Чверть віку на сторожі фізичного захисту та культури захищеності Хмельницької АЕС
В числі надважливих питань життєдіяльності атомної електростанції фізичний захист та культура захищеності. Саме до цього напрямку чверть століття підряд причетна моя діяльність на ХАЕС.
У перші роки мого призначення заступником генерального директора Хмельницької АЕС з режиму (1996 – 1998 рр.) найважче було добитися розуміння у керівників різних підрозділів, не кажучи вже про рядовий персонал об’єкта, суті фізичного захисту, задач, які вирішуються за його допомогою, а також важливості і необхідності його впровадження на ХАЕС.
Серед керівників, що складали на той час директорат ХАЕС, особливо службу головного інженера, існувала думка, що для забезпечення фізичної безпеки атомної станції достатньо наявності відносно високого, оснащеного інженерними та окремими технічними засобами охорони її периметру, а також військової частини, особовий склад якої здійснював перевірку перепусток у персоналу і реагував на порушників режиму шляхом їх затримки.
У попередніх своїх публікаціях я розповідав, що на той час захист українських атомних електростанцій, як особливо важливих об’єктів Міністерства енергетики від зовнішніх і внутрішніх протиправних посягань, здійснювався відповідно до діючого ще з часів колишнього СРСР “Положення про режим спеціальної безпеки на атомних станціях…”, затвердженого та введеного в дію у 1989 році.
Згідно з цим “Положенням…” на Хмельницькій АЕС були визначені захищена зона та зони посиленого режиму. Приміщення, в залежності від наявного в них обладнання та його значення для життєдіяльності і уразливості станції, були розподілені на відповідні категорії з диференційованими режимами охорони.
Разом з тим, відповідно до цього “Положення…” фізичний захист атомних станцій у ті часи розглядався лише як одна із складових режиму їх спеціальної безпеки. Забезпечення фізичного захисту було повністю покладене на спеціальні частини внутрішніх військ МВС України. Вони забезпечували оборону об’єкту; здійснювали контроль проходу на територію станції персоналу та проїзду транспортних засобів; обмежували доступ осіб та не допускали несанкціонованого їх проникнення у захищену зону, зони посиленого режиму та режимні будинки і приміщення, що охоронялися; здійснювали своєчасне затримання порушників встановленого режиму.
Санкціонований доступ фізичних осіб на територію ХАЕС, що знаходилася під охороною, в зони посиленого режиму та виділені режимні приміщення забезпечувався на той час за індивідуальними перепустками із відповідними шифрами, на підставі допуску до державної таємниці. Певною мірою виконувалась вимога зведення до мінімуму кількості осіб, що мають доступ до ядерного матеріалу та режимних приміщень відповідних категорій. Але право доступу основної маси працівників на територію ХАЕС надавалося за спрощеною процедурою. Їх ретельна спеціальна перевірка у правоохоронних органах практично не проводилася.
На той час чинні настанови та рекомендації МАГАТЕ із фізичного захисту ще не були достатньо відомі в Україні, а більшість існуючих на сьогодні державних нормативно-правових документів цього напрямку ще були у планах та намірах, або стадії розробки.
Приєднання України у травні 1993 року до міжнародної «Конвенції про фізичний захист ядерного матеріалу» стало підставою для прийняття Президентом України Указу від 28.12.1993 року «Про заходи щодо фізичного захисту ядерних матеріалів та ядерних установок в Україні», який по суті був першим національним нормативно-правовим актом у цій сфері. Зрештою відбулось підписання відповідної Угоди між Державним комітетом України з ядерної та радіаційної безпеки і Міністерством оборони США щодо розвитку в нашій державі систем контролю, обліку і фізичного захисту ядерних матеріалів з метою запобігання розповсюдження ядерної зброї.
Відповідно до цієї Угоди, з грудня 1993 року розпочалися спільні практичні дії щодо підготовки наших вітчизняних фахівців для здобуття ними необхідного обсягу знань з фізичного захисту, обліку та контролю ядерних матеріалів. Силами лекторів та інструкторів національних лабораторій Міністерства енергетики США, за фінансової підтримки американського Уряду, почалося навчання та підвищення кваліфікації українських спеціалістів, у тому числі і з фізичного захисту.
