Долi ветеранiв переплелись
З Нетішином мене пов’язують більше 25 років. Як начальник інспекції на виробництвах підвищеної небезпеки Держгірпромнагляду я постійно контролював дотримання вимог безпеки на підприємствах міста Нетішина, на будівництві другого енергоблока Хмельницької АЕС. Особисто знайомий з багатьма працівниками Управління будівництва ХАЕС, керівниками підрозділів Хмельницької АЕС. Багато хороших слів можу сказати про виробничі взаємини з Іваном Васильовичем Гладуняком, який розпочав свою трудову біографію на ХАЕС і обирався міським головою Нетішина, з генеральним директором Хмельницької АЕС Миколою Сергійовичем Панащенком.
Мені також була довірена велика відповідальність бути членом державної комісії з приймання в експлуатацію другого енергоблока ХАЕС. Тривалий час співпрацював з начальником навчально-тренувального центру ХАЕС Володимиром Івановичем Ісуповим щодо навчання з питань охорони праці керівників та спеціалістів ХАЕС.
Нещодавно від Головного навчально-методичного центру Держпраці проводив навчання керівників та спеціалістів, які стоять в резерві на заміщення керівних посад на ХАЕС.
Серед моїх знайомих нетішинців є й Дмитро Іванович Мельник (на знімку вгорі). Нещодавно йому виповнилося 100 років. Це поважний вік для людини, якій судилось перенести випробування Другої світової війни та внести свою лепту у наближення перемоги над фашизмом.
Дмитра Івановича, який з 1988 року проживає в Нетішині, знаю з часу його роботи у Глібівській середній школі. Там і довідався про подробиці його біографії.
Дмитро Мельник народився 25 лютого 1919 року в селі Паланка, що на Вінниччині, у сім’ї колгоспників і був найстаршим серед семи дітей. У школу через поле і ліс ходив у сусіднє село. Пережив голодомор 1932-1933 років. Й до сьогодні не може забути тих односельців, що померли від голоду, а це – майже половина жителів рідного села.
У 1938 році після закінчення історико-географічного факультету Харківського педінституту, отримав призначення в село Глібів Новоушицького (тоді Миньковецького) району Хмельницької області, однак вже наступного року був призваний до армії.
Про армійське життя Дмитро Іванович пригадує: «Протягом 9-и місяців проходив навчання у Єлабузькій полковій школі. Разом зі мною навчався земляк із Новоушицького району, теж Мельник Дмитро Іванович. Щоб не було плутанини, його назвали Дмитром Першим, а мене Дмитром Другим. Потім наші фронтові дороги розійшлись. Мені довелося брати участь у штурмі фінських бастіонів, тоді багато моїх однополчан полягло на лінії Манергейма. А далі – жорстокі бої на Можайському напрямку, поблизу Вязьми, і поранення в ногу. Після Сизранського шпиталю потрапив у частину, яка захищала Сталінград».
У 1945 році Дмитро Іванович був демобілізований, а у 1946 році знову повернувся у Глібівську середню школу. Там зустрів свою долю, одружився. У Київському інституті іноземних мов здобув другу вищу освіту, почав викладати німецьку мову. За 50 років зі стін школи випущено майже 2000 учнів. Великою гордістю для школи і зокрема для Дмитра Мельника є те, що вони виплекали більше сотні медалістів. 225 випускників пов’язали свою долю з педагогічною діяльністю, 130 - стали спеціалістами сільського господарства, 17 - обрали військову професію, з них 7 - офіцери вищого командного складу.
Багатьох випускників школи з вдячністю згадують ветерана Великої Вітчизняної війни, кавалера орденів «За мужність», «Великої Вітчизняної війни ІІ ст.» та багатьох медалей, делегата Всеукраїнського з’їзду вчителів, директора, заступника директора з навчально-виховної роботи, позаштатного інспектора по Хмельницькій області з історії та німецької мови, керівника методичного об’єднання вчителів іноземних мов Новоущицького району, відмінника народної освіти України Мельника Дмитра Івановича. З 1977 року він носить почесне звання «Старший учитель».
Дмитро Іванович розповів про цікаву деталь в його біографії: «Коли Глібів після реорганізації відійшов до Новоушицького району, я познайомився із завідуючим Новоушицьким районним відділом освіти Іваном Семеновичем Кордонським (на знімку внизу). Виявилося, що він теж брав участь у боях під Сталінградом, одночасно зі мною».
Іван Кордонський народився 1 квітня 1922 року в селі Куражин Новоушицького району Хмельницької (тоді Кам’янець-Подільської) області у багатодітній селянській родині. З першого дня війни став до лав захисників: спочатку на Південно-Західному, а потім на Ленінградському фронтах. У січні 1942 року був вивезений із блокадного Ленінграда «Дорогою життя» через Ладозьке озеро на Волховський фронт, де у боях під станцією Погостьє 12 лютого 1942 року був поранений, лікувався у шпиталях Череповця, Кемерово. Після одужання був направлений на Сталінградський фронт, брав участь в обороні Сталінграда.
Іван Семенович у складі 606 зенітно-артилерійського полку 4-ої зенітно-артилерійської дивізії, яка входила до складу ІІІ Українського фронту, брав участь у визволенні півдня України, Румунії, Болгарії, Югославії. У березні 1946 року був демобілізований. Роботу розпочав учителем початкової школи, згодом - завідувачем Куражинською початковою школою, працював інспектором шкіл Новоушицького районного відділу освіти, директором Куражинської семирічної школи, завідуючим навчальною частиною Калюської середньої школи, директором Пилипо-Хребтіївської середньої школи. З 1957 року протягом 25 років працював завідувачем Новоушицького районного відділу освіти. В цей час бойові нагороди Івана Кордонського доповнює орден «Знак Пошани» за будівництво сільських шкіл, а Дмитро Мельник стає відмінником народної освіти УРСР.
У 2006 році дочка Івана Семеновича Ніна Кордонська видала книгу «Сіяч знань і добра» про життєвий шлях педагога-практика з Хмельниччини І.С. Кордонського, в якій опубліковано нарис Дмитра Мельника про спільну роботу на освітянській ниві. Ось що пише Дмитро Іванович: «Іван Семенович часто бував у Глібівсь-кій середній школі, відвідував мої уроки. Його турбували питання викладання іноземних мов у школах району, тому він запропонував мені посаду керівника методичного об’єднання вчителів іноземних мов Новоушицького району. На семінарах ми вивчали кращий педагогічний досвід, розробляли нові методики викладання іноземних мов з метою поліпшення засвоєння учнями знань. У 1977 році, за пропозицією Кордонського Івана Семеновича, я був обраний делегатом від Хмельницької області на ІV з’їзд учителів України. З’їзд тривав з 27 по 29 березня, атмосфера була піднесеною, творчою, виступали науковці, вчителі. Я почерпнув для себе багато нового, конспектував виступи, а потім про все детально розповів на районних та обласних нарадах учителів. З енергією та творчою наснагою намагався використовувати матеріали з’їзду у своїй подальшій педагогічній праці».
Під час зустрічей два ветерани не раз згадували дні війни, особливо Сталінградський фронт, де б за примхою долі могли б і зустрітись.
Діти Івана Кордонського Ніна та Анатолій добрим словом згадують побратима їхнього тата - Дмитра Мельника. Вони від щирого серця вітають 100-річного ювіляра і бажають міцного-міцного здоров’я та мирного неба.
Петро Храпак,
краєзнавець, почесний
працівник Хмельницької АЕС
