30 січня – День першої документальної
згадки про с. Нетішин
ЧИ ЗАВЖДИ СЕЛО ІМЕНУВАЛОСЯ НЕТІШИНОМ?
КОРИСТУЮЧИСЬ давньозвісною манерою М.В. Гоголя, задамо риторичне запитання: і який же нетішинець не любить читати щось нове й цікаве про наше славне і чудове село-місто, а можна сказати – і навпаки?
Забута сторінка – це справді текст. І події. На ній, серед іншого, написано: «Село, засноване в ХVІІ столітті, мало справді первинну назву. Через три віки, а ймовірніше всього, наприкінці минулого чи на початку нинішнього воно втратило назву […]». Яку? Нижче – розповімо про все детально: і про текст, і про події, що стали причиною його появи. Все це – про нас, про наше місто.
30 січня 1542 р., 483 роки тому наше, на той час уже замкове село уперше під назвою Нетішин згадується в історичному документі «Акт введення у володіння Острозькою волостю кн. Беати та Гальшки Острозьких 1542 р.». Дата, завдяки дослідженням місцевих науковців, на разі тривалий час загально відома. Скільки літ було поселенню на згаданий рік, і чи саме під цим антропонімом воно вже існувало до переходу у власність кн. Беати після смерті в 1539 р. чоловіка, кн. Іллі Острозького, про це йшлося у науковому дослідженні у вигляді віртуальної лекції, що була вміщена у групі «Нетішинський музей» соціальної мережі Фейсбук.
Але чи завжди Нетішин був Нетішином – пропонуємо читати далі. Гарантуємо – буде цікаво. Розвідка у певному сенсі є продовженням дослідження про «Нетішинську легенду», або чому село не стало Утішином. Чималий об’єм попереднього аналітичного матеріалу не дозволив нам у повному обсязі розповісти про «висновок» членів експедиції НАН України від 9 січня 1999 р. щодо «наукового обгрунтування назви села».
Результати їх «зусиль» сприйняв з повною довірою і навіть захоплено та виніс на широкий – обласний загал журналіст «Подільських вістей» П.П. Макаренко. У своєму коментарі він сміливо і сенсаційно заявив, що село, мовляв, в абсолютно незаконний спосіб стало Нетішином, втративши первинну назву. Відтак, «висновок» членів експедиції НАН України, а також безкомпромісні й категоричні заяви журналіста варті того, щоб про них дізнатися сучасним містянам. Бо це ще одна непересічна сторінка в історичному часописі нетішинського життя.
Роки стерли з пам’яті земляків-старожилів істотні хвилювання, здивування й розгубленість, викликані безапеляційними пасажами П.П. Макаренка про те, що всі ми живемо у місті з неправильною, неісторичною назвою, яка, до того ж, «провокує біду» і його мешканцям, а з появою «атомного монстра» – ще й усій Україні. Адже «наукові аргументи працівників НАНУ» – це вам не жарти… А молоді нетішинці нічого про ці події не знають.
Отож не за місцевою легендою, а нову історію заснування давнього села і наречення його просто таки чудовим і оригінальним топонімом-антропонімом-ойконімом «Нетішин» почав писати автор цих рядків 25 років тому. А конкретніше, нагадуємо ще раз, після того, як заслужений журналіст України П.П. Макаренко опублікував 15 квітня 1999 р. у «Подільських вістях» статтю з прихованим прогнозом: «Чи справді назва Нетішин означає село-біда?». Бо хоч допис подавався із знаком «?», зміст його ряснів такими фактами, що, мовляв, годі сумніватися: Нетішин, судіть самі – біда і є. Біда тут почалася… три століття тому, а може, й пізніше, коли в села хтось забрав первинну назву. А що вже робилося в період і після жовтнево-листопадової соціалістичної революції… Один Голодомор чого вартий, а далі – репресії, війна… Колгосп бідний, аж синій, а туди ж – «Нове життя» зветься. Нестатки… Тож чи не в теперішній назві причина?
Та найцікавіше в дослідженні – «науковий висновок»: далеко не з дня заснування Нетішин був Нетішином. Цитуємо: «Село, засноване в ХVІІ столітті, мало справді первинну назву. Через три віки, а ймовірніше всього, наприкінці минулого чи на початку нинішнього воно втратило назву […]».
Яку? Поки що – інтрига. Тим часом, продовжуємо цитувати статтю. «Переважна більшість тих, хто приїжджає у місто енергетиків, подивовує (очевидно, дивується. – В.В.) його назві. Так було колись, так є нині, коли потрапляєте в полон справді гарних висотних будинків… Ходите тротуарами чистих широких вулиць… Милуєтеся гарними дівчатами і жінками, які віддячують вам за увагу привітними поглядами… І все ж, і все ж… Як зиркнете понад головами отих справді гарних нетішинчанок і спіткнетеся поглядом об атомний блок, що за кілька кілометрів од міста, одразу появиться думка: чому таке гарне місто таку загадкову назву має?» […] Цитуємо далі:
«Сьогодні Нетішин "по живому" роздертий навпіл: на місто із своїм ядерним монстром (!?), до якого привернута увага світу і в якому й досі службовці послугуються "панською мовою", і на справіку захаращене, занехаяне, відстале, забите колгоспне село. […] Як нині з отими легендами, версіями про [назву] Нетішин? Отож тепер місто-село Нетішин має і легендарну, і наукову версію свого походження. Можливо, варто повернути йому історичну назву? (курсив наш. – В.В.».
