Ці дні легендами оповиті
Партизанський рух на півночі Хмельниччини описаний у художніх та документальних книгах і знаний тим, що тут виховано плеяду Героїв Радянського Союзу.
На кінець 1942 року в славутському партизанському загоні нараховується 80 бійців. Щоправда, завдяки тому, що на початку грудня 1942 року партизанам загону ім. Михайлова вдається нав’язати нові контакти зі Славутським табором для військовополонених, втрачені після смерті Михайлова, та виходу в ліс підпільників, і організувати в ніч з 26 на 27 грудня 1942 р. втечу нової групи полонених (20 озброєних та 60 беззбройних), чисельність загону збільшується до 160 осіб.
Завдяки приходу у загін спеціально підготовлених бійців-мінерів, насамперед Михайла Іларіоновича Петрова, 31 грудня 1942 р. здійснюється диверсійна операція - підрив пасажирського потягу на переїзді біля ст. Кривин, а до 20 січня 1943 р. знищено ще два ворожих ешелони.
Переломний момент у діяльності партизанського загону ім. Ф.М. Михайлова під командуванням А.3. Одухи настав 21 січня 1943 р. Саме цього дня партизанами було здійснено вдалий напад на німецьку колону. Єдине, що, як завжди, не було враховано командуванням славутськими партизанами, це те, що німецьке командування, навчене гірким досвідом боротьби з партизанами Білорусії та інших захоплених земель, за будь-які антинімецькі дії примушувало відповідати ні в чому не винне мирне населення. Так сталося і цього разу. За вбивство 9 німецьких солдат та 1 офіцера, 25 січня 1943 р. німці розстріляли населення та повністю спалили села Вулька та Губельці, розстріляли 80 заручників у Шепетівській в’язниці. Крім того, німецьке командування посилило свою присутність у селах району, викликало підкріплення.
Загін відійшов на Тернопільщину і 9 квітня 1943 p., скориставшись з моменту тимчасового від’їзду німецької залоги з м. Шумськ, партизанський загін здійснює вдалий напад на продовольчі склади і після їх пограбування відходить до с. Теремне.
До травня 1943 р. Одуха в основному займається нарощуванням бойової чисельності загону (на початку червня - 175 осіб, в кінці серпня - 350 осіб) та пропагандистською діяльністю. Цьому особливо посприяло призначення 25 травня 1943 p. А. 3. Одухи секретарем Славутського районного комітету комуністичної партії. Однак, як зазначав у квітні 1943 р. комісар загону Г.В.Кузовков, масової підтримки в середовищі місцевого населення партизани не мали, оскільки «поповнення йшло в основному за рахунок колишніх військовополонених, які втекли з концтаборів та стали на шлях активної збройної боротьби з німцями, а також місцевих підпільних працівників».
Отримання зброї зі з’єднання Шитова, 30 травня 1943 p., дозволило посилити активну диверсійну роботу. Для прикладу, у липні 1943 р. загоном було підірвано 12 залізничних ешелонів ворога. Загалом станом на вересень 1943 р. лише в околицях Шепетівки активно діяло більше 10 розвідувально-диверсійних груп загону ім. Михайлова чисельністю у більш як 70 осіб.
17 вересня 1943 р. наказом Кам’янець-Подільського обласного штабу партизанського руху на базі партизанського загону ім. Михайлова створено нове партизанське з’єднання. Цим же наказом новопризначеного командира з’єднання А.3. Одуху зобов’язувалося створити, у складі з’єднання, 3 нових партизанських загони - Шепетівський, Ізяславський та Ляхівецький. А вже на наступний день, 18 вересня, Український штаб партизанського руху бойовим наказом скеровує нове з’єднання разом зі з’єднаннями Шитова, Сабурова та Скубка на створення сприятливих умов для вдалого наступу радянських військ, зокрема знищити укріпрайон в районі залізничної лінії Мозир - Овруч. Цей наказ було виконано в ніч з 3-го на 4-е жовтня 1943 р. На жаль, прорвати лінію оборони загарбників партизанам не вдалося, однак, не зважаючи на великі втрати, вони спромоглися відтягнути на себе значні німецькі сили.
З 20-х чисел грудня 1943 р. партизанські загони розпочинають підготовку до звільнення населених пунктів Славутського, Шепетівського та Ізяславського районів. З цією метою вже 22 грудня, розпочинається активна розвідка фортифікаційних споруд та збройних сил ворога навколо Берездова та Славути. Як результат, 29 грудня 1943 р. партизани загону ім. Михайлова звільняють село Плоска. З цього моменту усі партизанські підрозділи ведуть постійні маневрові бої з німецькими військами намагаючись звільнити ключові населені пункти та пройти далі на південь Кам’янець-Подільської області.
