Долi ветеранiв переплелись

Чт, 16 Травня 2019
Долi ветеранiв переплелись

Долi ветеранiв переплелись

З Нетішином мене пов’язують більше 25 років. Як начальник інспек­ції на виробництвах підвищеної небезпеки Держгірпромнагляду я постійно контролював дотримання вимог безпеки на підприємствах міста Нетішина,  на будівництві другого енергоблока Хмельницької АЕС. Особисто знайомий з багатьма працівниками Управління будівництва ХАЕС, керівниками підрозділів Хмельницької АЕС. Багато хороших слів можу сказати про виробничі взаємини з Іваном Васильовичем Гладуняком, який розпочав свою трудову біографію на ХАЕС і обирався міським головою Нетішина, з генеральним директором Хмельницької АЕС Миколою Сергійовичем Панащенком.

Мені також була довірена велика відповідальність бути членом державної комісії з приймання в експлуатацію другого енергоблока ХАЕС. Тривалий час співпрацював  з начальником навчально-тренувального центру ХАЕС Володимиром Івановичем Ісуповим щодо навчання з питань охорони праці керівників та спеціалістів ХАЕС.

Нещодавно від Головного на­вча­льно-методичного центру Держ­праці проводив навчання керівників та спеціалістів, які стоять в резерві на заміщення керівних посад на ХАЕС.

Серед моїх знайомих нетішинців є й Дмитро Іванович Мельник (на знімку вгорі). Нещодавно йому виповнилося 100 років. Це поважний вік для людини, якій судилось перенести випробування Другої світової війни та внести свою лепту у на­ближення перемоги над фа­шизмом.

Дмитра Івановича, який з 1988 року проживає в Нетішині, знаю з часу його роботи у Глібівській середній школі. Там і довідався про подробиці його біографії.

Дмитро Мельник народився 25 лютого 1919 року в селі Паланка, що на Вінниччині, у сім’ї колгоспників і був найстаршим серед семи ді­тей. У школу через поле і ліс ходив у сусіднє село. Пережив голодомор 1932-1933 років. Й до сьогодні не може забути тих односель­ців, що померли від голоду, а це – майже половина жителів рідного села.

У 1938 році після закінчення історико-географічного факультету Харківського педінституту, отримав призначення в село Глібів Новоушицького (тоді Миньковецького) району Хмельницької області, однак вже наступного року був призваний до армії.

Про армійське життя Дмитро Іванович пригадує: «Протягом 9-и місяців проходив навчання у Єлабузькій полковій школі. Разом зі мною навчався земляк із Новоушицького району, теж Мельник Дмитро Іванович. Щоб не було плутанини, його назвали Дмитром Першим, а мене Дмитром Другим. Потім наші фронтові дороги розійшлись. Мені довелося брати участь у штурмі фінських бастіонів, тоді багато моїх однополчан полягло на лінії Манергейма. А далі – жорстокі бої на Можайському напрямку, поблизу Вязьми, і поранення в ногу. Після Сизран­ського шпиталю потрапив у частину, яка захищала Ста­лінград».

У 1945 році Дмитро Іванович був демобілізований, а у 1946 році знову повернувся у Глібівську середню школу. Там зу­стрів свою долю, одружився. У Київському інституті іноземних мов здобув другу вищу освіту, почав викладати німецьку мову. За 50 років зі стін школи випу­щено майже 2000 учнів. Великою гордістю для школи і зокрема для Дмитра Мельника є те, що вони виплекали більше сотні медалістів. 225 випускників пов’язали свою долю з педагогічною діяльністю, 130 - стали спеціалістами сільського господарства, 17 - обрали військову професію, з них 7 - офіцери вищого командного складу.

Багатьох випускників школи з вдячністю згадують  ветерана Великої Вітчизняної війни, кавалера орденів «За мужність», «Великої Вітчизняної війни ІІ ст.» та  багатьох медалей, делегата Все­українського з’їзду вчителів, директора, заступника директора з навчально-виховної роботи, позаштатного інспектора по Хмельницькій області з історії  та німецької мови, керівника методичного об’єднання вчителів іноземних мов Новоущицького району, відмінника народної освіти України Мельника Дмитра Івановича. З 1977 року він носить почесне звання  «Старший учитель».

