Роки, подiбнi квiтам

Однією із запорук щасливого та змістовного життя людини є заняття справою до душі, розвиток професіоналізму, духовне збагачення. З професією моїй співрозмовниці пощастило: фах енергетика Людмила Панасенко обрала за покликом серця. Інакше і не могло бути, адже вона росла в сім’ї, де мама і тато працювали на тепловій електро­станції в м. Унечі Брянської області. Маленька школярка часто бувала на роботі батьків: з мамою, яка працювала у хімічній лабораторії, ходила відбирати проби для досліджень. Батько працював черговим інженером з управ­ління устаткуванням, і донька часто сиділа біля нього за пультом на робочому місці, з ціка­вістю оглядаючи машинну залу станції. Дитячі картинки поступово склалися у пазл долі, який логічно заповнив професійний вибір школярки. Людмила знала, що вона стане­ інженером-енергетиком, а шкільні друзі в старших класах вже вітали юнку з Днем енергетика. «Мама хотіла, аби я була музикантом, - пригадує Людмила Олексіївна, - проте я вважала, що ця професія не для мене, хоча і закінчила музичну школу. Улюблені шкільні предмети математика і фізика теж підсвідомо вплинули на мій вибір».

Отримавши після закінчення Ленінградського політехнічного ін­ституту диплом інженера-теплоенергетика, дівчина оглядала майбутні місця роботи – Ленінградську, Мінську, Чорнобильську електро­станції, проте серце полонила Хмельницька. Зрозуміла: хоче тут залишиться  працювати. «Пам’ятаю, як вперше приїхала у Нетішин.                                  Це було на початку травня: буяли цвітінням сади і  повітря  було зіткане із юнацьких мрій і натхненних сподівань. Мене одразу підкорила краса цього краю, і я вже знала: тут складеться моя доля», - каже пані Людмила.

Проте вона не одразу влаштувалася на Хмельницьку АЕС, двічі приїжджала і отримувала відмову. Наполегливість молодої випускниці з третього разу увінчалася успіхом. У квітні 1987 року, незадовго до пуску першого енергоблока, Людмила Панасенко стала першою жінкою-обхідником турбінного цеху атомної електростанції.

«За два роки, які я там пропрацювала, вивчила усе обладнання: знала призначення кожної труби, вміла відкривати та закривати засувки, а це вимагало значних фізичних зусиль. Набута практика стала у пригоді, коли перейшла у монтажний відділ Управління капітального будівництва ХАЕС інженером-куратором турбінного цеху. Згодом знання втілилися при будівництві 2 енергоблока», - розповідає жінка.

Людмила Панасенко – натура цілісна. Все, за що береться, доводить до логічного завершення. Вміє приймати рішення  по-чоловічому вольові та по-жіночому компромісні. У 1997 році саме вона очолила монтажний відділ УКБ, до завдань якого входить забезпечення технічного нагляду. Це щоденний контроль за проведенням будівельно-монтажних робіт, постійні уточнення та узгодження проектів. Спеціалісти відділу наділені правом надавати зауваження проектним та будівельним організаціям щодо впрова­дження новітніх технологій, сучас­ніших матеріалів, формування кошторисів. Вони, ніби арбітри, які забезпечують повне порозуміння між замовником та виконавцем.

Багато завдань колектив відділу виконує і в експлуатуючій організації, адже фахівці підрозділу беруть участь у плануванні об’ємів  робіт на поточний рік, на перспекти­ву, готують документи для проведен­ня тендерів з вибору постачальника послуг на будівельно-монтажні роботи, впроваджують заходи з реконструкції та модернізації 1-го і 2-го енергоблоків. Свої знання, досвід та вміння спеціалісти готові вкласти і в новий потужний проект – добудову блоків 3 і 4 Хмельницької АЕС. Наразі ж планують роботи з будівни­цтва комплексу переробки радіо­активних відходів на майданчику ХАЕС, це достатньо великий об’єм заходів.

Уродженка Брянщини, Людмила Панасенко давно і міцно пустила коріння в Україні. Тут створилася її сім’я, народилася донька, доля подарувала вірних незмінних друзів, які поряд уже багато років. У розмові з Людмилою Олексіївною хоті­лося поговорити і на суто жіночі теми, легкі і необтяжливі, особливо напередодні весняного жіночого свята.

- Яка пора року вас найбільше надихає?

