Невдовзі планується вихід нового збірника поезій Віктора Гусарова. За словами автора, це черговий підсумок роздумів і життєвих здобутків. Попередні книги митця мали не абиякий розголос і пристойну критику. Його поезії цитовані у різноманітних збірниках та на сторінках преси, поширені серед загалу як пісні, адже Віктор Гусаров відомий і у якості барда, лауреата ряду пісенних фестивалів. Сподіваємось, і нові твори матимуть прихильність у любителів красного письменництва.
***
Весна прийде, прийде весна.
Хода у неї урочиста.
Дорогу їй перепинать
не слід,
хоча би й ненавмисно.
Вона не відає прес-карт,
несе права свої безмежні.
У неї фарт. Вона як факт,
що ні від кого не залежна.
Весна прийде, прийде весна,
така п’янка, така яскрава,
щороку – диво-дивина,
щоразу міцно-величава.
Їй покоряюсь стільки літ,
її стрічаю, як в останнє.
І серце проситься в політ,
і просякається коханням.
***
Від самосійного дощу
невдовзі небо почорніє.
А нині день такий – відчуй!
В мені звучить Аве Марія.
Душа пливе у синь небес,
де журавлиний клин курличе.
Я шепочу: Христос Воскрес,
хоч атеїстові не личить.
Виношу думу у чолі,
що рай, як є – нічим не кращий.
Буяє осінь на землі,
крокує день животворящий.
***
Добридень, земляче. Я нині у ріднім краю
шукаю обличчя знайомі у натовпі юнім,
чекаю, що знову зозулі мені накують
сто років, і долю щасливу наврунять.
Тут в давні часи я топтав нерозважливо ряст,
і звідси рушав у незвідану дальню дорогу.
Мабуть Шепетівка таки і простить і воздасть,
коли я піду на останнє побачення з Богом.
Не знаю землі, щоб гарніша й миліша за цю,
не відаю ліпше людей,
щоб добріші й прихильніші серцем.
Тут мама моя у весільнім ходила вінцю,
тут спогади дивні, яких борозною не стерти.
Тут ходить дворами моя веселкова любов,
і парк зберігає тепло її вуст пелюсткових,
де я шепотів: Шепетуле, їй Бо-при сій Бо,
ніщо не розлучить нас: ми зачаровані словом.
Шкільна огорожа давно відійшла в небуття,
сідаю за парту, збережену в класнім музеї.
Мене тут навчали любити людей і життя.
Шкода, що тепер научають служити ідеям.
Розбурханий роєм давно перезрілих думок
і навчений долею шаблю тримати у піхвах.
Прошу, земляки, не жадайте дурних перемог,
невже вам замало в житті діставалося лиха?
***
Треба жити спокійно і виважено,
без геройства і суєти.
Не така вже й широка нива,
щоб дороги не перейти,
не такі вже й короткі світи,
щоб себе не відчути щасливим
і Стожарів не засвітить.
У безмежному часі і просторі,
серед безлічі екзопланет
маєш жити спокійно і просто
між короткими ніби постріл
світлодатами Аз і Зет.
І немає вищого подвигу
як здійснити свою мету,
і немає більшого подиву,
як любити тепер і тут.
***
Не буває весни без сонця,
без тепла не буває любові.
Найцінніші на світі коштовності -
щирість, людяність і здоров’я.
Не продовжиться рід без жінки,
без дитини – не повна родина.
То ж брюнетки, шатенки, блондинки,
вам вклоняюсь у цю годину,
шлю найбільшу у світі подяку
за любов, за дітей, за святість.
***
Попросилась на ніч, - спокусилась на юний мій вік,
на шляхетність мою не спослохану побутом гидким,
а на ранок спитала: тепер ти мені чоловік,
чи я покритка нині, в якої забрали пожитки?
Я хотів говорить, я шукав підходящі слова,
поривавсь затулить поцілунками гнівні її запитання.
І на раз
посивіла моя голова,
і не раз
насилав я прокльони на грішне кохання.
Ми живемо сто літ,
народивши чимало дітей.
Вже вона господиня у домі
до смертного одра законна.
І допопоки Поезія поруч зі мною іде -
не здолають мене ні печалі, ні біль,
ні Медуза Горгона.
