Фанати своєї справи
Вони справді неймовірно закохані в сцену, жертовно віддаючи їй час, який міг і мав би бути потрачений на сім`ю, дім, відпочинок. Але магія театру заполонила душевний простір, поглинула другорядні речі. Люди навчилися викроювати вільні години для занять творчістю, знаходячи в цьому неабияке задоволення і даруючи радість іншим. Такі вони актори народного молодіжного театру-студії «Маски», який уже понад двадцять років тішить глядачів своїм репертуаром. Він живе і творить попри невтішні прогнози скептиків про розвал колективу після того, як поїхала з Нетішина колишній натхненник, організатор і керівник самодіяльного театру Ірина Ловцова. Взявши високу планку вже в перші роки своєї діяльності, колектив намагається тримати марку й дотепер, не втрачаючи позицій ні в глядацькому середовищі, ні в театральному.
Вже десяток років у «Масок» новий керівник Оксана Воропанова. Вона зуміла зберегти колектив, залучити нових акторів, заявити про набутки нетішинських аматорів поза межами міста. Торік, наприклад, молодіжна студія театру вдало виступила у Білорусії, повернувшись звідти «Кращим акторським ансамблем». Наприкінці квітня налаштовані знову їхати в Барановичі, де проходитиме ІІ Міжнародний фестиваль дитячо-юнацьких і молодіжних любительських театрів «Паралельні світи-2012». Минулого разу наші театрали залишилися задоволеними організацією цього мистецького форуму, в якому Україну, окрім Нетішина, представляли колективи зі Львова і Києва. Повернулися окриленими, і хоч у рідних стінах спостерігають абсолютно протилежне ставлення до діяльності самодіяльного театру, ніж бачили в Білорусі, не опустили рук, не перестали збиратися на репетиції та оновлювати репертуар. Зараз зі школярами наполегливо шліфують «Піф-паф, ти покійник» американського драматурга Уільяма Мастросімоне. Орієнтовно сьомого квітня планують виступити з цією постановкою перед вузькою аудиторією – батьками та родичами акторів, таким чином відбудеться мовою театралів «здача спектаклю».
Його тема, що називається, на злобу дня. Йдеться про прояви жорстокості серед школярів, про хлопця, котрого зневагою й приниженнями довели до того, що він, прихопивши рушницю, прийшов у школу і холоднокровно розстріляв учнів. На жаль, такі випадки непоодинокі в сучасному світі, про що свідчать повідомлення ЗМІ. Географія широка: США, Німеччина, зовсім свіжа трагедія з безневинними жертвами мала місце у Франції.
Власне, перед тим як брати в роботу «Піф-паф…», керівник колективу постала перед вибором якому твору надати перевагу, адже мала на прикметі ще одну не менш приголомшливу за своєю актуальністю і рівнем соціальної напруги п’єсу «Тряпичная кукла». Тут автор порушує проблему стосунків батьків і дітей. Після розлучення батьків дівчинка залишилася жити з татом, так і не зрозумівши чому розпалася сім’я, чому вони не разом. Їй однаково боліла душа за найріднішими людьми, які раптово стали чужими, серце розривалося між ненькою й татом, ловила себе на думці, що хоче піти з життя. І лиш ляльки та іграшки в якусь мить стали її порятунком.
Оксана Воропанова запропонувала обидва твори на розсуд старшокласників, вони зупинилися на «Піф-паф…». До певної міри юним акторам доводиться грати самих себе, а ще є можливість показати особисте ставлення до проблеми. Проблеми, яка приголомшлива не тільки жахливими наслідками. Не менша загроза таїться в тому, що ніхто не знає, що насправді коїться в загнаній душі, на які вчинки здатна зацькована і принижена істота.
Загалом у театрі сьогодні задіяні майже півсотні акторів. Крім студії, в якій займаються дванадцять старшокласників, працює доросла група, «доводячи до кондиції» комедію «Моя дружина брехуха». Нетішинці зможуть побачити її у травні, принаймні на це налаштований колектив. Хотіли презентувати роботу глядачам ще в грудні минулого року, але двоє акторок переїхали жити і працювати в Київ, отож все довелося починати спочатку.
Плинності людей у дорослому колективі, як такої, немає, хто спробував себе хоч раз на сцені, той залишається в театрі на роки. А такі ось непередбачувані обставини суттєво вибивають з колії, адже маємо не професійний театр з його штатом, а всього лиш любительський. Хочеш-не-хочеш, а мусиш рахуватися з зайнятістю людей за місцем роботи, де в кожного свої обов’язки: курси, відрядження тощо. З цих причин керівник колективу не наважується братися за спектаклі, в яких одночасно задіяні 20 акторів, їх просто неможливо зібрати разом на репетиції і сам виступ. У «Брехусі…» всього восьмеро, але й тут, як бачимо, виникли проблеми.
Найлегше «Маскам» зібрати свою третю групу – пенсіонерів. Ветерани нетішинського театру взялися за постановку соціальної комедії «Выходили бабки замуж».
Окрім творчої складової театралам доводиться вирішувати купу інших питань. Не маючи достатнього фінансування, завжди стоять перед дилемою де взяти декорації, костюми, як привести в належний стан сцену. Ось купили покриття на підлогу, щоб хоч якось закрити місця її значних пошкоджень. Бачу на сцені надувний диван, який приніс з дому один з акторів. Стільці, дитяче ліжко, інші меблі, які невдовзі слугуватимуть за декорацію, самі ж ремонтують. Хтось пропонує тканину для драпірування, у «секонді» купують одяг, перуть, шиють та перешивають. Адже в костюмах має бути відображена та чи інша епоха, витриманий певний стиль.
- Людям, які займаються в нашому театрі, потрібно складати велику шану, - каже Оксана Воропанова. - За те, що беруть на себе нехарактерну для акторів роботу, виконують її без будь-якої плати.
Планів у керівника багато, років так на п’ять вистачить, як стверджує вона. Але будучи загнаним в жорсткі фінансові рамки, маючи статус любительського колективу, вимоги до якого ставлять значно вищі, особливо не розженешся. Має місце ситуація, коли люди чекають своїх ролей, спостерігається і протилежне – на виписані автором ролі в колективі відсутні особистості, які могли б з ними впоратися. Разом з тим, дух творчості не згас, театр живе і виношує нові ідеї. Є бажання зібрати на вечірку перших випускників-студійців, поспілкуватися, розповісти один одному чого досягли в житті. Невимушене спілкування – своєрідна візитка «Масок», яка поріднила досі незнайомих людей. Вже набереться до десятка сімей, які народилися завдяки спільній праці в театрі.
Повернувшись минулоріч з Білорусі, наші театрали заявили, ніби й насправді побували в паралельному світі. Їм хочеться аби така ж атмосфера і підтримка, такий підхід до роботи аматорських колективів прижилися і в нас. Віддачу гарантують стовідсоткову.
Ольга Сокол
