ЧЕРЕЗ ТЕРНИ ДО ЕНЕРГЕТИЧНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ

Чим відрізняється песиміст від оптиміста? Песиміст під час виникнення складної проблеми розводить руками, мовляв, все втрачено і треба готуватися до кінця світу. Оптиміст не впадає у паніку і каже, що той кінець світу буде, але не сьогодні і не завтра... Саме до когорти таких оптимістів належить директор з питань інформації та зв'язків з громадськістю  асоціації «Український ядерний форум» Ольга Кошарна. Її висока ерудованість та обізнаність із проблемами, позитивними тенденціями у сфері вітчизняної енергетики таки справді націлює на оптимізм, зокрема, на те, що атомній галузі вдасться звернути зі слизької дороги і не піти манівцями, а обрати новий шлях, який приведе до ренесансу економіки, державотворення. Але для досягнення цього спільноті потрібно докласти чимало зусиль – починаючи від ремонтника, який якісно встановить обладнання, до високопосадовця, розчерк пера якого важить більше, ніж автограф найвідомішої «зірки».
Наша розмова з Ольгою Кошарною розпочалась саме з оптимізму. Цьогоріч важливою подією вона вважає прийняття Кабінетом міністрів України  розпорядження №671-р «Про започаткування реалізації пілотного проекту «Енергетичний міст «Україна - Європейський Союз».

- Цей проект передбачає збільшення пропускної спроможності міждержавних ліній електропередач для довгострокового експорту електроенергії, виробленої на енерго­блоці №2 Хмельницької АЕС, - розповідає Ольга Павлівна. - «Енергетичний міст» – новий інвестиційний проект, який буде вперше реалізовано в Україні. Гроші, що будуть одержані від продажу електроенергії, направлятимуться на будівництво третього та четвертого енергоблоків Хмельницької АЕС. Гарантією для надання інвестицій та кредитів буде довготривалий контракт на експорт електроенергії. Є супротивники цього проекту, які заявляють, що його втілення неможливе. Але це  помилкове твердження. Як відомо, на території України змонтована лінія електропередач «Хмельницька АЕС – Жешув (Польща)», пропускною спроможністю 2000 МВт. Вона більше двадцяти років не експлуатується. Лінія «Хмельницька АЕС - Західноукраїнська підстанція» також має пропускну спроможність 2000 МВт.

Для того, щоб під’єднати другий енергоблок до європейської енергосистеми, потрібно реалі­зувати низку заходів приблизною вартістю 55 мільйонів євро. Першим етапом є відновлення високовольтної лінії «Хмельницька АЕС – Жешув». Також потрібно здійснити часткове відключення «Західноукраїнської підстанції» від української енергосистеми і підключення її до «Бурштинського острова». Крім цього, нагальною потребою є модернізація другого енергоблока Хмельницької АЕС та підключення його до «Бурштинського острова».  Під час обговорення та аналізу проекту з експорту супротивники наводять аргументи стосовно проблем забезпечення власних потреб другого енергоблока. Українські спеціалісти їх не бачать, тут потрібно лише провести  монтаж блочного трансформатора, який планувалось використовувати під час експлуатації третього енергоблока.

Щодо реалізації цього проекту, то я бачу низку позитивних тенденцій. Так, зокрема, передбачено винесення його на рівень міждержавної комісії з економічної співпраці з Польщею та Угорщиною. Ми стаємо свідками великої зацікавленості польської сторони до реалізації наміченого проекту. Там вже є інвестори, які готові вкладати в нього кошти. Це для нас важливо, бо сьогодні не так просто знайти приблизно 3.7 мільярда євро.

Не зважаючи на значні проблеми у вітчизняній енергетиці, працівники АЕС України вже вкотре доводять свою здатність виручати національну економіку. Варто лише згадати минулий осінньо-зимовий період, коли песимісти малювали картини жахів. А ми все ж таки перезимували. Тепер чекає новий іспит атомників – забезпечити достатню кількість електроенергії в умовах нестабільної роботи теплової енергетики. Тут є проблеми з маневровими режимами в період пікових навантажень. Сьогодні нам відомо про недостатню кількість вугілля для забезпечення роботи ТЕС під час наступного осінньо-зимового періоду.