В ніч з 14 на 15 січня партизани Шепетівського загону Музальова звільняють місто Славуту, а 23 січня партизанський загін ім. Берія звільняє місто Ляхівці (Білогір’я). До кінця січня 1944 р. від німецьких окупантів було звільнено майже усі населені пункти сучасного Славутського району. Щоправда високі бойові втрати серед особового складу партизан примушують керівництво Кам’янець-Подільського Облштабу партизанського руху створити 29 січня спеціалізований обласний партизанський шпиталь в с. Стригани. Принагідно зазначимо, що попри те, що шпиталь мав обласне значення, реально він підпорядковувався командуванню з’єднання ім. Михайлова і був не лише забезпечений медичними кадрами зі складу з’єднання, але й матеріально утримувався останнім.
1 лютого за наказом командування з’єднання усі партизанські загони відправляють свої бойові диверсійні групи на південь Кам’янець-Подільської області для підготовки диверсій по лінії Проскурів - Волочиськ. А вже за кілька днів, 4 лютого, у вказаному напрямку виступили у повному складі загін ім. Калініна та окрема підривна рота. Разом з цими підрозділами у напрямку центральних та південних районів Кам’янець-Подільської області виступили організаційні групи М.Ф. Старинця (район дії Волочиськ - Красилів - Антоніни) та Д. Д. Константинова (район дії Базалія - Сатанів).
Поряд з цим основне угрупування сил партизан-одухівців, розташоване в районі сіл Білотин, Лютарка та Голики розпочинає підготовку до визволення населених пунктів по лінії Ізяслав - Шепетівка - Старокостянтинів - Плужне - Ляхівці - Проскурів - Волочиськ. Зокрема, 4 лютого 1944 р., партизанське з’єднання ім. Михайлова розпочинає підготовку до нового штурму Ізяслава. Принагідно слід зазначити, що штурм відбувався у дві хвилі. Першими звільнити місто намагалися партизани з’єднання Олексенка, однак зіштовхнувшись із запеклим опором німців, вони змушені були відступити. Таким чином, 16 лютого на штурм Ізяслава пішли партизани-одухівці, які власне й звільняють місто.
Рухаючись на південь Кам’янець-Подільської області, партизани 20 лютого вийшли на лінію Проскурів - Антоніни - Білогородка - Двірець, де зіштовхнулися з потужним фортифікаційним районом німців. Намагаючись його прорвати, з’єднання спрямовує свій рух у бік Тернопільської області, в Шумський район, задля цього основним місцем дислокації було обрано село Переросле (Білогірський р-н Хмельницької обл.). Саме звідси партизанський загін ім. Суворова та Окрема підривна рота в ніч з 26 на 27 лютого розпочинають операцію зі звільнення містечка Плужне.
Разом з тим, шифрограмою від 19 лютого 1944 р. командування УШПР вимагає від А. 3. Одухи «дій з частинами Червоної Армії не на фронті, а в тилу німців». Як результат, 2 березня 1944 р. партизани з’єднання ім. Михайлова розпочали рейд на захід, у Волинську область.
26 березня 1944 р. структура з’єднання, відповідно до вимог Українського штабу партизанського руху, була реорганізована. Зокрема усі загони переформовано у батальйони. Таким чином в складі з’єднання було створено штаб, 11 батальйонів, кавалерійський ескадрон, артилерійську батарею, комендантський взвод, санітарну та господарську частини.
25 квітня 1944 р, на підставі рішення ЦК КП(б)У та наказу Українського штабу партизанського руху від 21 квітня 1944 р., з’єднання партизанських загонів ім. Михайлова було розформовано. Особовий склад з’єднання був переданий частково до лав РСЧА (в основному до 236 запасного полку 69 армії) та НКВС, переведений на роботу в партійні органи та на залізницю. Натомість штаб з’єднання, разом зі штабами батальйонів 3 травня 1944 р. вирушив з села Гаразджа (сучасн. Луцький р-н, Волинської обл.), для підготовки звіту, на нове місце дислокації - с. Стригани. 8 травня 1944 р. штаби прибули на місце своєї останньої дислокації.
В період з 8 по 25 травня штабом з’єднання було підготовлено офіційний звіт про бойовий шлях партизанських загонів, який на довгі роки став догматичним джерелом до історії партизанського руху на теренах сучасних Славутського, Шепетівського та Ізяславського районів Хмельницької області.
За дослідженням
Владислава Берковського
матеріал підготував
Віктор Гусаров
