Ентузіазму не позичати

Світова література рясніє одами та присвятами жінкам,  в музеях і мистецьких галереях на нас з полотен дивляться представниці прекрасної статі різних епох. Сучасна жінка також заслуговує на велику пошану і увагу, бо здатна поєднати в собі маму, кохану дружину і хорошого спеціаліста. Саме до таких жінок належить інженер технічного відділу управління капітального будівництва ХАЕС Раїса Іванова. Її знають і як сумлінну працівницю, і як голову цехового комітету.

…Місцевість поблизу села Городок Рівненського району називають маленьким раєм. Тут все є для того, щоб місцеві жителі у радості споглядали чудові краєвиди. Куди не глянь – у зелені потопають чепурні будиночки. Справжньою казкою видається травень - час квітування садків,- коли фруктові дерева вкриваються білосніжною накидкою. Можливо саме тому в родині Хитрошів донечку було вирішено назвати  Раїсою, бо імя співзвучне із словом «рай». Правда, у біблійних переказах воно трактується як «люба». А древні греки цьому імені приписували легкість.

Дівчина й справді зростала у любові. А легкість була у її непосидючості, бо не могла Раїса довго бити байдики. Коли був вільний час від навчання, допомагала батькам по господарству,  не нехтувала й компанією ровесників.

Серед дітлахів у ті часи вважалося великим шиком, коли хтось мав велосипед. Дівчина вирішила, що на його придбання заробить самотужки. Під час літніх канікул ще зовсім маленькою влаштувалась у господарство Львівської залізниці, яке спеціалізувалось на вирощувані саджанців декоративних кущів. Тоді було заведено озеленювати територію залізничних вокзалів.

Раїса ретельно звільняла насадження від бур’янів, а потім милувалась швидким ростом виплеканих тендітних дерев. Коли настав час одержати свою першу в житті заробітну платню, виявилось, що грошей вистачить на велосипед «Орльонок». Опанувавши їзду на двоколісному «металевому коникові», дівчина залюбки мандрувала за околиці рідного села, щоб помилуватись краєвидами. А згодом вона спромоглася заробити на «солідніший» велосипед – харківську «Україну». Не вагаючись, записалась у шкільний гурток велоспорту. Правда, згодом батьки стали перечити такому заняттю, бо швидкісне пересування дорогами, як вважали вони, таїть в собі постійну небезпеку. Спортсменці довелось підкоритись настановам рідних. Але у неї було ще одне цікаве захоплення – баскетбол. Тамтешня шкільна команда на районному рівні доводила, що у турнірній таблиці нижче «золотої середини» ніколи не опуститься, і постійно наступала на п’яти лідерам.

Хорошою рисою характеру школярки було раціональне використання вільного часу. Коли хтось із ровесників бідкався, що не встигає вивчити уроки, Раїса тільки посміхалась, бо знала що це лише відмовки. Для неї легко давались всі предмети, найбільше цікавила неорганічна хімія. Коли прийшов час відстояти своє право здобуття за успішне навчання заслуженої золотої медалі, у атестаті випускниці зявилась четвірка з геометрії. Раїса дізналась, що для її школи була виділена певна квота – не більше трьох «золотих» медалістів. Та й хіба позмагаєшся з іншими, коли батьки тих відмінників обіймали  керівні посади, принаймні одна була донькою директора школи. Але несправедливість не стала підставою для розчарування, дівчина зрозуміла, що й на далі все треба досягати своїм розумом: згодом успішно склала іспити до Рівненського інституту інженерів водного господарства.

У часи Радянського Союзу випускники вищих навчальних закладів часто одержували направлення на роботу, як мовиться, у будь-яку точку великого союзного простору. Раїсі поталанило 1986 року потрапити в сусідню область на місце спорудження ХАЕС. Вона влаштувалась економі­стом дільниці «Пром – 6».