Завдяки такому навчанню на відповідних учбових курсах та семінарах, що проводилися під егідою МАГАТЕ, як за кордоном, так і в Україні на базі Інституту ядерних досліджень Національної академії наук України (ІЯД НАНУ), а також наочному ознайомленню під час відряджень до США та інших держав не тільки з американськими, а й з європейськими підходами до забезпечення фізичного захисту АЕС, українські фахівці поступово напрацьовували необхідний досвід.
У липні 1994 року Кабмін України затвердив підготовлену ними першу редакцію «Правил фізичного захисту ядерного матеріалу та ядерних установок», які вийшли з урахуванням міжнародного досвіду і рекомендацій МАГАТЕ. Правила вимагали впровадження на промислових майданчиках АЕС систем фізичного захисту за диференційованим, глибоко ешелонованим та збалансованим принципами, зокрема, за рахунок організації зон обмеження доступу з оснащенням на їх рубежах фізичних бар’єрів, пунктів контролю доступу, засобів виявлення вторгнення, телевізійного спостереження та оцінки ситуації тривоги.
З огляду на ці вимоги, з ініціативи дирекції з фізичного захисту колишнього Держкоматому України та фахівців інших зацікавлених міністерств і відомств був проведений аналіз стану фізичного захисту вітчизняних АЕС. За його результатами був зроблений висновок про необхідність технічного переоснащення існуючих на АЕС України систем фізичного захисту та приведення їх у відповідність до чинного законодавства і міжнародних зобов’язань нашої держави у цій сфері. На основі цього аналізу була підготовлена та узгоджена у 1995 році керівництвом Уряду (Євгеном Марчуком) «Державна програма створення та впровадження автоматизованої системи технічних засобів фізичного захисту АЕС України від загрози ядерного тероризму та несанкціонованого вилучення ядерного матеріалу». Цією Державною програмою, поряд з іншими напрямами діяльності, передбачалося впровадження автоматизованих комплексів технічних засобів фізичного захисту на всіх українських АЕС.
На той період часу на Хмельницькій АЕС, як говорилось вище, реалізовувалися певні організаційні заходи, зокрема вимоги щодо зонування території станції та категоріювання її приміщень. Разом з тим, реальних фізичних бар’єрів на межах цих зон та виділених режимних приміщень, оснащених інженерно-технічними засобами, практично не створювалось. Основними причинами цього була відсутність необхідної проектної документації, а відтак і фінансування на ці потреби.
З урахуванням вказаних вимог робились спроби включити необхідний обсяг фінансування на потреби фізичного захисту Хмельницької АЕС, у тому числі на розробку проектної документації, у щорічні Накази №1, але у той період часу (1997 – 1998 рр.) вони не мали достатнього успіху. Деякі ж практичні заходи щодо спроб організації контролю проходу персоналу на границях зон обмеження доступу за рахунок розміщення саморобних турнікетів та тимчасових постів силами військової частини з охорони ХАЕС зустрічали супротив та нерозуміння з боку окремих керівників станції, насамперед тих, що відповідали за експлуатацію енергоблока №1.
Повертаючись до питання осмислення ролі фізичного захисту, важливості і необхідності на той час його впровадження на ХАЕС, треба нагадати про наступне. За домовленістю з тодішнім генеральним директором ХАЕС Віктором Сапроновим, мною в рамках технічного навчання була проведена керівникам станції та її основних підрозділів детальна презентація сучасного підходу до забезпечення фізичного захисту подібних ядернонебезпечних об’єктів. Присутнім керівникам були доведені основні рекомендації МАГАТЕ з цього питання, надані приклади передової практики забезпечення фізичного захисту на закордонних АЕС, проведені порівняння необхідних вимог у цьому напрямку з існуючим станом на Хмельницькій АЕС.
