Двадцять років мистецькій галереї «Арт-ПЛАСТ»
Ознакою сучасного, розвиненого, інтелектуального міста є наявність в ньому культурно-просвітницьких центрів, виставкових залів, мистецьких галерей. Міста, які не мають подібних закладів, намагаються якнайшвидше закривати ці прогалини. У далекому 1997 році, коли не кожен обласний центр в Україні мав хоча би художній музей (що, скажімо, так і не сталося у сусідньому Рівному), поява у невеликому Нетішині мистецької галереї була дійсно сенсацією. Із домузейного існування галереї мені запам’яталась виставка картин відомого хмельницького художника Михайла Андрійчука, виставка робіт майстринь-вишивальниць Славутчини, та…виставка-конкурс птахів, на якій нетішинці демонстрували своїх домашніх пернатих улюбленців.
Працювати у музей я прийшла незадовго до його відкриття на посаду завідувача відділом науково-освітньої роботи. В коло моїх посадових обов’язків входило і опікування виставковою діяльністю. На той час всі сили були кинуті на завершення робіт з монтування експозиції музею. Тому, не дивлячись на те, що галерея після відкриття музею автоматично увійшла до його складу, займатись новими виставками не було часу та можливостей.
Перша ж виставка у галереї у складі новоствореного музею була відкрита 11 листопада 2001 року. Це була виставка гобелену художника з м. Івано-Франківська Заслуженого діяча мистецтв України Богдана Губаля. Виставка була чудесна. На презентацію приїхав сам художник - інтелігентна, розумна, доброзичлива людина. Тому відкриття вийшло теплим і приємним.
Робіт було багато. Через це виставка проходила у два етапи.
З тих пір у галереї експонувалось безліч цікавих виставок (на сьогодні їх (починаючи з 2001 року-139). Двічі вдалося експонувати картини Марії Приймаченко (у 2002-му - із Дирекції художніх виставок України; у 2010-му - із фондів Хмельницького обласного художнього музею). До речі, другий раз виставка була практично інтерактивною. Її дуже добре відвідували школярі. Тому науковий співробітник музею Оксана Іванець «розбавила» свою екскурсію ігровими моментами. Були тут і «живі» картини, і малюнки за мотивами побаченого, і придумування «своїх» назв до робіт.
Вдалося за ці роки познайомити містян із творчістю знаних художників Хмельницького: Олени та Ігоря Скорупських, Миколи Мазура, Володимира Карвасарного, Олександра Гуменчука, Володимира Войнова, фотографа Олескандра Солєнцова. До речі, з 2016 року у музеї розпочато виставковий проект «Художники та майстри Хмельниччини».
Не обділені увагою і місцеві художники: Алла Макарик, Михайло Якубович, Олена Балагуріна, Наталія Летнянчин, Галина Гончарук, Михайло Максимчук, Тарас Поліщук, Юлія Губіна, Тетяна Погуральська, Майя Вихованець та інші.
У 2005 році було започатковано щорічні звітні виставки учнів Нетішинської художньої школи «Всіма барвами веселки», на яких демонструються кращі роботи, створені вихованцями закладу впродовж року. Ці виставки - справжнє свято для відвідувачів. Яскраві, щирі, безпосередні дитячі роботи не залишають байдужими нікого.
Окремо хочеться згадати і про виставки декоративно-ужиткового мистецтва. Вище вже згадано про виставки робіт Марії Приймаченко. Надзвичайно цікавою була виставка робіт сусідів із Старокостянтинівського району «Сонцецвіт самчиківського розпису» (самчиківський розпис - вид традиційного народного мистецтва південно-східної Волині, яким є одноіменне село). На виставці були представлені роботи Олександра Пажимського, Михайла Юзвука та Віктора Раковського). Пізніше вдалося організувати ще й персональну виставку робіт Олександра Пажимського – Заслуженого майстра України, етнографа, краєзнавця, історика та художника. Щодо виставок розписів, то справжньою вдачею стала організація спільно із фондом «Україна-Франція» виставки Петриківського розпису, на якій було представлено роботи шести майстринь цього всесвітньо відомого розпису.