- Не можу сказати однозначно. В кожній порі є своя, неповторна краса, важливо бачити це і наповнювати нею своє життя. Обожнюю зиму, для мене вона є втіленням спокою, філософії буття, реалізації моїх мрій і простих людських задоволень, на які часто не вистачає часу. Це час, коли можна багато читати, роздумувати, насолоджуватися грайливим вогником і тріско­тінням дров у печі, вбирати очима цнотливу красу засніженого зимового лісу, виїжджаючи на лижах на прогулянку поблизу дачі. Весна для мене асоціюється з першоцвітами, я їх дуже люблю, літом люблю плекати квіткову красу своїми руками.  А як може не подобатися осінь з її щедрою золотою душею, з її пізніми квітами і присмаком солодкого примерзлого винограду, який не встигли весь обірвати на дачі?

- Що створює гармонію у вашій душі?

- Душевне спілкування із друзями. Коли довго не спілкуюся, здається, щось втрачено, а зустрінуся із подругами, поговоримо, пожартуємо і поспіваємо – і знову стаєш ці­лісною. Для мене неоціненною є дружба із моїми інститутськими по­другами: втрьох ми стараємось якомога частіше зустрічатися, це такий заряд енергії молодості на тривалий час. Останній раз бачилися у Петербурзі, де вчилися, а за рік до того відвідали разом Львів, якраз під час джазового фестивалю. Чотири дні ми бігали на концерти, від­відували майстер-класи, побували у багатьох цікавих місцях цього дивовижного міста! Подружки були у за­хваті від усього, що там бачили, а найголовніше: ми знову змогли відчути себе тими безтурботними студентками, якими були колись.

- Ви максималістка?

- Ні, стараюсь притримуватися «золотої середини», адже саме в ній криється гармонія та абсолют. Максималізм – це життя на верхній точці, а є ще й нижня. Такі каруселі не для мене, я у всьому шукаю рівновагу.

- Музика теж займає не останнє місце у вашому житті?

- Так, але наразі це не профе­сійний рівень, а потреби душі. Я в свій час закінчила музичну школу, граю на фортепіано, гітарі. Будучи студенткою, співала в хорі: він у нас був великий академічний, восьмиголосий: з чотирьох жіночих та чотирьох чоловічих партій. Ми багато гастролювали, співали пісні різними мовами, поряд із російською, українською, англійською були навіть литовська та ліванська. Полюбляю бардівське мистецтво. Мені подобається рок-музика, адже вона несе таку потужну молоду енергетику і при цьому в ній стільки філософії! Обожнюю «Queen», «Scorpions», нещодавно донька відкрила мені «Мuse», а серед сучасних українських виконавців моїм фаворитом є «Океан Ельзи». Однозначно стверджую: побувавши у них на концерті, мінусуєш 20, а то й 30 років!  Драйв неймовірний! Останнім часом люблю слухати Сергія Бабкіна, його музика надихає мене на конструктив. Так, музика – це теж моє натхнення.

- Якби можна було розпочати життя спочатку, де б ще хотілося себе спробувати?

- Я б знову реалізувала себе як інженер-енергетик, тому що ніколи не виникало бажання щось змінювати у своєму житті кардинально. Мені подобається, як складається моє життя, і знаю, що я на своєму місці. Десь у глибині душі я завжди знаходжу точку опори, яка дає  мені стабільність, вона і в характері моєму – потреба стабільності.

Хоча, якщо пофантазувати, можливо, хотіла б себе спробувати в сучасних інформаційних технологіях, адже світ настільки стрімко змінився з того часу, коли була студенткою. Хотілось би навчитися малювати. Я прихильниця імпресі­о­нізму, люблю живопис у цьому стилі, особливо роботи Клода Моне. Пере­буваючи в Парижі, я відвідала його музей. Коли туди зайшла, у прямому­ значенні цього слова сіла (там по центрі зали стоять диванчики для відвідувачів), у мене просто підкосилися ноги від тієї несподіванки, що побачила. На всю стіну розкинулося полотно з відомими жовтими водяними ліліями, я це відчуття, коли німієш перед такою величною красою, пам’ятаю донині.

- Що дає натхнення, приносить задоволення від життя?

