ФІМІАМ ТА ЄЛЕЙ НА НАШ 30-ЛІТНІЙ ЮВІЛЕЙ

У 1991 році виходить наказ директора ХАЕС В.Г.Сапронова «Про створення з 1 червня на ХАЕС редакції газети «Хмельницкая АЭС» у складі відділу зовнішніх зв’язків та інформації.

На редакцію покладалось завдання: своєчасно та об’єктивно висвітлювати виробничі процеси з метою зміни негативного ставлення населення до ядерного об’єкта; відображення економічного стану ХАЕС; доведення до працівників станції інформації про зміни у соціальній сфері станції; збір оперативної інформації для узагальнення і передачі у інші засоби масової інформації про радіаційну обста­новку, стан водних ресурсів, культуру безпеки виробництва, трудові будні; створення іміджу безпечного передового підприємства галузі.

Тридцять років поспіль саме цим напрямком і переймаються журналісти видання. Відзначимо, що предтечею газети був випуск п’яти номерів «Інформаційного вісника ХАЕС» (опікувалась Ірина Бочкова), а у березні 1991 року обласне управління по пресі зареєструвало газету «Хмельницкая АЭС», сигнальні примірники якої тричі надруковані впродовж року (редактор Ігор Петровський). З 22 грудня – Дня енергетика, – за редакторcтва Віктора Гусарова розпочався систематичний випуск газети, 1547 число якої ви тримаєте в руках.

Тридцять років життя окремої людини – неабиякий строк, тридцять років газетної справи – зліпок з епохи. Життя п’ятитисячного колективу атомників у цей період – епоха. 2017 року за безпосередньої участі працівників редакції «Перспективи» видруковано книгу: «Хмельницька АЕС. 30 років успішної експлуатації». Тисячі прізвищ, сотні непересічних подій, збережених на сторінках книги, підтверджують цю тезу.

Свого часу Наполеон стверджував, що одна газетна полоса варта батальйону воїнів. Ми не станемо перебільшувати значення друкованого слова, але погодимось, що час від часу воно робить погоду у суспільстві. Чорнобильська катастрофа викликала у громаді надзвичайний спро­тив до розвитку атомної енергетики. Журналісти корпоративних видань разом із фахівцями розвінчували міфи, що побутували у громаді. Шукали аргументи, приклади, навіть словосполучення, що найкращим чином спростовували недолугі звинувачення. Серед найпам’ятніших – словесне і судове протистояння з колегами із львівської газети «Експрес». На основі чуток і домислів у виданні від 10 квітня 1995 року було опубліковано замітку: «Що ж насправді трапилося на Хмельницькій АЕС?»

Процитуємо частину пасквілю. «Радісне пожвавлення панувало в середу вранці у стінах Острозького інтернату для дітей з вадами слуху. Обділені долею, вони аж ніяк не були розбещені різними видовищами, аж поки добрий дядя – директор Хмельницької АЕС – не прислав прямо до порогу два автобуси, щоб показати їм атомку. Але нещасні діти не здогадувалися, чому раптом їм «засвітило» таке щастя.

…У ніч з 21 на 22 березня «полетіли» підшипники у багатотонній величезній турбіні енергоблока АЕС. Залишившись без опори, турбіна з гуркотом рухнула вниз, змітаючи все на своєму шляху. За нею з величезним тиском почала зі свистом вириватись ра­діоактивна пара. Люди кинулись урозтіч. Почалася велика пожежа, і, що найстрашніше, загорілися підземні кабелі керування реактора, обгорнуті бетонним кожухом, до яких через це не було ніякого доступу. А якщо врахувати, що поруч знаходилися величезні запаси легкозаймистого технічного мастила, то не дивно, що начальство «сіло на чемодани». Ціною величезних зусиль пожежу вда­лось погасити аж о 03.00, а почалася вона о 21.00»…

Далі повідомлялось, що інцидент не отримав розголосу у пресі, а «місцеві жителі переконані, що екскурсією дітей чиновники просто вирішили «прикрити» наслідки аварії. А багато хто саме так і думав, бо й десятиліття не пройшло після Чорнобильської катастрофи.

Відповідні служби станції виставили газеті «Експрес» розрахунки збитків від такої дезінформації, які у тодішніх цінах сягнули 46 мільйонів карбованців.

Але суму слід підносити на порядок, бо породжена недовіра до цих пір відгукується в умах людей.

Тому редакційним завданням було і лишається правило: журналіст «Перспективи» – людина із високим ступенем довіри, особливо у колі працівників ЗМІ.

Так сталось, що у постійному складі газети закріпились автор цих рядків, Оль­га Сокол (понад 29 років стажу) та Олександр Шустерук (на посаді з 1999 року).

У «перемінній» складовій були творчі особистості Леонід Данилюк, Сергій Жиленко, Валерій Валуєв, Ігор Герасимчук, Олена Веселова, Жанна Суліма. Другим заходом у колектив влилась Тетяна Степанюк, яка працювала на початку двотисячних, згодом на телебаченні, а зараз знову у газетярському цеху. Про кожного можна розповідати годинами.

Колективний же портрет нинішньої редакції може виглядати так. Журналістський стаж понад 120 років. Освіта вища профільна та філологічна. Усі до ХАЕС працювали у районній пресі. Двоє нагороджені вищою спілчанською відзнакою – Золотою медаллю журналістики, троє – почесні працівники ХАЕС, один – лауреат Хмельницької обласної премії ім. Ю.Сіцінського  за збереження пам’яток історії та культури, член правління обласної організації НСЖУ. Двоє були номіновані на звання «Людина року».