- Якщо проаналізувати весь період діяльності вітчизняної ядерної енергетики, то ніде правди діти, що ставлення до неї частіше є упередженим. Хіба не парадокс: 37-тисячний колектив працює на те, щоб виробляти половину від усієї електроенергії у нашій державі, а в нинішніх умовах вже й більше, потерпає від нападок різних чиновників і урядовців. Тут не тільки заганяння в глухий кут за рахунок необґрунтовано занижених тарифів, а й посягання на чисельність виробничого і невиробничого персоналу, який, як відомо, на дорозі не валяється. Спеціалістами стають не за один день.

- Хочу навести свіжий приклад, який змушує багатьох похвилюватись. Із України в республіку Білорусь виїжджає 8 ліцензованих спеціалістів, з яких 6 – від Запорізької АЕС. Щоб підготувати ліцензованого спеціаліста, потрібна не тільки значна сума коштів, а й багато часу. Якщо відлік брати від початку навчання у виші до здобуття права обслуговувати складне обладнання ядерних енергоблоків, то на це потрібно в середньому років 12. Зараз у структурі ДП «НАЕК» «Енергоатом» нараховується 437 таких працівників. Немає сумніву, що керівництво компанії, енергетичної галузі повинно все робити для того, щоб у наших атомників не виникало спокуси змінювати місце проживання і роботу.

Доля проекту «Х3-Х4»

- Працюючи у газеті Хмельницької АЕС протягом п’ятнадцяти років, постійно зустрічаюсь з  її працівниками. Це справді високоерудовані та грамотні спеціалісти, які охоче передають свій досвід молодшому поколінню. Молоді кадри неодмінно візьмуть участь у завершенні будівництва третього та четвертого енергоблоків та подальшій надійній їх експлуатації. Яка ситуація із проектом «Х3-Х4»?

- У серпні цього року Кабінет міністрів України зробив важливий крок, зареєструвавши у Верховній Раді законопроект про денонсацію угоди між Україною та Російською Федерацією про добудову третього та четвертого енерго­блоків на Хмельницькій АЕС. Поясненням таких дій є  невиконання російськими партнерами зобов’язань, які вони брали на себе, підписуючи угоду. Крім того, Україну не влаштовують умови кредитування, запропоновані російською стороною. Вони обіцяли одне, а робили зовсім інше. Принаймні кредит мав складати 85 відсотків вартості будівництва і проектування. Він мав бути державним під низькі відсотки. А потім російська сторона раптом почала пропонувати комерційний кредит під значно вищі відсотки. Є ще інший бік медалі. Порушуючи підписану угоду від 2010 року,  російська сторона відмовилася використовувати існуючі конструкції і запропонувала будувати на новому майданчику. Це збільшило вартість проекту з 4,6 мільярда доларів до 10,5 мільярда.  Впродовж декількох років сторони намагалися домовитись, однак після військової агресії Росії стало зрозуміло, що проект нежиттєздатний ще й з політичної точки зору. Сама денонсація україно-російської угоди відкриває можливості пошуку більш оптимального варіанту у виборі іншого інвестора. Після відмови від співпраці з "Росатомом" щодо добудови двох енергоблоків Хмельницької АЕС новим партнером у цьому проекті стане, як очікується, чеська компанія Skoda JS, з якою вже відбулися попередні переговори. Планується залучити кредит Чеського експортно-імпортного банку, а також кошти зацікавлених європейських та китайських інвесторів. Повертати валютні позики допоможе експорт електроенергії до Польщі. Є певні докори на адресу такої співпраці, мовляв, у компанії Skoda JS є російський капітал. Так, він є, але не державний, приватний. «Росатом» тут не має впливу. Позитивним є те, що ця компанія має інтелектуальні права на реактор ВВЕР-1000 ще з часів існування Ради економічної взаємодопомоги. Вони розуміють, відтоді відбулося багато змін у технологіях експлуатації ядерних установок, підвищенні безпеки, тому й докладають чимало зусиль у модернізації реакторної установки.

