Енергобудівельний носій інформації
Газета – досить об’єктивний документ історії, адже здебільшого відгукується на значимі події у суспільстві. На початку вісімдесятих будівництво Хмельницької АЕС було в числі пріоритетних об’єктів на теренах нашої області. Обласна газета «Радянське Поділля», Славутська районна «Трудівник Полісся», республіканські та навіть союзні часописи відгукувались на знакові події у тодішньому селищі Нетішині, але не могли дати об’ємну панораму справ на будівельному майданчику.
З метою всеохоплюючого літопису будівництва атомного гіганта 1 грудня 1981 року з’являється газета «Энергостроитель» (згодом «Енергобудівник»).
«Батьками» газети вважають першого начальника Управління будівництва Івана Харитоновича Малюка, директора Хмельницької АЕС Олексія Івановича Троценка та голову профкому УБ Анатолія Івановича Третяка. Редагування довірили випускнику Літінституту Валерію Магафуровичу Басирову.
Отже 40 років назад будівельники отримали перший номер часопису. Звичайно ж, у напутньому слові секретар парткому О.І. Лапко зазначив, що «радянські журналісти – правофлангові ідеологічного фронту, бійці його передової» і мають «партійним словом запалювати маси на трудові звершення, мобілізовувати та організовувати їх». Перший номер щотижневика «Энергостроитель» був віддрукований тиражем 2000 примірників, і протягом майже 29 років ця цифра постійно змінювалася. Найбільшим він був у середині 80-х років минулого століття і становив більше 5000 екземплярів.
Подальший вихід часопису тісно пов’язаний із виробничою діяльністю УБ ХАЕС, життям та дозвіллям трудового колективу, мешканців міста енергетиків, експлуатаційників станції.
З матеріалів часопису про будні і свята будівництва, здобутки і упущення в роботі колективів, передовиків та відстаючих у соцзмаганні, культурно-спортивну та військово-патріотичну роботу, медицину, побут, діяльність рад, молодіжних об’єднань, мовні та етичні питання, дружбу між народами, міжнародне становище, міліцейські будні, дізнаємось про набір проблем, що ставило перед людиною життя.
Приміром, у матеріалі від 21 серпня 1987 року дізнаємось, що «В прошлое воскресенье в торжественной обстановке началось заполнение подводящего канала Хмельницкой АЭС. Это событие - результат напряженной работы польских строителей. За четыре года коллективы участков КБ-14, КБ-11, КБ-12, КБ-1 выполнили огромный объем работ. За это время перемещено более 2 млн 400 тыс. кубометров грунта, уложено почти 70 тыс. кубометров бетона. На сегодняшний день закончена строительная часть всех четырех блочных насосных станций (БИС), сдан в эксплуатацию подводящий канал, практически завершены работы на отводящем канале. Такой объем работ в столь сжатые сроки выполнен впервые в практике строительства АЭС в нашей стране».
Газетярі сповіщають, що 24 листопада 1987 року вранці завершено завантаження ядерного палива. Для операції знадобилось вісім діб. Відзначились колективи дільниці транспортно-технологічного обладнання (начальник В.І. Тимохін, майстер А.А.Чернюк), інженерні працівники відділу ядерної безпеки та надійності (керівник В.В.Михляєв), колектив дільниці автоматичного безперебійного живлення електроцеху.А у №50 читаємо, що 10 грудня о 6 ранку здійснено фізичний пуск енергоблока №1, його виведено на мінімальний контрольований рівень.
У 1988 році у матеріалі «Головні завдання попереду» повідомляється, що кількість електроенергії, виробленої Хмельницькою АЕС у поточному році, відповідає споживанню електроенергії народним господарством та населенням Хмельницької області (близько 4 млрд кВт*год).«Ряд працівників Хмельницької АЕС представлені до нагородження знаками та грамотою Міністерства атомної енергетики СРСР та ЦК галузевої профспілки. Серед них – Юрій Федорович Кривоконь – заступник начальника цеху централізованого ремонту з реакторного відділення… Анатолій Володимирович Покутній – начальник дільниці того ж цеху та відділення. Великий досвід в енергетиці має електромонтер служби релейного захисту та автоматики Володимир Ілліч Фатенков. Він заслужено має авторитет кваліфікованого фахівця та людини з активною життєвою позицією… Передових робітників, спеціалістів на АЕС досить помітна кількість. Справа в тому, щоб їх досвід, стиль, методи праці та ставлення до нього стали загальним надбанням».
Тривожним і насиченим фактами був матеріал начальника зміни станції Миколи Комендантова (№41,1990 рік) під назвою «Не рубите, мужики». У полемічній формі фахівець запропонував, як альтернативу на мораторій щодо атомної енергетики, пожити міському мешканцю взимку без електроенергії, гарячої і холодної води, хто скільки зможе. І закликав з повагою ставитись до фахівців, навчитись рахувати вигоди і втрати, бачити кінцевий результат тих чи інших дій.
«Що нам пропонують замість АЕС? – полемізував автор. - Один із напрямків - електростанції на газовому паливі. Я не розглядаю вітряні, сонячні, приливні та інші. З економічної точки зору, вони не конкурентні з АЕС. У Академії наук УРСР підрахували, що до 2005 року для покриття потреби в електроенергії без будівництва додаткових блоків АЕС і зупинки Чорнобильської АЕС необхідно до існуючої системи газопроводів із Центру та Сибіру побудувати ще одну нитку діаметром 1420 мм завдовжки 4000 км. Орієнтовний термін будівництва 18-20 місяців, а за нашої розбалансованої економіки замість місяців, треба думати, років. Не треба тільки забувати, що газовики Сибіру безплатно цей газ давати не будуть, а труби і частина обладнання для газопроводу необхідно оплачувати валютою Заходу. Ось тут треба гарно подумати всім опонентам АЕС, що краще: маючи готові блоки, вводити їх в експлуатацію і добудовувати частково побудовані, або йти назад, до лучини. І якщо з лучиною не помре сільський житель, щоправда, стане у ряд з печерним, то що робити городянину?»
Саме висвітлення подій до 1992 року слід вважати унікальним, бо з середини 1991-го року в місті організовуються інші часописи, які доповнили палітру подій та звершень, що відбувались у Нетішині.Наприкінці 2008 року, у зв’язку з економічною кризою, випуск газети було призупинено. Було випущено 47 номерів газети замість 52. З 1 січня 2009 року випуск було відновлено. Згодом тираж та періодичність зазнали падіння, як і орган, що є засновником газети. Всього побачили світ 1565 номерів газети.
За ці роки часопис редагували Валерій Басиров, Микола Заріцький, Олександр Радішевський, Михайло Ільчук, Микола Панасюк, Петро Войтович.В числі журналістів знаходимо імена Олексія Тимощука, Андрія Кантоністова, Івана Бубена, Миколи Одайського, Віктора Войковського (фотокореспонденти), Людмили Рудковської, Ігоря Петровського, Ігоря Касьянова, Андрія Кульчицького, Володимира Баталова, Мирослава Горбового, Богдана Фединчука, Людмили Михалевської. Технічний бік забезпечували Майя Романюк, Марія Манько, Володимир Шуль.Ці прізвища вже частина історичного надбання міста.
Віктор Гусаров,секретар міської організації НСЖУ
На знімку: колектив редакції у 1996 році.Фото з архіву