Дмитро Іванович розповів про цікаву деталь в його біографії: «Коли Глібів після реорганізації відійшов до Новоушицького району, я позна­йо­мився із завідуючим Новоуши­ць­ким районним відділом осві­ти­ Іваном­ Семеновичем Кордонським (на знімку внизу). Виявилося, що він теж брав участь у боях під Сталін­градом, одночасно зі мною».

Іван Кордонський народився 1 квітня 1922 року в селі Куражин Новоушицького району Хмельни­цької (то­ді Кам’янець-Поділь­сь­кої) області у багатодітній селянській родині. З першого дня війни став до лав захисників: спочатку на Пів­денно-Західному, а потім на Ленін­град­ському фронтах. У січні 1942 року був вивезений із блокадного Ленінграда «Дорогою життя» через Ладозьке озеро на Волховський фронт, де у боях під станцією Погостьє 12 лютого 1942 року був поранений, лікувався у шпиталях  Череповця, Кемерово. Після одужання був направлений на Сталін­градський фронт, брав участь в обороні Сталінграда.

Іван Семенович у складі 606 зенітно-артилерійського полку­ 4-ої зенітно-артилерійської диві­зії, яка входила до складу ІІІ Українського фронту, брав участь у визволенні півдня України, Румунії, Болгарії, Югославії. У березні 1946 року був демобілізований. Роботу розпочав учителем початкової шко­ли, згодом - завідувачем Куражинською початковою школою, працював­ інспек­тором шкіл Новоушицького ра­йонного відділу освіти, директором Куражинської семирічн­ої школи, завідуючим навчальною частиною Калюської середньої школи, директ­ором Пилипо-Хреб­­тіївської середньої школи. З 1957 року протягом 25 років працював завідувачем Новоушицького районного відділу освіти. В цей час бойові нагороди Івана Кордонського доповнює орден «Знак Пошани» за будівництво сільських шкіл, а Дмитро Мельник стає відмінником народної освіти УРСР.

У 2006 році дочка Івана Семеновича Ніна Кордон­ська видала книгу «Сіяч знань і добра» про життєвий шлях педагога-практика з Хмельниччини І.С.  Кордонського, в якій опубліковано нарис Дмитра Мельника про спільну роботу на освітянській ниві. Ось що пише Дми­тро Іванович: «Іван Се­менович часто бував у Глібів­­сь-кій середній шко­лі, відвідував мої уроки. Його турбували питання викладання іноземних мов у школах ра­йону, тому він запропонував мені посаду керівника методичного об’є­д­нання вчителів іноземних мов Новоушицького ра­йо­ну. На семінарах ми вивчали кращий педагогічний досвід, розробляли нові методики викладання іноземних мов з метою полі­пшення за­своєння учнями знань. У 1977 році, за пропозицією Кордон­ського Івана Семеновича, я був обраний делегатом від Хмельницької області на ІV з’їзд учителів України. З’їзд тривав з 27 по 29 березня, атмосфера була піднесеною, творчою, виступали науковці, вчителі. Я почерпнув для себе багато нового, конспектував виступи, а потім про все детально розповів на районних та обласних нарадах учителів. З енергією та творчою наснагою намагався використовувати матеріали з’їзду у своїй подальшій педагогічній праці».

Під час зустрічей два ветерани не раз згадували дні війни, особливо Сталінградський фронт, де б за примхою долі могли б і зустрітись.

Діти Івана Кордонського Ніна та Анатолій добрим словом згадують побратима їхнього тата - Дмитра Мельника. Вони від щирого серця вітають 100-річного ювіляра і бажають міцного-міцного здоров’я та мирного неба.

Петро Храпак,

краєзнавець, почесний

працівник Хмельницької АЕС

 

 




ВідмінитиДодати коментар

Перспектива