В колективі працює семиразовий номінант Національної книги рекордів України. Члени колективу є багаторазовими призерами і чемпіонами змагань журналістів Рівненської обласної організації НСЖУ.

Представник «Перспективи» є секретарем міської організації НСЖУ, головою міської літературної студії «Натхнення».

Редакційний колектив  неодноразово визнавався призером галузевого конкурсу журналістів, що пишуть на тематику розвитку ядерно-енергетичного комплексу. Журналістку О.Сокол відзначено грамотою Міністерства внутрішніх справ України, а В.Гусарова – Міністерства палива та енергетики України.

Журналісти неодноразово удостоювались Почесних грамот та грамот Хмельницької облради і обладміністрації, президії Атомпрофспілки.

Колектив видання багато працював над створенням іміджу газети. Видано буклети і книги, здійснено масу цікавих акцій, що мали великий розголос не лише у місті, але й державі. Головний редактор часопису став автором гімну Хмельницької АЕС, а Олександр Шустерук був ініціатором виготовлення унікальної відзнаки – «Лицар спорту ВП ХАЕС». 

До сьогодні проводиться турнір з міні-футболу на призи газети «Перспектива». Пандемія внесла корективи у регулярність, проте 29-й турнір відбудеться, як кажуть, «за будь-якої погоди».

За участі Українського ядерного товариства, керівництва ХАЕС, Національної спілки журналістів здійснено велике виїзне засідання на тему екологічного стану навколишнього середовища, у якому взяли участь науковці провідних інститутів, народний депутат України П.Сабащук, чотири десятки представників ЗМІ регіону та столиці. Захід мав позитивний резо­нанс і дав поштовх для більш тісних стосунків із засобами масової інформації краю.

У 2005 році  у Нетішинському міському краєзнавчому музеї Олександр Шустерук організував першу в Україні виставку вінілових платівок (після припинення їх випуску на початку 90-их років минулого століття жодної виставки у музеях нашої держави не організовувалось). Він представив власну колекцію грамплатівок, яка складає понад три тисячі екземплярів. Організація виставки мала велике пізнавальне значення для учнів шкіл та училищ Хмельницької та Рівненської облас­тей, які з екскурсіями навідувались у краєзнавчий музей.

Серед ініціаторів і реалізаторів велопробігу 2003 року між Нетішином і Кузнецовськом з нагоди пуску 2-го енергоблока були журналісти «Перспективи» Валерій Валуєв, Віктор Гусаров та Олек­сандр Шустерук. Репортажі з траси потрапляли у радіоефір, низка схвальних відгуків піднесла славу колективу атомників і, безумовно, нашого видання. 

Багато нового про колектив ХАЕС довідались пересічні громадяни держави від наших журналістів під час участі у традиційних  чемпіонатах любителів сала, що проводяться у Луцьку. Доповідь «Використання продуктів переробки сала під час планово-попереджувальних ремонтів на Хмельницькій АЕС», стала надбанням брошури, а чотириблочний макет станції, виготовлений з цього неперевершеного продукту нашими кулінарами, викликав велике захоплення у медійників та учасників свята.

Звичайно, на слуху і в аналах історії захід з викладення монетами восьмиметрового герба України на День незалежності. Хочеться нагадати, що рекорд був благодійним і зібрані понад шість з половиною тисяч гривень (близько 25 тисяч монет різного номіналу) були передані Сашкові Турчаку на лікування.

Причетні газетярі і до рекорду на найдовший автограф. Сотні працівників атомної станції по­ставили свій підпис на аркушах паперу, склавши які докупи, утворилась смуга у один кілометр сто метрів. З останніх досягнень працівника редакції О.Шустерука – визнання дослі­дження грошових знаків світу за тематикою «Електроенергетика», як рекорду світу у цьому напрямку. О.Шустерук приклав чимало зусиль, аби віднайти документи і засвідчити факт світової першості у Нетішині вулиці Висоцького. Згодом ми взяли участь у організації встановлення відповідного знака на одному з будинків міста.

У зв’язку з трагічною загибеллю нашої колеги Ольги Мороз і на шану газетярки за участі представників «Перспективи» на будівлі редакції «Нетішинський вісник» встановлено меморіальну дошку.

Газета першою в регіоні створила вла­сний веб-сайт. Відтак Google в більшості тематичних запитів виставляє наш сайт на першу сторінку.

Наші журналісти ходили в гори, спус­кались на парашуті, занурювались під воду. І потім щедро ділились з читачем своїми враженнями. Пережите і відчуте, як мовиться, на собі і лягає у рядок впевненіше, вагоміше, переконливіше. На сторінках цього  видання виступали провідні спеціалісти у галузі атомної енергетики, друкувалась різноманітна ста­тис­тична інформація про роботу АЕС, резу­льтати роботи на ХАЕС фахових комісій,  поста­нови, що стосувались роботи енергетичного комплексу, наводилися техніко-економічні показники роботи ХАЕС, таблиці резуль­татів контролю доз гамма-випромінювання на місцевості навколо ХАЕС, поста­нови трудового колективу...

Ми продовжуємо жити з колективом атомників і працюємо на його імідж. Це і покликання, і обов’язок. Сподіваємось на покращення зворотного зв’язку із читачами, аби розширити коло питань, що цікавлять громаду.

Віктор Гусаров