Під час відпусток, зазвичай, багатьох жителів Нетішина можна побачити на морських узбережжях чи в затишній прохолоді місцевої природи. Дехто слідує давнім традиціям – пісок, цемент і… роботи не початий край. Відпустка Володимира Карачуна, який працює інженером відділу технічних засобів навчання навчально-тренувального центру Хмельницької АЕС, часто проходить на пасіці неподалік рідного села Більчинка Ізяславського району. Про поїздку туди ми домовились із Володимиром Миколайовичем заздалегідь.

Легковий автомобіль на дозволеній швидкості постійно маневрує між ямами на дорозі, яка прямує від Славути у бік Ізяслава. Зразу складається враження про великий досвід водія, навченого успішно долати цей нелегкий відтинок шляху.

-  Погляньте, які чудові краєвиди. Тут пройшло моє дитинство, - розповідає Володимир Карачун, - природа тут неповторна. Кожного разу радію щедрим посівам фермерів, які вирощують культури-медоноси. Це ріпак, соняшник, гречка. Добре, що й лип, акацій та лікарських рослин не бракує.

Ми проминули село Васьківці. Тут народився поліський соловейко Василь Зінкевич, якому вдалося піснями прославити не тільки рідний край, а й всю Україну.

Через деякий час перетинаємо залізничний переїзд і рухаємося грунтовою дорогою.

- Ось тут четвертина мого господарства, - багатозначно мовив водій.

Серед густих кущів на великій металевій платформі стоять кілька десятків причепурених вуликів, до яких темними вервечками прямують крилаті трудівниці – бджоли.

- Раджу одягнути спеціальний одяг, бо бджоли чужих розрізняють краще ніж вартові собаки.

Тепер на білий світ я дивлюся через тоненьку сітку. Через мить все ж таки відчуваю пожвавлений інтерес до мене мешканців вуликів. Бджоли починають таранити одяг. Навіть спробували перевірити на міцність фотоапарат. За словами пасічника, це - охорона. Вона турбується, щоб до вуликів не наблизився будь-який непроханий гість. Той, хто нехтує принципами медоносів, може згодом сильно пожалкувати, тобто одержати «автографи» у вигляді пекучих жал.

Пасічник ретельно перевірив кілька рамок, в яких у воскових шестигранниках застиг золотистий мед. Вітерець поніс його приємний аромат.

- Треба намагатися не часто тривожити бджіл, - каже власник пасіки, - Вони люблять спокій і розмірений ритм життя. У кожного своя роль. Бджоли живуть у вулику однією сім’єю. Її глава – велика бджола-цариця, яку називають маткою. Крім неї в вулику живуть робочі бджоли і трутні. Трутні і матка не працюють, їх єдине завдання – розмноження. Робочі бджілки опановують кілька «професій». Молодші - годують діточок, більш старші займаються будівництвом житла. І тільки старі бджоли носять мед. Перш ніж відправитися за нектаром, бджілки посилають розвідниць дізнатися, в якій стороні більше квітів. Повертаючись додому, бджола, що знайшла квітку, починає «танцювати» над вуликом. Так вона передає іншим, що це за квітка і в якому напрямку летіти. Якщо бджола літає по колу, значить, їжа знаходиться близько. Якщо квіти з нектаром знаходяться далеко, бджола описує над вуликом вісімки, погойдуючись при виконанні танцю.

Ці таємниці та премудрості Володимир Карачун відкрив для себе років п'ятнадцять тому, коли вирішив розвести пасіку. Спочатку бракувало практики та досвіду. Але це не зупинило чоловіка. Він шукав відповідну літературу, консультувався зі спеці­алістами та шукав потрібну інформацію в мережі Інтернет. Тоді мова йшла тільки про кілька його вуликів. Сьогодні пасічник має у власності більше сотні вуликів, які розділені на чотири пересувні пасіки.

- Як вдається вам опікуватись такою кількістю медоносів на відстані майже сотню кілометрів? – цікавлюсь у співрозмовника.

- Це я зараз під час відпустки можу прибути на пасіку будь-якої пори. В інший період тільки у вихідні дні.

- Тобто бджоли перебувають, як мовиться, сам на сам.