Непересічною була виставка картин, вишитих соломою, майстрів із Кам’янця - Подільського Наталіїї та Людмили Лашко. Це не єдина виставка у цьому виді творчості. Справжнім потрясінням стала виставка «Житнє перевесло Марії Кравчук», що представила справжні шедеври із соломи, виготовлені Заслуженим майстром народної творчості, волинянкою Марією Кравчук. Не менш резонансною стала виставка «Сонячний оберіг», на якій були представлені роботи шістнадцяти майстринь-соломкарок з усієї України.
Не обійдений увагою і такий важливий вид декоративно-ужиткового мистецтва, як вишивка. У 2002 році, на День незалежності, була організована виставка вишитих сорочок із фондів музею. Двічі експонувалась фантастично красива виставка рушників «Нев’янучий сад» майстринь із Волині Галини та Світлани Махонюків. Особливість цих виставок у тому, що творили їх люди непростої долі та неабиякої сили волі. Обидві майстрині –інваліди-візочниці (на жаль, Світлани вже немає у живих).
Знову ж таки до Дня незалежності була присвячена виставка «Рушниковий рай», на якій демонструвались рушники та твори декоративно-ужиткового мистецтва із фондів музею.
Самобутньою була ще одна виставка рушників,організована у рамках проекту «Світ захоплень працівників ХАЕС», на якій були представлені рушники, вишиті працівницями Цеху господарського забезпечення. До речі, в рамках цього ж таки проекту нещодавно було експоновано ще дві виставки: «Вишиване літо» та «Чарівний бісер».
Окремо хочу сказати і про виставки, організовані в результаті співпраці з іншими музеями. Так, із фондів Хмельницького обласного художнього музею були організовані виставки «Життя квітів», декоративного живопису М.Тимченко, П.Хоми, Т.Гордової, витинанок Л.Мазур, вже згадана виставка робіт Марії Приймаченко. Разом із Луцьким історико-культурним заповідником була організована виставка «Шкіряне диво» (виставка була цікава тим, що на ній демонструвалися картини, виготовлені зі шкіри, знайденої під час археологічних розкопок). Завдяки співпраці з іншим луцьким музеєм - Музеєм Волинської ікони, нетішинцям була продемонстрована колекція хатніх ікон, вилучених на митниці при спробі нелегального вивезення за кордон.
Цікавими були і демонстровані за цей період фотовиставки: вже згадана персональна виставка Заслуженого діяча мистецтв України, хмельничанина Олександра Солєнцова, місцевих фотографів С.Ремнякова та А.Мананнікова, «Світло і тіні» (за матеріалами фотоконкурсу, що проводить газета «Новий день», виставка світлин учасників місцевого фотоклубу «Точка зору», фотографа із м. Кузнецовська Павла Шами, фотовиставка «Панорами рідної країни» (світлини, надані Національною спілкою фотохудожників України).
З 2013 року спільно із Музеєм книги та друкарства м. Острога реалізується виставковий проект «Осанна жінці». Дві прекрасні виставки із цього проекту демонструвались у галереї: виставка традиційного українського жіночого одягу (із фондів нашого музею та Державного історико-культурного заповідника м. Острога) та виставка весільного жіночого одягу «Просили мати, просили батько...» (із фондів нашого музею, Волинського краєзнавчого музею, Рівненського обласного краєзнавчого музею, Державного історико-культурного заповідника м.Острога).
Неможливо у рамках однієї публікації згадати абсолютно всі виставки, хоча кожна заслуговує на увагу. Завдячуючи дизайнерському хисту Валерія Володимировича Походонька, всі виставки прекрасно оформлені. Практично всі супроводжуються цікавими презентаціями. Також не можу не згадити ще одну людину - незмінного хранителя галереї – музейного доглядача Жанну Борисівну Колесник.
Маю глибоке переконання, що у нашої галереї щасливе майбутнє. І ні в кого не з’явиться думка про доцільність її існування (а, на жаль, такі випадки були), та наступні двадцять років будуть наповнені не менш цікавими проектами, аніж попередні.
Оксана Кононюк,
директор краєзнавчого музею
