Час молодої генерації настав

У одному із липневих звернень персоналу до керівництва атомної електростанції його автор стверджує, що "на ВП ХАЕС  йде в основному молодь, яка погано вчилася в школі", бо в молодіжному середовищі міста робота на станції вважається "стрьомною". Надалі, розвиваючи думку, дописувач у якості аргумента на користь своєї позиції щодо непопулярності професії атомників у підростаючого покоління нетішинців, називає причину такого стану речей. Такою, принаймні, він її бачить. А саме – недостатнє відвідування школярами нашого підприємства, зокрема машинного залу, ВРП, майстерень тощо. Відтак, на переконання автора, учні не мають можливості бачити як налагоджене виробництво на ХАЕС і не виявляють бажання пов'язувати своє майбутнє з атомною електростанцією.

Зараз я не про екскурсійну чи профорієнтаційну роботу – її необхідність не заперечую, а  от розмова з молодим нетішинцем, колишнім учнем першої ЗОШ Олександром Ковальчуком наводить на думку, що не все так однозначно. Співрозмовник, ніби виняток із правил, бо ж ніяк не вписується у вище змальовану картинку.

За 9 років навчання у школі хлопець жодного разу не побував на ХАЕС (старших на екскурсію возили), і бачив лиш її обриси, що доступно кожному нетішинцю як не зі свого балкону-двору, то з дачної ділянки без будь-яких на те дозволів. Не бачив він на власні очі що ж відбувається у тих величних будівлях, наскільки складний і чим цікавий процес виробництва електричної енергії. Але точно знав, що настане час і працюватиме він саме тут.

Гуманітарні професії навіть не розглядав, був переконаний, що у своєму виборі зупиниться на технічному профілі. Адже з дитинства вабила утаємниченість новобудов, життя яким "вдихають" фахівці з прокладання комунікацій. Мав можливість бачити як робив це тато, який був серед тих, хто забезпечував підведення до новеньких споруд лінії зв’язку. Як заворожений спостерігав юний Сашко за тими свіжовиритими канавами, кабелями, трубами, не завжди до кінця розуміючи як все це має запрацювати на створення комфортних умов для роботи чи проживання.

Так само не відразу збагнув як орієнтується персонал у масиві кнопок-лампочок на щиті спецводоочищення, посаду оператора 5 групи на якому йому запропонували після вивчення поданого резюме.

У свої на той час 29 років мав уже ступінь кандидата технічних наук, а першими сходинками на шляху до його здобуття були технічний коледж "Національного університету водного господарства та природокористування" у Рівному  та Національний технічний університет України "Київський політехнічний інститут". Докладав зусиль аби закінчити кожен заклад з відзнакою, бо ще в коледжі зрозумів, що чим успішніше навчатиметься, тим ефективніше згодом працюватиме. Тим і мотивував себе, виховував, ставив мету і вибудовував схему як її досягти. А що більше занурювався у світ науки, став розумітися за якими галузями перспектива. Серед таких бачив атомну енергетику, а з конкретних її об’єктів  – Хмельницьку АЕС,  яка так наполегливо і невтомно обстоює на різних рівнях доцільність будівництва 3 і 4 енергоблоків на своєму майданчику.

Олександр вірить, що цей проект таки буде втілений у життя, підприємство розвиватиметься, йому необхідні будуть підготовлені кадри, а отже буде змога себе реалізувати,  є шанс кар’єрного зростання.  Останнє переважило, і він без вагань залишив столицю, де закінчив не тільки політех, а й відучився в аспірантурі, асистував у рідному виші на кафедрі ливарного виробництва чорних та кольорових металів.  Займався науково-дослідною роботою, читав лекції, до його обов’язків входило проведення лабораторних та практичних робіт з таких дисциплін як сталеве литво, автоматизація виробничих процесів, контроль якості виробів, основи художнього та ювелірного литва, художнє оброблення металів, основи рисунку, скульптури, композиції, основи гемології, ювелірне устаткування, технологія нанесення покриттів.

Продовжувати? Повірте, перелік доволі об’ємний і не менш захоплюючий.

Запитаєте як технік-технолог, інженер-дослідник Київського політеху такого профілю перейшов на ХАЕС,  де своя специфіка не схожа на ту, що опановував довгі роки? А дуже просто, – не звик звертати з дороги, яка веде до поставленої мети.

Всьому можна навчитися, було б бажання, вважає молодий атомник, тим паче, що це у нього в крові. Аби випала вільна хвилина, не б’є байдиків: читає, аналізує, докопується до першооснов. Залюбки спілкується з однокурсниками, більшість з яких працює за спеціальністю, за можливості буває в рідному КПІ.

Про свої перші враження від ХАЕС згадує так: звичайно, масштаби – те, що кидається у вічі відразу. Щось подібне бачив, проходячи виробничу практику на металургійному комбінаті імені Ілліча в Маріуполі.

Зізнається, що нітрохи не шкодує про переїзд у Нетішин, підтримує його вибір сім'я, задоволений новим колективом. Колеги, щоправда, й через півроку його роботи у хімцеху не можуть зрозуміти, як молодий кандидат технічних наук покинув столицю. Адже тутешня молодь навпаки рветься у Київ, Рівне, не гребує закордонними заробітками.

– Стільки покласти сил і здоров’я на навчання, здобуття кандидатської, а тепер їхати десь полуницю збирати абощо? Та я перестану сам себе поважати! – емоційно каже Олександр, нікого при цьому не засуджуючи за подібні рішення.

Він же свої знання хоче застосувати на практиці, зокрема й у рідному підрозділі. Вже виявив бажання взяти участь у конкурсі наукових рефератів серед молодих працівників АЕС, має кілька тем, які готовий досліджувати. Наразі радиться зі своїм керівництвом, визначаються яка з них більш актуальна.

Чи продовжуватиме надалі наукову діяльність поки що ствердної відповіді не дає, але намагається, за його словами, "залишатися у формі". Каже, що можливість росту є як у науковому середовищі, так і на виробництві. Тут, можливо, навіть більше, тому й залишив академічні стіни, бо стало трішки нудно читати лекції, хотілося чогось більш практичного. Свої знання вміло застосовує у нинішній роботі, все таки базу хорошу має, обмінюються з колегами  думками і порадами.

Олександр цікавий співрозмовник, активний і небайдужий до подій, що відбуваються у суспільстві. На моє запитання чи достатньо активне покоління, народжене в молодій незалежній Україні, аби зробити її більш заможною і конкурентоздатною на світовому рівні, він не вагаючись каже, що майбутнє саме в руках молодих. Починати потрібно з себе, з елементарних речей – підтримувати порядок, не давати й не брати хабарі. Не вичікувати, що манна небесна впаде вам на голову, а включатися в роботу, не гаючи часу. Не боятися труднощів і бути готовими брати на себе відповідальність за процес державотворення, утвердження миру і добробуту.

Час молодої генерації настав.

Ольга Сокол

Фото Віктора Гусарова