Треба сказати, що до цієї презентації значна кількість із присутніх керівників вже побували на окремих іноземних АЕС, але перебуваючи на закордонних атомних станціях, вони природно не звертали уваги на питання, пов’язані з їх охороною. В той же час, в процесі цього спілкування було задано багато запитань по даній темі, на які я намагався дати об’єктивні відповіді. Серед них були і претензії до роботи застарілих кабін пропуску персоналу “АК-4Б” в АПК, в яких зберігалися перепустки персоналу, і які при масовому проході людей часто призводили до збоїв, скупчення персоналу, затримок його доступу на об’єкт.
Я вже добре не пам’ятаю всіх подробиць, але повинен сказати, що після цієї розмови, ставлення багатьох керівників до питань фізичного захисту значно змінилося у кращу сторону. Особливо це проявилося під час реконструкції застарілих елементів і пристроїв охорони станції та впровадження елементів нового на той час комплексу інженерно-технічних засобів фізичного захисту (ІТЗ ФЗ) в АПК і на енергоблоці №1.
Раніше я неодноразово розповідав, що перший етап цієї реконструкції здійснювався у 2000 році за фінансової підтримки уряду США. Спільною міжнародною угодою з її впровадження був передбачений вклад і української сторони, зокрема Хмельницької АЕС, який включав у себе виконання окремих конструкторських та будівельних робіт, виготовлення і монтаж ряду металоконструкцій у якості фізичних бар’єрів, придбання та прокладку кабельних комунікацій тощо.
Крім головного виконавця – корпорації “Трансекспо” (м. Київ), спеціалізованих місцевих підрядних організацій “Відеотехсервіс” і “Ранок”, що виконували основний обсяг робіт, значну допомогу надавали керівники та робітники тодішніх підрозділів станції ПЕВ, КТВ, РБП, ЦЦР, ЕЦ тощо. Це явилося яскравим підтвердженням розуміння керівним та рядовим персоналом станції не тільки важливості і необхідності фізичного захисту, а й відповідальності працівників нашого об’єкту за своєчасне виконання цього міжнародного проекту.
Своєчасна здача у експлуатацію впровадженого на ХАЕС за міжнародною угодою автоматизованого комплексу ІТЗ ФЗ на діючому енергоблоці №1, не тільки стала основою для впровадження за зарубіжною фінансовою допомогою подібних комплексів на інших українських атомних електростанціях, а й допомогла у червні 2003 року отримати позитивний відгук спеціалізованої міжнародної консультативної місії МАГАТЕ з оцінки стану фізичного захисту Хмельницької АЕС (IPPAS).
Здобутий досвід із впровадження комплексу ІТЗ ФЗ на енергоблоці №1 Хмельницької АЕС, дозволив у 2003–2004 роках збудувати, а у 2005 році увести в експлуатацію подібний автоматизований комплекс ІТЗ ФЗ на пусковому енергоблоці №2, який був створений вже на більш сучасній на той час елементній базі і включав у себе значно більший обсяг оснащених технічними засобами фіззахисту особливо важливих зон та життєво важливих місць. При його створенні був врахований досвід експлуатації подібного комплексу на енергоблоці №1. Спільно із розробниками проекту в його апаратний склад і програмне забезпечення були внесені відповідні зміни та доповнення, що дозволило розширити його функції та обсяг задач, що вирішуються.
Необхідно відзначити, що і у подальші роки на станції виконувався і продовжує виконуватися значний обсяг робіт із модернізації, реконструкції та технічного переоснащення існуючих елементів системи фізичного захисту. Приємно бачити, що кращі традиції, закладені у цьому напрямку, і сьогодні продовжують успішно втілюватися у життя.
Згідно із Розпорядженням Кабінету Міністрів, з 2017 року в Україні реалізується відповідна Державна програма щодо технічного переоснащення та реконструкції інженерно-технічних засобів систем фізичного захисту атомних електростанцій ДП «НАЕК «Енергоатом». В рамках цієї програми минулого року введений у дослідну експлуатацію довгоочікуваний центральний пульт фізичного захисту (ЦПФЗ), який планувалося збудувати ще до пуску енергоблока №2. ЦПФЗ вдалося оснастити найсучаснішим обладнанням, і на сьогодні він, напевно, є одним із найкращих серед інших українських АЕС.