- Люди, квіти, птахи, подорожі, книги… Від усього цього у мене най­яскравіші емоції і переживання. Люблю із сім’єю збиратися на свята, готувати свої традиційні фірмові страви, освоювати нові, накривати стіл, сміятися і співати у колі родини і друзів. Квіти – це, мабуть, моє най­більше хобі, яке скрашує світ і життя. Мені приносить величезне задоволення висаджувати, спостерігати, як вони ростуть, цвітуть, милують очі. Дуже люблю едельвейси, коли їх розвела, здавалося, кращої квітки немає. Від них заряджаюся позитивною енергетикою. А ще подобається спостерігати за птахами, я завжди на дачі знаходжу час для цього. Люблю читати, особливо психологічну, філософську літературу, зокрема япон­ську, щоб був розмитий сюжет, роздуми, щоб відчути, але не розгадати таємницю…

Обожнюю подорожувати, спри­й­маю міста за запахом. Париж мені пахне ваніллю, демократичністю і свободою, у захваті від нього. Я довго ходила під враженнями, коли вперше у 2004 році там побувала. Не розумію  людей, які кажуть, що він брудний, що в ньому багато мешканців-африканців чи вихідців зі Сходу. Для мене це справді місто кохання і романтики, і я була всередині тієї краси, а не просто споглядала її. Я отримала величезне задоволення, спостерігаючи за звичайними людьми: дітьми, молодими парами, чепурними бабусями та дідусями. Вони якось по-особливому спілкуються, сміються, тримаються за руки. Вразив спокій: під час автомобільного затору, наприклад, ніхто не сигналив, не метушився, не нервувався.

Дуже красива Барселона – велична, комфортна, сучасна! В Україні ж моє серце давно підкорив Львів. Люблю його за запах кави і вишуканої випічки, за дух свободи і відчуття міксу епох, за шляхетність і особливий шарм, який притаманний тільки місту Лева. Мені подобається розглядати старі величні будинки із тріщинками-зморшками, ніби поважних панянок, які ховають свою мудрість і таємницю у куточках очей. Так, відреставровані споруди красиві, але часто втрачають свою індивідуальність.

- Як ви вважаєте, що заважає жити щасливо?

- Завищена самооцінка, неадекватне ставлення і сприйняття себе як особистості. Нерозуміння реальної картини: хто ти? Потрібно ставити перед собою реальні цілі і досягати їх, інакше крім розчарувань і розбитих мрій нічого очікувати від життя.   

- Ви щаслива жінка? І який, на вашу думку, той рецепт щастя?

- Так, я щаслива жінка! Я люблю життя, ніколи ні за чим не жалію, це моє щоденне кредо, стараюся брати все, що дарує новий день, і використати в найкращому вигляді. Я вірю в долю, багато подій за всі роки стали цьому підтвердженням. Не прагну туди, де добре, а стараюся зробити добре там, де я є. Ніколи не чекаю, що хтось буде мене робити щасливою і веселою, я можу зробити це сама. Живу за принципом: «Краще запалити одну свічку, ніж вічно проклинати пітьму!» Адже якщо кожен запалить вогник, то пітьма розсіється, тому поважаю людей дії і себе вважаю такою.

Моє щастя наразі – внук Давид, я і не очікувала, що це будуть такі глибокі емоційні відчуття, це інший стан у порівнянні із власними дітьми. Діти – це, так би сказати, обов’язкова програма, ти відповідальний за їх виховання. А внуки – ніби довільна програма, тут ти їм можеш дати все, що, насамперед, близьке і любе твоєму серцю. Я йому граю на гітарі, показую свої квіточки і рослини, - хочу поділитися усім, що робить мене щасливою.   

Щодо рецепту щастя, то він простий: потрібно більше віддавати, не шкодувати свого часу, сил, своїх емоцій, радості людям. Все те, чим поділишся, повернеться до тебе сториц­ею. Я щаслива, коли можу комусь допомогти, чимось поділитися. Стараюся не носити в собі образу, від цього також почуваюся і вільнішою, і щасливішою. «У цьому світі користь приносить кожний, хто полегшує тягар іншої людини» - абсолютно погоджуюся зі словами письменника Чарльза Діккенса.

Моя співрозмовниця жартує, що навіть усі бажання її збуваються: все, що вона захотіла – те зробила. Адже вони реальні, її мрії, як у кожної з нас: жити повноцінно, любити безумовно, творити натхненно!

Тетяна Степанюк

Р.S. Пані Людмила поділилася з нами рецептом однієї зі своїх фірмових страв під романтичною назвою

«Яблука під снігом»

1 пачку розтопленого масла чи маргарину змішати із 3 склянками борошна, додати щіпку солі, соди, 1 склянку сметани, 1 жовток. Замісити м’яке тісто, сформувати кільця, як на вареники. Всередину кожного покласти половину почищеного яблука, в серединку якого засипати 1 чайну ложку цукру. Зверху тісто скріпити, сформувати у вигляді булочки. Змазати зверху збитим білком із 2 столовими ложками цукру. Випікати до рум’яного кольору.