Тут повинні бути враховані й гіркі уроки аварії на японській АЕС «Фукусіма». Реальна співпраця із чеськими партнерами через підписання контракту стане можливою після денонсації російського договору. Не варто забувати, що ці нові кроки вимагатимуть змін у низці документів. Зокрема, у техніко-економічному обґрунтуванні. Тут виробником реактора однозначно буде чеська компанія Skoda JS, розробкою нового проекту займуться спеціалісти інститутів Києва або Харкова. Передбачається, що будівельні роботи будуть довірені спеціалістам «Південьтеплоенергомонтажу». Постачальниками також будуть українські виробники, їх доля участі у добудові може скласти 80 відсотків. Тут варто згадати флагманів вітчизняної промисловості, підприємства «Імпульс», «Радій», «Турбоатом» та ін. Обладнання, якого нам бракуватиме, ми можемо придбати у партнерів в Євросоюзі та США.

Боротись за екологію потрібно

за покликом серця

- Як показує практика, коли розпочнеться процес підготовки реалізації проекту добудови третього та четвертого енергоблоків, знову зросте активність так званих «зелених». Складається враження, що виробництво електроенергії тепловими електростанціями найчисті­ше, все каміння спрямоване в бік атомників.

- Нам відомо, що є політичні сили, які не заці­кавлені у збільшенні долі АЕС України у енергетичній сфері. Вони беруть собі в партнери тих же «зелених», активно фінансують їх діяльність. Мені часто доводиться з ними спілкуватись. Кожного разу намагаюсь наводити прості та зрозумілі приклади. Не треба забувати, що виробництво електроенергії АЕС належить до низько вуглецевих  і не спричиняє викиду парникових газів. Достатньо заглянути у Національний кадастр викидів в Україні, який представлено в ООН. Там все конкретно написано. За даними 2013 року, ТЕС, теплоцентралями в навколишнє середо­вище України «викинуто» 114 мільйонів тонн парникових газів, діючі АЕС у переліку «забруднювачів» не фігурують. Тоді я роз’яснюю «зеленим», якщо умовно призупинити діяльність тих же АЕС і замінити їх тепловими, то кількість викидів зросте вдвічі. Де логіка, коли багато країн намагаються мінімізувати техногенний вплив на довкілля. Зміна клімату – це не сюжети фантастичних фільмів чи романів. Ми його вже відчуємо і в Києві, і в Парижі, і в Бостоні. Пригадуються великі потуги ФРН у боротьбі з атомною енергетикою. Що вони досягли? Сьогодні Німеччина один із найбільших забруднювачів навколишньо­го середовища через нарощування потужностей теплових електростанцій. А чому Польща так зацікавлена у постачанні нашої електроенергії? Одна з причин – перевищення квоти Кіотського протоколу. Там також акцент зроблений на теплову генерацію електроенергії. Зміни у кліматі вплинули на роботу гідроелектростанцій, для повноцінної роботи не вистачає води.

Мені, як представнику асоціації «Український ядерний форум», часто доводиться зустрічатись із «зеленими» інших держав. Відзначу, що то фахівці у багатьох сферах, не тільки екології. Наприклад, в Норвегії представникам природозахисних органі­зацій урядові структури довіряють екологічну експертизу промислових та господарських об’єктів перед їх спорудженням, введенням в експлуатацію. А в нас кого більше в рядах «борців за екологію»?  Політологів. Тому й не дивно, що їх активність проявляється перед черговими виборами. За екологію потрібно боротись не фіктивно, а за покликом серця, бо ж наша планета – одна для всіх.

Бесіду вів Олександр Шустерук