- Тут не має нічого дивного. У природі вони  самостійні. Лише треба їм створити комфортні умови. І щира віддяка у вигляді золотистого смачного продукту не забариться,- переконав Володимир Миколайович.

Пасічник також розповів про спеці­альну апаратуру, яка змонтована на кожній його пасіці. Про несанкціонований візит чужинців він одержить «есемеску» на мобільний телефон. Навіть якщо знайдуться відчайдушні лиходії, що поцуплять вулики, то далеко з ними вони не зникнуть. Сучасна техніка покаже їх місце дислокації.

Спілкуючись із Володимиром Карачуном довідався, що він закінчив фізмат в одному із Кам’янець-Подільських навчальних закладів, паралельно опанувавши фах агронома. Згодом у руках тримав диплом Київського політеху. До приходу на роботу у НТЦ Хмельницької АЕС він у Нетішині навчав дітей премудростям інформатики. Деякі з них сьогодні посідають відповідальні посади на електростанції. Із числа його колишніх вихованців є й учасники всеукраїнських олімпіад з інформатики.

Набуті раніше знання допомагають Володимиру Карачуну в різних ситуаціях. На основній роботі він опікується програмно-технічним забезпеченням роботи повномасштабного тренажера, на якому змінний персонал набуває практичного досвіду в управлінні складними системами електростанції.

Коли мова заходить про різні рослини, з яких бджоли виготовляють мед, то тут корисною стає агрономія.

- Інколи стає прикро від того, що деякі недобросовісні фермери неконтрольовано використовують різні хімічні компоненти догляду за рослинами, - констатує Володимир Миколайович, - Це призводить до масової загибелі бджіл. Непоодинокі випадки вже зафіксовані у сусідньо­му Старокостянтинівському районі. Є інформація про поді­бне в інших областях. Я для себе зробив висновок, що великі агрофірми більш відповідально ставляться до застосування отрутохімікатів, ніж звичайні фермери, які намагаються на всьому економити. Ось поряд поля однієї із таких агрофірм, там порядкують мої бджоли. З ними все гаразд.

У родині Володимира Карачуна по маминій лінії були справжні пасічники і носили відповідне прізвище - Пасічник. Він пригадує діда, який завзято розводив бджолині сім`ї. Можливо, таке захоплення крилатими медоносами передалося одному із нащадків на генетичному рівні.

Коли Володимир робив перші кроки у створенні пасіки, його дружина Галина Миколаївна дещо скептично ставилася до намірів чоловіка, мовляв, чим би дитя не тішилось… Та з часом й сама пройнялась любов’ю та турботою до божих посланців, як інколи називають бджіл. Про пасі­ки можна романтично розповідати. Але треба усвідомити, що організація виробництва меду вимагає постійної уваги і зусиль. Навіть звичайна легковажність може звести нанівець всю працю. Пасічники болісно переживають, коли гинуть або хворіють бджоли. Та й природою їм відведений не великий термін життя. Весняна  бджола живе принаймні не більше місяця. Пізніше народжена перезимовує та завершує свій вік навесні. Але навіть за таке коротке життя вона встигає багато попрацювати. Для добутку одного кілограма меду бджоли повинні зробити до 4500 вильотів і висмоктати нектар з 6-10 мільйонів квітів. Сильна, дужа бджолина сім’я може зібрати у день від 5 до10 кілограмів меду. Тому й не дивно,  що вдячне людство навіть встановлює пам’ятники трудівницям-бджолам. Першими його встановили  японці - після Нагасакі і Хіросіми. Згодом пам’ятник бджолі встановили у Варшаві, дуже гарний  пам’я­тник карпатській бджолі споруджено у селі Вучкове Міжгірського району на Закарпатті. Коли завітати на територію Національного університету «Острозька академія» в Острозі, то там також можна побачити металевих стилізованих бджіл, які уособлюють студентів, що наполегливо черпають знання.

Коли поверталися із Ізяславщини, Володимир Карачун налаштовував себе на майбутнє викачування меду. Цей продукт завжди бажаний на столі, бо дарує радість, бадьорість та здоров’я.

Олександр Шустерук

Фото автора