На рубежi
У думках Павла Богатиренка життя вимальовувалося відгалуженням стежин, серед яких сонячний промінь безтурботного і щасливого дитинства, інша - юнача, загадкова і романтична, далі - тернистий шлях, котрий має таку просту й прозаїчну назву – доля.
Приводом для цієї публікації стала знаменна дата, – піввіковий ювілей, який 11 лютого постукає у його двері.
Народився Павло Богатиренко у 1963 році в Могилівській області (Білорусія). Згодом батьки переїздять на Кіровоградщину, а з 1970 року поселяються в Прип’яті. Життя його у той період нічим особливим не відрізнялося від життя однолітків. Школа, професійно-технічне училище, в якому здобув професію газоелектрозварника. І робота за спеціальністю на будівництві Чорнобильської АЕС до призову на строкову службу та після неї.
У вересні 1985-го за порадою товариша знову одягає військову форму і стає на вахту з охорони ЧАЕС.
Йому було лише двадцять три, коли атомний вихор вирвався на волю.
За дві години до аварії після зміни він поїхав додому відпочивати. А вже близько третьої години ночі був біля палаючого блока. Все, що він побачив, не можна було збагнути і оцінити. Вдень і вночі він чесно ніс службу з охорони периметру ЧАЕС. Бачив багато такого, про що не писалося в газетах, не показувалось по телебаченню, не розповідалось по радіо. В голові роїлися різні думки. Часу було вдосталь, щоб зрозуміти масштабність техногенної катастрофи і людської трагедії. Сім діб з короткими годинами відпочинку довелось Павлу вдихати не весняно-духмяні аромати трав та квітів, а повітря, перенасичене радіоактивними елементами.
Лише вночі з 2 на 3 травня їх зміну відвезли в Київ у військовий шпиталь на обстеження. Шпиталь кишів як вулик. Обстеження, і страшний, як зруйнований четвертий енергоблок діагноз, – загальне опромінення у 26 рентген, згодом ця доза виявилась удвічі вищою. Лікування, яке тривало два місяці, дало позитивні результати і надію на життя.
Тепер потрібно було змінювати місце служби, а з нею і місце проживання. І навіть спосіб життя. Після недовгих вагань, роздумів та порад Павло обрав Нетішин, і був переведений у військову частину з охорони Хмельницької АЕС.
Непомірно тяжкою виявилась ноша переселення. Напевно, йому досі сняться сни, у яких він бачить світлі сліди дитинства, школу в якій навчався, вулиці якими ходив з однолітками...
Тричі він відвідував місто, у якому пройшло його дитинство, промайнула юність. Кам’яніло серце, розум не сприймав побаченого. Навкруги - дикий пейзаж, мовби ніколи в цій такій чарівній місцині не було людських осель, асфальтованих доріг, садів і доглянутих садиб, дитячого сміху, весільних свят. А пам’ять тримає образ рідного краю...
З того часу спливло багато води. П. Богатиренко, як кажуть в таких випадках, – просувався по службі, обіймав різні посади. З 1999 року він технік з ремонту та експлуатації устаткування інженерно-технічних засобів охорони (ІТЗО).
Не стану перераховувати обов’язків, які покладені на нього. Не посада прикрашає людину.
У розмові начальник загону відомчої воєнізованої охорони ВП ХАЕС Микола Дмитрович Нечипорук був лаконічним у висловах:
- Спеціаліст високої кваліфікації. Приклад для наслідування не тільки в колективі, але і в сімейному житті. Виважений та цілеспрямований. Людина щирої душі. Непевне, ці риси характеру успадковані від батька, який «горів» роботою.
Небагатослівна і голова цехкому Наталія Григорівна Семенюк:
- 15 років працюємо пліч-о-пліч. На нього завжди можна розраховувати. Душа компанії. Завжди прийде на допомогу. Щирий в хвилини радості і смутку. Жарт у нього в запасі на будь-який випадок. Виховав хорошого сина, який віднедавна працює поруч з батьком у нашому підрозділі.
Теплі та щирі слова на адресу ювіляра були сказані старшиною підрозділу Дмитром Клочком та колишнім товаришем по службі Геннадієм Жабовцевим.
Адміністрація підрозділу підготувала документи на присвоєння Павлу Богатиренку відзнаки «Почесний працівник ХАЕС».
Це буде додатком до медалі «За отличие в воинской службе» ІІ ступеня, яку він отримав у 1987 році та до відзнаки «Мужність, честь, закон», якою нагороджений Міністерством внутрішніх справ України у 2006 році.
Не золотом, палацами і владою, не нагородами і кількістю сивини на скронях вимірюється твоє місце серед людей, а лише повагою. Лише нею, ким би ти не був, де б не працював, яку посаду не обіймав.
Віктор Войковський
