Через терни до Олімпійського п’єдесталу

Шість років тому під час відвідин тренувань вихованки­ Нетішинської КДЮСШ Алі­ни Комащук про себе назвав її «працьовитою комашкою». Подібна асоціація викликала  у неї посмішку. Що й говорити, працьовитості для фехту­валь­ниці, як мовиться, не пози­чати. Вже кілька років поспіль її прізвище називається в ряду  спортсменів світового рівня. Срібна медаль, здобута в Ріо де Жанейро, вписала її ім’я  в ряд «безсмертних», бо призери-олімпійці назавжди вносяться в історію спорту.

Виступ збірної команди України з фехтування на шаблях на Олімпіаді у Ріо був яскравим і хвилю­ючим. Навіть далекі від спорту люди полишали нагальні справи і, затамувавши подих, слідкували за перипетіями двобоїв. Дів­чата доводили, що успіх восьмирічної давнини не був випадковим. І довели. Срібло засвідчило, що в табелях про ранги українські шаблістки визначені як гранди фехтування.

Після Олімпіади на неті­шинську землю Аліна Кома­щук­ ступила під час урочис­тостей з нагоди 25-річчя Незалежності України, які проходили у місті енергетиків. Живим коридором разом із іншою землячкою, учасницею Олімпіади Вікторією Ткачук вона крокувала до сцени на церемонію вшанування. У нетішинців з’явилась нагода поспілкуватися із спортсменками, сфото­гра­фу­ва­тись на пам’ять.

Знайомі та рідні розповідають, що у ранньому дитинстві Аліна Кромащук була непосидючою активною дів­чинкою. Їй подобались рухливі ігри. Згодом дівчина почала реалізувати себе у різних спортивних секціях. Одного разу тато, Іван Іванович, який свого часу  займався боксом, порадив спробувати себе у фехтуванні. Відтак Аліна познайомилась із подружжям талановитих тренерів Штурбабіних. Саме у спортивну альма-матер - комплексну дитячо-юнацьку спортивну школу, яка діє під егідою первинної профспілкової організації Хмельницької АЕС, мало не після урочистостей завітала Аліна Комащук, де її гостинно зустріли тренери та молодші колеги, які тільки почали торувати шлях до майбутніх перемог.

Під час розмови вона постійно посміхалась. Про добрий настрій зауважила, що встигла відпочити від напружених олімпійських перепи­тій, мовляв, усі хвилювання позад­у. Тепер настав час морально готувати себе до інших виступів.

Перебуваючи у стінах спортивної школи, Аліна пригадала, що  перші роки занять були наповнені важкими фізичними заняттями, без яких, власне, у жодному виді спорту неможливо сподіватися на гарний поступ. Це допомогло їй згодом демонструвати свою індивідуальність, яка й вирізняла її серед однолітків. «Я займалась і плаванням, і танцями, і музикою, і гімнастикою - мені подобалось все. Але я обрала фехтування, тому що це був незвичайний вид спорту. Підкупило ще те, що після трьох місяців тренування я поїхала у Польщу, потім фехтуванням зай­нялися мої однокласники, і посперечал­ись, хто довше затримається, ось так я і лишилась». Сьогодні у послужному списку молодої спортсменки багато гучних титулів та звань, серед яких заслужений майстер спорту України,  герой спортивного року 2014 (в команді), бронзовий призер юнацьких Олімпійських ігор тощо.

Уже давно відмічено, що гарним результатам сприяє не тільки працьо­витість, професійні настанови тренерів, а й психологічна атмо­сфера, яка склалась у колективі нетішинських шаблісток. Серед вихованок подружжя Штур­бабіних є на кого рівнятись. Перше пекінське Олім­пі­й­ське золото для нашої держави було завойоване саме завдяки участі старших колег Аліни – Галини Пундик та Ольги Жовнір. Напружений ритм змагань різного рівня не дав їм можливість одержати акредитацію на чергову Олімпіаду в Ріо. Такої місії серед вихованок нетішинського спорту була удостоєна цього разу Аліна Комащук. І спортсменка не підвела своїх наставників Валерія та Ольгу Штурбабіних, а тепер вже й їх сина, тренера збірної Олега.

Аліна розповіла, що коли готувалась до Олімпіади в Ріо, відвідала тренувальну базу фехтувальників в Туреччині, де зараз працює Валерій  Вікторович Штурбабін. За її словами, саме він вже вкотре вселив впевненість у можливості досягати найбільших вершин.

У спортивній біографії нетішинсь­кої шаблістки участь у Перших юнацьких олімпій­ських іграх, які проходили у Сінгапурі. Саме під час тих представни­­цьких ігор Аліні Комащук довіре­но було нести державний прапор України. У Бразилії прапор країни несла її подруга по команді Ольга Харлан. Саме з нею Аліна фехтувала у індивідуальних змаганнях. Цей мо­мент у спортивній біографії вона вважає найнеприємнішим, адже, разом готу­валися­, прагнули стояти поряд на п’єдесталі в особистих змаганнях, йшли разом до одної мети, а зустрі­лися в дуелі… А най­приємніший - стояти на п’єдесталі в якості призера Олім­піади.

Вона планує відпочити після виснажливих чотирьох років тренувань, аби скучити  за фехтуванням і з новими силами готуватись до чемпіонатів світу та  Європи, які  будуть наступним літом. Успіхів, олімпійко!

Олександр Шустерук

Фото автора