Довга нива Володимира Бондаренка
На життєвому шляху Володимира Васильовича Бондаренка було чимало подій, які вже можна віднести до розряду історичних, або ж непересічних та таких, що визначають долю. 1977 року Володимир із сім’єю переїздить у молоде, квітуче, перспективне місто Прип’ять. Життя вирувало, країна мала потребу у великій кількості електроенергії, у місті вже працювали й зводились нові енергоблоки ЧАЕС. В.Бондаренко брав участь у спорудженні третього та четвертого енергоблоків. Згодом переходить на роботу водієм у військову частину. Аж раптом страшна біда зненацька прийшла в країну, його дім. Володимир не покидає напризволяще цю землю, до якої прикипів душею. Разом з товаришами бере участь у операціях з ліквідації аварії, його вантажівка доставляє необхідний гравій та пісок, інші матеріали, курсує у високому ритмі тривог і надій.
Згодом Володимир з сім’єю ненадовго переїздить у Волгодонськ на Ростовську АЕС. Та того ж таки 1987 року працівник повертається в Україну. В.Бондаренко у складі «Атомремонту» слюсарем 6 розряду реакторно-турбінного відділення приступає до регламентних робіт на ХАЕС. Він ніколи не боявся роботи, не цурався важкої праці, не шукав легких шляхів. А «золоті руки» Володимира потрібні були молодому виробництву, знаходили своє застосування на багатьох об’єктах атомної промисловості, адже робота носила роз'їзний характер. Сліди його справ залишились на Балаковській АЕС, на Чукотці та й на екзотичній Кубі.
1998 року В.Бондаренко пов’язує трудову долю з турбінним цехом ХАЕС, де й працює дотепер машиніст двигунів внутрішнього згоряння шостої групи.
Мужнішав Володимир, зростали і піднімались на крило діти. Син, Володимир Володимирович, наслідує батька, працює у енергоремонтному цеху кранівником. Донька Анна пішла іншою стезею, нині мешкає у Києві. Вже й онуки підростають, радують дідуся власними успіхами, надають нових життєвих імпульсів.
В середовищі турбіністів Володимир Васильович людина високої відповідальності, «класний», надійний колега. Його оптимізм передається товаришам, він боєць, з яким пішов би у розвідку, надійний друг, на якого завжди можна покластись. За сумлінну працю неодноразово відзначався в числі кращих, удостоєний знака «Почесний працівник ХАЕС».
У свої шістдесят він підтримує спортивну форму, бере активну участь у фізкультурному житті цеху, виступаючи на голубих доріжках плавального басейну. Неординарна людина, прекрасний фахівець, - це вердикт турбіністів.
Оксана Аржанцова
Фото Валерія Валуєва