Якою ж була, на думку журналіста, історична назва? А ось уважно читайте. Автор розповість спочатку про легендарну, потім – про «наукову», яка нібито і є «первинною», історичною.
ЛЕГЕНДАРНА: кн. Острозький після того, як загрузлу в багнюці карету селяни винесли на руках, сказав: «Не тішить мене село…», тобто розміщене на лузі, в болоті. Цитуємо далі: «За його повелінням переселилися люди вище, у безпечніше місце, і назвали те поселення Нетішин. Ніби правдоподібно. Бо чимало інших чинників не тішать селян. Як колись, так і тепер. Неврожаї. Непевність у майбутньому. (Гм, і це на 8-му році омріяної, нарешті завойованої незалежності? – В.В.). То війни, то напади, то Голодомор, то аж у Сибір окремих заслали, інших постріляли.
У колгоспі також ніхто не хотів працювати. І в наш час нерідко та худобина голодна в надгоринські болота потрапляє. Он нещодавно за кілька секунд повне приміщення корів струмом вбило. Як скажеш, що це місце для селянина благодатне? Отож (звернім увагу! – В.В.), задовго до будівництва атомної про село серед людей ходили різноманітні чутки. А вже як стали будувати атомну, не сподобалася назва села (тобто Нетішин. – В.В.) тимчасовцям із Росії. Тож у московських "фоліантах" появилася "справжня" назва села – Нєтєшин, "исконно русская"».
Цікаве міркування: хоча назва «Нетішин» не первинна, не історична, а легендарна, більше того: «спохаблена», усе-таки он як негативно впливає на побут місцевих мешканців: «задовго до будівництва атомної про село серед людей (очевидно, Солов’я, Кривина, Крупця?.. – В.В.) ходили різноманітні чутки». Про що? А про те, що це «місце для селянина [не] благодатне». Далі, шановні читачі, звернімо увагу на те, як високоповажний Автор, згодившись, що «наукова» версія від працівників НАНУ – вона ж нібито і є «найправильнішою», історичною, непомітно для себе зайшов у своїх висновках у цікаве протиріччя. А саме: не може легендарний, несправжній, перекручений топонім негативно впливати на «місце для селянина» з тим, щоб робити його загрозливим для життя. Бо стара, початкова назва все одно існує – у припущеннях (!) і виявлених (де? – В.В.) науковцями «історичних документах» і «не несе (ця, первинна) назва села людям біди». Яка ж це назва?
НАУКОВА: Цитуємо: «Тривалий час до Нетішина вчащають науковці різних рівнів: ботаніки, зоологи, екологи, археологи та інші. І кожен з них проводить дослідницьку роботу. З-поміж інших… минулого (1998-го. – В.В.) року працював співробітник відділу НАН України, кандидат історичних наук Яків Петрович Гершкович. Наслухавшись отих оповідок-легенд (?), він та його колеги не повірили ні сільським, ні отій привезеній з Москви назві Нєтєшин. Завершивши свою основну роботу, науковці взялися науково обгрунтувати назву села. І найпершим їх твердженням є те, що слово «нетішин» походить з українського слова «нетич», яким наші предки називали «болото», «стояча вода», «застійна вода». І це, до речі, мав би знати кожен філолог, тим паче, української мови».
Що скажемо? Фантастична «наукова» трансформація! Варто вдуматись: субстантивований присвійний прикметник «Нетішин», що від дієслова «тішити» з часткою «не», походить від поняття «нетич»... Між іншим, такого слова нема ні у словниках сучасної української мови, ні в «Словарі української мови» Бориса Грінченка, т. ІІ, З – Н, У Київі, 1908 р. Є нетеч, нетеча, нетечина, стор. 560.
Наступне повідомлення у статті про «село-біду»: «Я.П. Гершкович надіслав офіційний документ – висновок експедиції про те, що найправильніша назва поселення "Нетічин", а не Нетішин, тим паче спохаблене Нєтєшин. Отож тепер місто-село Нетішин має і легендарну, і наукову версію свого походження». Ну, не свого походження, а етимології його назви.
Куди і кому надіслано «офіційний документ» – П.П. Макаренко не вказує. Зрештою, знаємо, що для вчительки історії С.М. Кравчук (свого часу вона завідувала музеєм у ЗОШ №2). Цей лист-копія зберігається в Нетішинському музеї. Відтак, на думку П.П. Макаренка – таку собі, ніби нейтральну і разом з тим «запитально-прогнозуючу», що закономірно з’являється після того, «як спіткнетеся поглядом об атомний блок»: чи не всі біди й негаразди села від його легендарного, «спохабленого» імені? І чи не у зв’язку з назвою поселення «Нетішин» з’явився тут «ядерний монстр»?
