До енергетики вiн серцем прикипiв

Заступник головного інженера Хмельницької АЕС з ремонту Валерій Лисенко за шістдесят років життя  бачив різні куточки землі. Але малу батьківщину він  вважає найкращою місциною в світі. Лоташеве, що на Черкащині – колиска дитинства. Тут народився, звідси зробив зрілий поступ у доросле життя. Хіба забудеш місцеві краєвиди? Річка із розлогими верболозами, які у спеку дають прихисток птахам, різній звірині і затятим рибалкам. Місцеві любителі змістовного відпочинку полюбляли рибалити неподалік діючої міні-ГЕС, яка на початку п’ятдесятих років запрацювала на річці Гірський Тікич. Це стало значною подією для села, бо ж з’явилось освітлення у місцевому колгоспі та у приватних садибах. Перші свої шкільні домашні завдання Валерій виконував вже при електричному освітленні.

Тотальна індустріалізація вносила корективи не тільки у побут звичайних людей, а й у економічний розвиток. Виявилося, що малі ГЕС стають не перспективними через налагодження централізованого електропостачання. У сімдесятих роках сільська електростанція видала «на гора» останні свої кіловати.

- Років дев’ять тому довідався, що у рідному селі знайшлися ентузіасти, - розповідає Валерій Лисенко, - які відновили роботу майже забутої ГЕС. Це приємна подія для мене, як енергетика. Кожна додаткова кіловат-година у загальній електромережі – гарантія успішного розвитку нашої економіки.  Нове життя ГЕС вдалося дати     асоціації «Новосвіт». Спеціалісти облаштували три генератори, кожен потужністю 75 кіловат, але працюють вони  зважаючи на обставини - кількість води, обмеження на період нересту. Про автономне енергозабезпечення села не йдеться: електроенергія, яку виробляє Лоташівська ГЕС, вливається у єдину енергосистему. А для своїх потреб ГЕС купує кіловат-години. Ситуація, як із Хмельницькою АЕС – вироблену електроенергію віддає за копійки, а для власних виробничих потреб купує за гривні. Від відновлення виробництва електроенергії у селі є певні вигоди, бо ж електростанція не стоїть пусткою, а дає можливість регулювати рівень води у річці і не допускати неконтрольованого затоплення певної території сільськогосподарських угідь.

- Валерію Вікторовичу, причетність вашого села до енергетичних традицій має якесь відношення до вибору майбутньої професії?

- У той час я над тим  не замислювався. Після школи продовжив навчання у технікумі м’ясо-молочної промисловості. Згодом встиг попрацювати  слюсарем з ремонту обладнання Тальнівського цукрового та Одеського машинобудівного заводів. Було бажання здобути вищу освіту.

У той час популярними були розповіді про новобудови, зокрема і такі потужні, як АЕС. Отож ми з товаришем обрали для себе напрямок – «Атомні електростанції та установки» і гайнули до Одеси. Ми розуміли, що після армії годі  розраховувати на багаж знань, який дещо «вивітрився» під час служби. Як мовиться, довелось серйо­зно взятись за підручники і протягом двох років перебування на підготовчому від­діленні Одеського політеху вдалось надолужити згаяне. Ставку зробили на дисципліни математичного напрямку. Успіх не забарився – ми стали повноцінними студентами.

Коли прийшов час переддипломної практики, виникло бажання обрати для себе цікаву та перспективну АЕС. Спочатку були оглядини Рівненської АЕС. Коли потрапив на територію будівництва міста енергетиків Нетішина, якийсь внутрішній голос підказав, що вона стане моє долею. Зробив візит до першого директора Хмельницької АЕС Олексія Троценка з проханням надати певні документи для написання дипломної роботи. Деякі з них мали гриф «Для службового користування», але Олексій Іванович перейнявся нашими проблемами. Кі­лька недоспаних ночей в одному із одеських гуртожитків сприяли опрацюванню та використанню унікального креслення.

Молодий спеціаліст із дипломом в руках Валерій Лисенко ступив на нетішинську землю у 1985 році. Спочатку навідався до начальника реакторного відділення Миколи Дудченка.

- Мене направили до вас, – лаконічно відрекомендувався новоприбулий.

Микола Петрович зняв із перенісся окуляри, уважно подивися.

- До мене не посилають з направленням, до мене просяться…

Валерій Лисенко став членом чисельної родини атомників у якості оператора реакторного відділення. Довелося брати активну участь у пусконалагоджувальних роботах та безпосередній експлуатації першого енергоблока. Така практика принесла свої плоди, бо Лисенка перевели на інженерну посаду, довірили управління реакторною установкою. Через деякий час він вже відповідав за роботу зміни реакторного цеху. Набутий досвід сприяв переходу на такі відповідальні просади, як начальник зміни блока, начальник зміни станції.

Перед пуском другого енергоблока на ХАЕС виникла потреба у реформувані ремонтних служб. Цей важливий етап було довірено Валерію Лисенку. Брався до уваги не тільки його професійний досвід у експлуатації обладнання, а й розуміння концепції ремонтів. Коли було остаточно сформовано енергоремонтний під­розділ, Валерій Лисенко одержав пропозицію перейти на посаду заступника головного інженера Хмельницької АЕС з ремонту. На цьому поприщі досвідчений атомник працює вже чотирнадцять років. За його участі вирішуються складні завдання із забезпечення проведення ремонтних кампаній на двох енергоблоках. Фахівць усвідомлює, що кожен успішний ремонт є продуктом колективної праці різних підрозділів електростанції.

Його дружина, Олена Онисіївна, також не зі слів знає про хід кожного планового лагодження на електростанції, бо працює інженером з ремонту відділу планування та проведення ремонту. Стопами батьків пішов і син, Віталій Валерійо­вич, - він провідний інженер реакторного цеху.

Перебування на відповідальних посадах вимагає не тільки гарних знань з експлуатації обладнання, а й простійного спілкування із колегами, безпосередніми виконавцями робіт. Успі­шним менеджером може бути той, кому вдається налагодити дієві відносини із кожним учасником процесу виробництва. Про Валерія Лисенка спеціалісти у ремонтній сфері кажуть, що він вміє поєднувати вимогливість із толерантністю. Це хороша риса характеру. За високі досягнення в праці у 2000 році був нагороджений знаком «Відмінник енергетики України» Мінпаливенерго України, у 2003 році - нагрудним знаком «Відмінник атомної енергетики» ДП «НАЕК «Енергоатом», у 2004 році - орденом «За заслуги» III ступеня. Має відзнаки «Почесний працівник ВП ХАЕС» та «Почесний працівник атомної енергетики» ДП «НАЕК «Енерго­атом».

Перебування на від­повідальній посаді часто вносить корективи у звичний ритм життя, змушує більше часу присвячувати вирішенню нагальних поточних питань. Проте Валерій Вікторович знаходить час і для змістовного відпочинку та деяких власних уподобань. Одне з них – пасіка. Енергетик вважає бджіл унікальними створіннями божими, які допомагають налагодженню гармонії у нашому житті, природі. Він каже, що працелюбності крилатих медоносів треба учитись усім.

Днями заступник головного інженера Хмельницької АЕС з ремонту Валерій Лисенко зустрів 60-річчя. Вважає, що це не привід почивати на лаврах, бо нереалізованих  справ ще багато...

Олександр Шустерук

На знімках: родина В.Лисенка; гарний настрій 

Фото автора