоправда, перші дельфінчики у виконанні новоспеченої майстрині тату були дещо незграбними, але згодом рука стала значно впевненішою.
Школа – колиска села
Олені непросто полишати стіни рідної, за її ж визначенням, «мальовничої, яскравої школи», у якій пройшли кращі роки дитинства і юності. Школа і справді є такою, зі своїм обличчям, неповторною, що нагадує собою писанку. Цієї неповторності закладу надають картини, якими розписані стіни просторих холів і коридорів, створені учнями і їх вчителем І.І.Мархайчуком. Подібне, та ще й у такій кількості, форматі і природності, важко віднайти деінде. Тематика полотен народознавчого характеру, полонять око пейзажі, писані з натури на мальовничих околицях села. На пленер часто виходять члени художньої студії зі своїм наставником Іваном Івановичем, спостерігаючи як піднімається чи заходить сонце, поринаючи у таємничий світ бурхливого життя і умиротвореного спокою. Буває, вибираються на берег річки з ночівлею у наметах, дружно варять юшку, смачнішої якої не буває, милуються довколишньою природою. Це допомагає більш точно і тонко передати її чарівність на своїх полотнах.
Можливо, й не було б всього цього, якби не фанатична любов до мистецтва і бажання навчити прекрасному дітей вчителя малювання І.І Мархайчука. Сам – колишній випускник школи, повернувшись сюди через багато років, вирішив, щоб не було, зробити її найгарнішою. Підтверджую, це вдалося. Бо серце, «переповнене любов’ю до рідного краю», як це було свого часу у Великого Кобзаря, дало поштовх до творчості на благо школи.
- Геніальний Шевченко, на якого ви посилаєтеся, відкрив у собі мистецький талант, коли прислуговував козачком і «пас ягнята за селом». Коли відкрили ви свій талант, Іване Івановичу, і де його розвивали?
- П’ятикласником за участь в одному зі шкільних конкурсів і здобуте в ньому перше місце отримав у подарунок велику коробку акварельних фарб. З того часу усе й почалося. За освітою подався у Петрозаводський університет на історичний факультет, закінчив також Московський художній інститут. Вважаю, що історія й мистецтво тісно переплітаються.
А от історія з подарунковими фарбами, що спонукали до активної творчості, згодом повторилася. Тільки вже не в житті окремо взятої творчої натури, а цілого закладу – в даному випадку Киликиївського НВК. Про це повідала журналістам його директор Л.М.Радченя. Був випадок, коли в якості подарунка тут отримали фарби аж на 2000 гривень. Ну як тут не взятися за нові роботи!
Любов Миколаївна охоче розповідає про кожну з них, пам’ятаючи хронологію творення полотен і їх авторів. Називає школу колискою села і гордиться, що одним із напрямків навчально-виховного процесу в НВК є художньо-естетичний. Окрім художньої студії тут успішно діє гурток духових інструментів, має школа чи не єдиний у районі з-поміж освітніх закладів духовий оркестр, яким керує В.В.Добринчук. Тепер жодне шкільне свято, жодна значима подія в житті сільської громади не обходиться без виступу цього музичного колективу, навіть щоденна учнівська ранкова зарядка на подвір’ї НВК.
У школі майже вісім десятків учнів, половина з яких займаються як не в художній студії, то у гуртку духових інструментів. Усі школярі – вихідці з одного села – Киликиєва. Села з багатою і давньою історією, у якій були й трагічні сторінки, зокрема у роки Другої світової війни, очорнені масовим розстрілом єврейського населення. Місцеві з числа українців, як могли, намагалися врятувати від смерті приречених. Це було неймовірно важко, отож жертви невинно убієнних обчислюються сотнями, врятовані – одиницями. Серед таких і батько депутата Хмельницької обласної ради А.Д.Фрідмана. Артур Давидович багато сьогодні робить добрих справ для села і школи.
За могилами розстріляних односельців доглядають учні. Вони ж, як істинні патріоти країни, активно долучилися в наші дні до акції «Напиши листа солдату». Разом з листами відправляли на фронт малюнки, власноруч виготовлені сувеніри, смаколики. І дорожать подарованим воїнами у знак вдячності за підтримку у нелегкий час прапор з автографами наших захисників.
У своїх малюнках, відправлених на фронт, діти передавали свої найпотаємніші бажання: встановлення миру на рідній землі, повернення додому живими і неушкодженими наших воїнів. Із Киликиєва на сході країни п’ятеро, один із них Олександр Шевченко саме прийшов у відпустку. На жаль, зазнав він на Донбасі поранень.
Про школу, її учнів директор розповіла багато, з любов’ю називаючи імена тих, хто у різні роки приносив славу закладу в навчанні і творчості. Повірте, цих імен предостатньо, юні дарування готові конкурувати з ровесниками більш престижних освітніх закладів і здобувати перемогу, що доводили вже не раз.
Та ще раз про мистецтво. Школа заприятелювала зі славутською поетесою Надією Пасічник, яка настільки пройнялася творчими надбаннями учнів, що запропонувала їм проілюструвати власну збірку дитячих віршів. І тепер поетичний «Пролісок» рясніє малюнками киликиївських талантів.
Вчителі стверджують, що конкурс на тему атомної енергетики спонукає дітей зануритися у проблеми галузі, зрозуміти її важливість для країни і людей. Через призму малюнка вони доводять необхідність розвитку і безпечної роботи атомних енергоблоків, яких на ХАЕС, виходячи з дитячих творінь, таки має бути чотири. Їх появу бачать у різний, найнесподіваніший спосіб. Скажімо, чотири енергоблоки тягнуться ввись за повітряним змієм, який піднімається високо в небо.
Ольга Сокол
Фото Надії Походонько