У поточному році введений в експлуатацію модернізований комплекс інженерно-технічних засобів системи фізичного захисту на енергоблоці №1, технічне переоснащення якого розпочалося ще у 2014 році. До речі, цей комплекс вперше серед інших АЕС України обладнаний сучасною IP-відеосистемою, що знов вивело нашу станцію у лідери. Планами служби фізичного захисту ХАЕС передбачається подальше технічне переоснащення подібних комплексів на енергоблоці №2, спецкорпусі, КПП-1 і деяких інших ділянках станції.
Говорячи про технічні засоби фізичного захисту, не можна обійти увагою і одну із головних складових системи фізичного захисту, тобто фахівців, які з цими засобами щоденно працюють. Вже більше двох десятиліть двадцятого січня ми відмічаємо день створення відділу фізичного захисту та режимно-секретного відділу, який організовано на базі колишнього Першого відділу станції. Підставою для реорганізації став наказ колишнього Міненерго України, який вимагав створення на кожній АЕС України групи із оформлення документів для надання персоналу атомних станцій допуску до особливих робіт.
14 січня 1999 року був підписаний наказ про створення відділу фізичного захисту та режимно-секретного відділу, а вже наступного дня – наказ про організацію у складі відділу фізичного захисту групи з оформлення документів для надання допуску до особливих робіт. Значно пізніше, за нашим прикладом подібні реорганізації були проведені і на інших українських АЕС.
Впровадження у 2000 році першої черги автоматизованого комплексу ІТЗ ФЗ з локальним пультом фіззахисту на енергоблоці №1, поступове створення з 2001 року у відділі фізичного захисту групи внутрішньої безпеки та введення у 2004 році в експлуатацію автоматизованого комплексу ІТЗ ФЗ з локальним пультом на другому енергоблоці, призвело до збільшення кількості персоналу відділу фізичного захисту Хмельницької АЕС.
З липня 2004 року колишні відділи фізичного захисту і режиму секретності ХАЕС були реорганізовані в єдину Службу фізичного захисту і спецроботи. З травня 2006 року ці підрозділи були знов відокремлені один від другого і Служба фіззахисту зайнялася виконанням лише своїх властивих функцій. Аналогічні реорганізації відбувалися і на інших українських АЕС.
В березні 2009 року спільним наказом Мінпаливенерго, МНС і НАН України затверджені «Вимоги до підрозділу фізичного захисту і персоналу підрозділу фізичного захисту», які поряд із завданнями визначили їх організаційні структури. Нині чисельність Служби складає 63 фахівця.
Хотілося б зупинитися ще на одному із важливих напрямків підвищення рівня фізичної ядерної безпеки та надійності персоналу Хмельницької АЕС. Це робота з формування та впровадження на об’єкті культури захищеності, яка вже більше ніж десять років проводиться на постійній основі, в рамках затвердженої керівництвом станції відповідної програми.
На сьогоднішній день переглянуто склад створеної ще у 2010 році робочої групи ВП ХАЕС з формування, розвитку та підтримання культури захищеності, призначено нового координатора та відповідальних за цей напрямок роботи у підрозділах станції, організовано їх навчання. Продовжується практика розповсюдження серед колективів ХАЕС аналітичних матеріалів, наглядних посібників (пам’яток, плакатів тощо). Спільно з НТЦ питання культури захищеності включені у програми підготовки, підтримання та підвищення кваліфікації персоналу станції, комплексних перевірок її підрозділів.
Під час щорічних оцінок стану культури захищеності в основних підрозділах та у ВП ХАЕС в цілому проводиться вивчення рівня розуміння персоналом станції важливості і необхідності цього напрямку роботи. За їх результатами робочою групою з культури захищеності виявляються існуючі недоліки та невідповідності, плануються подальші заходи щодо удосконалення цієї роботи, готуються відповідні узагальнені рекомендації, які також направляються у підрозділи станції або висвітлюються у газеті «Перспектива» та інших міських і районних ЗМІ Хмельницької та Рівненської областей.