ДАЛІ АВТОР з м. Хмельницького подав у своїй статті ряд фактів і роздумів на захист нібито справді первинної назви села – «Нетічин», звичайно, не маючи перед собою жодного історичного джерела з таким топонімом. Але його, мовляв, бачили науковці. Отже, читаємо далі:
«Тим часом, у нашій області є кілька сіл, які мають ідентичну назву. Зокрема, село Нетечинці. Подибуємо такі назви і в сусідній Білорусі, там, де здавна й понині живуть українці: Нетич, Нетечи, Нетчин та інші. Власне, у даному випадку кожна назва відповідає природним, ландшафтним особливостям місцевості. І нічого дивного чи надприродного, навіть утаємниченого в тому немає. Не несе назва села людям біди. Науковці з НАН України запропонували обгрунтовану версію назви села на основі припущень, історичних документів».
Ось тут стоп: «припущення» й «історичні документи» – що між ними спільного? Нічого. Тим більше, що жодного документа з топонімом «Нетічин» не існує у природі. У попередній статті ми подавали всі 27 варіантів ойконіма «Нетішин», що з’явилися в документах, причетних до його багаторічної історії, а також і діалектні, розмовні. Але і далі – заключне слово П.П. Макаренку:
«Село, засноване в ХVІІ столітті (фактично, в ХVІ-му, в 1542 р. уже, див. вище, фігурує з топонімом Нетішин. – В.В.) мало справді первинну назву (тобто Нетічин. – В.В.). Через три віки, а ймовірніше всього, наприкінці минулого чи на початку нинішнього (тобто ХХ ст. – В.В.) воно втратило назву. Чи хтось свідомо відкинув, чи, можливо, по своїй освіченості перекрутив стару етимологію слова, годі сказати. Подейкують, що далася взнаки постійна русифікація цього краю: до другої світової війни у цих місцях проходив кордон. Зрештою, упродовж століть назви села перекладалися з української на російську та навпаки, навіть на польську. А новоявлені господарі з Москви у 70-х роках вирішили селу нову назву дати. Один пропонував майбутнє місто, зрозуміло, Островським назвати, другий – Корчагінським, третій – Атомодар. Були й інші безглузді назви. А коли вже село Нетішин стало містом, та ще й обласного підпорядкування, котрийсь із московських зверхників і привіз оте, "ісконно русскоє" – Нєтєшин. Можливо, варто повернути йому історичну назву? Акценти і крапки мала б розставити міська рада». На цьому стаття закінчується.
ЖОДНИМ ЧИНОМ не хочемо кинути тінь на світлу пам’ять П.П. Макаренка, бо й ми, за «Трудовою книжкою», журналіст з 1969 р. і залишаємось ним по сьогодні, хоча, за теперішнім місцем роботи, іменуємось науковим працівником НМКМ за напрямком роботи «історія». Ми вже відзначали, що стаття старшого колеги свого часу спонукала нас до глибокого вивчення минувшини нашого славного села-міста, а також етимології (походження) й семантики (значення) його загадкового топоніма. Він же, як вдалося встановити, насправді є антропонімом або, ще більш по-науковому, посесивним (присвійним) ойконімом. А відтак, читаючи цілком патріотичну в українському стилі розвідку Петра Павловича, вчинили деякі, цілком наукові уточнення в його міркуваннях.
В тому числі і наступне. Якщо вже міркувати, щó на життя в селі могло мати більший вплив – «нетеча» (болото) чи «теча» (течія, річка), щоб спричинити його назву, то, поза сумнівами, Горинь зі своїми кришталевими водами, багатими рибою, мала значно більше шансів якось відобразитись в назві поселення. Але якщо цього не сталося, чому б то в болóта, що завжди пахне тухлими яйцями, перевага виявилась більшою?
Звичайно, якщо П.П. Макаренко написав, що науковці з НАН Україн на чолі з Я.П. Гершковичем «запропонували обгрунтовану версію назви села на основі припущень, історичних документів», то які підстави були у нашого старшого колеги їм не довіряти? Щодо того, що болото чи стояча вода – це нетеч, то це правильно. Але село не могло існувати у стоячій воді, бо в ту пору ще не було гумових чобіт. Та найважливіший аргумент проти «нетічина» – це той, що документів з такою назвою нема. Це, очевидно, лише припущення Я.П. Гершковича, що село могло так називатися. Бо ми прочитали 27 документів, а той єдиний, унікальний, з топонімом «Нетічин», якого десь у Нетішині знайшов високоповажний член НАН України разом зі своїми науковцями, нам на очі так і не потрапив.
Василь ВИХОВАНЕЦЬ,
науковий працівник НМКМ.