- Спочатку було дещо незвично, - пригадує Раїса Іванова, - паралельно із веденням документації доводилось одягати спецівку, взувати гумові чоботи і вирушати на зачищення території спорудження водосховища від чагарників. Це була весела пора. На моїх очах споруджувалась гребля ставка-охолоджувача. Коли сьогодні у пресі подекуди з’являються повідомлення, що, мовляв, ця гідротехнічна споруда є ненадійною, - посміхаюсь із іронією, бо сама знаю про її надійність не з писемних джерел. Варто відмітити, що в своїй основі захисна гребля має ширину в середньому сто метрів і укріплена міцним бетонним покриттям.

Після сформування на ХАЕС управління капітального будівництва, Раїсу Іванову 1986 року зарахували в штат. В УКБ їй доводилось виконувати різні виробничі завдання, зокрема й під час пуско-налагоджувальних робіт на другому енергоблоці. Зараз вона у складі технічного відділу опікується підготовкою документації, яка направляється на розгляд і погодження у підрозділи та служби електростанції.

Одинадцять років тому Раїсу Євгенівну  колеги обрали головою цехового комітету. З тих пір їх доводиться поєднувати основну роботу із профспілковою діяльністю. У колективі управління капітального будівництва згодом зрозуміли, що вибір зробили правильний. Раїса Іванова із притаманною для неї завзятістю взялася вирішувати проблеми працівників підрозділу. На зборах голів цехових комітетів часто відстоювала право  колег на одержання санаторно-куротних путівок, матеріальну допомогу тощо.

У колективі управління капітального будівництва Раїса Євгенівна знайшла багато однодумців щодо організації змістовного відпочинку. Була започаткована традиція під час відзначення Дня будівельника, святкування Дня енергетика та Нового року дивувати  колег театралізованими мініатюрами. У цих випадках стають в пригоді організаційні здібності начальника монтажного відділу Людмили Панасенко, яка ще під час навчання в Ленінградському політехнічному інституті організовувала змістовні вечори, була членом клубу авторської пісні і особисто спілкувалась з  такии композиторами, як Юрій Лоза, Олександр Розенбаум, Віктор Цой.

Створенням оригінальних сценаріїв театралі­зованих дійств у колективі будівельників відзначається начальник сектора техвідділу Алла Грішина. Справжні акторські здібності демонструють працівники підрозділу Валерій Максимюк, Богдан Волянський, Віктор Лішневський, Вячеслав Бащук, Михайло Лобко, Лідія Макуха, Ніна Степанюк, Валентина Крива, Людмила Косік, Наталія Цимбал, Олена Куценко.

- Мені приємно з таким колективом не тільки вирішувати виробничі питання, а й організовувати відпочинок,- каже Раїса Іванова.- Велика сила в єдності. Ми не забуваємо і про благодійність. Мої колеги беруть участь у зборі коштів, одягу для вихованців Берездівської школи-інтернату та пацієнтів Кривинського будинку престарілих. Я переконана, що кожна людина на цьому світі повинна робити добро.

Раїсі Євгенівній вдалося врятувати від знищення унікальний зошит із відомостями про перших працівників, які у 1977 році прибули на будівництво ХАЕС. У ньому в пешій графі фігурує прізвище Валентини Артенюк, яка вже вийшла на пенсію і переїхала на малу батьківщину. За час роботи на ХАЕС Раїса Іванова познайомилась із багатьма цікавими людьми, які брали участь у споруджені першого енергоблока, пусконалагоджувальних роботах другого. А тепер у них є мрія побачити у робочому стані третій та четвертий енергоблоки.

Виробничі та громадські обов’язки Раїса Євгеніївна поєднує з домашніми клопотами. Разом із чоловіком Олександром виховали доньку Оксану і сина Андрія. Дітям приємно, що про батьків відгукуються по-хорошому, можна сказати, душевно.

Олександр Шустерук               

Фото автора