У цьому процесі враховуються рекомендації МАГАТЕ, передовий досвід, здобутий на аналогічних об’єктах інших країн, з яким вдається обмінятися під час участі у міжнародних семінарах та конференціях із вказаної тематики. Результати роботи, досягнуті робочою групою з культури захищеності Хмельницької АЕС, досить високо оцінюються як українськими колегами, так і зарубіжними фахівцями, яким імпонує відверте визнання не тільки отриманих нами успіхів, а й окремих недоліків та тимчасових прорахунків на вказаному шляху діяльності.
Хочеться вкотре звернутися до молодих фахівців, які останнім часом поповнили колектив служби фізичного захисту Хмельницької АЕС. Керівництво, а також досвідчені колеги, які стояли у джерел цієї діяльності, довірили вам відповідальну справу щодо забезпечення спільно з в/ч 3043 НГУ надійного фізичного захисту нашого потенційно вразливого у диверсійному та терористичному значенні об’єкта. Ви маєте чітко визначені завдання щодо протидії протиправним спрямуванням потенційних зловмисників, забезпечені відповідними нормативно-правовими та організаційно-розпорядчими документами, а також необхідними сучасними інженерно-технічними засобами. Ми, ветерани, започатковувачі цього прямування впевнені, що ви достойно продовжите нашу спільну справу та підноситемите ще вище авторитет фізичної ядерної безпеки Хмельницької АЕС.
Анатолій Бойко, помічник генерального директора із загальних
питань, відповідальний за стан культури захищеності ВП ХАЕС
Про автора 
Анатолій Валентинович Бойко з родини залізничників.
Батько, Валентин Сергійович, брав участь у Другій світовій війні у якості зв’язківця, тричі поранений, нагороджений двома медалями «За відвагу». Після війни закінчив вечірню школу, технікум, а після цього Інститут залізничного транспорту. Пройшов шлях від слюсаря з ремонту до начальника Фабрики механізованого рахунку (подібне до сучасної СІТ) Управління Львівської залізниці. Останні роки життя працював завідувачем Оргвідділу Дорожньої профспілки Управління Львівської залізниці.
Брат батька – Борис, обіймав посаду керівника диспетчерського підрозділу Управління Львівської залізниці.
Дід по материнській лінії, Станіслав Адамович, пропрацював машиністом паровозів більше 40 років, був відзначений найвищим орденом держави. Мати, Валентина Станіславівна, після закінчення медінституту пропрацювала фармацевтом в аптеках медичної служби Укрзалізниці.
Брат Сергій, актор театру і кіно, «Заслужений артист України», працює у Київському «Театрі на Подолі».
Анатолій Валентинович пов’язав життя з енергетикою, з перервою на період служби в правоохоронних органах, значна частина якої була присвячена безпеці енергетичних об’єктів.
Народився у Тернополі, мешкав у Львові, де закінчив середню школу та енергетичний факультет Львівської Політехніки. В якості молодого спеціаліста – інженера-електрика отримав направлення у Львівське відділення Сільенергопроекту, де займався проектуванням електричних підстанцій.
Перше відрядження у лютому 1976 року було у Хмельницьку область з метою обстеження Грицівської підстанції 35/10 кВ для її наступного розширення, а також у міста Старокостянтинів та Хмельницький для погодження необхідних для цього документів.
У грудні 1986 року призначається від СБУ куратором Хмельницької АЕС, що будується.
Учасник ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи.
Доля розпорядилася, що у жовтні 1996 року Анатолія Валентиновича призначають заступником генерального директора ХАЕС з режиму. Відтак фахівець служби захисту 25 років на сторожі важливого народногосподарського об’єкта. Відзначений Почесною грамотою Верховної Ради України, нагрудними знаками: «Відмінник атомної енергетики України», «Почесний працівник атомної енергетики», «Заслужений працівник атомної енергетики» ДП «НАЕК Енергоатом», «Відмінник енергетики України».Днями Анатолій Валентинович відзначатиме 70-ліття багатого на події життя.
З роси і води, вам, ювіляре!
