Фізичний захист як складова національної ядерної безпеки

На збіглому тижні виповнилось  20 років від часу створення на базі колишнього Першого відділу Хмельницької АЕС відділу фізичного захисту та режимно-секретного від­ділу. Цій події передувало від­значене у грудні минулого року 25 річчя підписання Президентом України Указу «Про заходи щодо  фізичного захисту ядерних матеріалів та ядерних установок в Україні», який офіційно узаконив народження даної сфери діяльності в нашій державі.

Відтак є нагода продовжити спогади про деякі  моменти процесу виникнення та розбудови фізичного захисту в Україні,  кроків щодо розвитку цієї  сфери діяльності, як на державному рівні, так і на рівні конкретних об’єктів, зокрема – Хмельницької атомної електро­станції.

У  статті «Шлях до світових зразків захищеності» я вже згадував про те, як протягом 2000 – 2002 років була проведена реконструкція інженерно-технічних засобів фізичного захисту (ІТЗ ФЗ) на  Хмельницькій АЕС, яка включала  монтаж повнозростових автоматизованих турнікетів на КПП–1 в приміщенні адміністративно-побутового корпусу, а також впровадження у межах оббудови реакторного відділення і РДЕС енергоблока №1 та спецкорпусу автоматизованого комплексу ІТЗ ФЗ.

Реалізації даного обсягу робіт, насамперед в рамках міжнародного проекту WBS  1.07.03.10 «Фізичний захист АЕС Ук­раїни», передували значні зусилля, спрямовані на переконання американської сторони щодо виділення суттєвої фінансової допомоги саме Хмельницькій атомній електростанції.   Обґрунтуванням цього слугувало те, що на той час іншим українським АЕС вже надавалась чи була обіцяна фінансова підтримка від іноземних урядів, міжнародних консорціумів або в рамках  інших зарубіжних програм, зокрема: «Нана-Лугара» (ЮУ АЕС), «Tassis» (РАЕС), «АLSTOM» (ЧАЕС і ЗАЕС). Хмельницька АЕС з ряду причин залишалась поза фактором такої закордонної фінансової підтримки. Лише завдяки зусиллям одного із керівних менеджерів тогочасної Тихоокеанської  північно-західної лабораторії США (PNNL) Андрія Глухова, до речі, колишнього представника ДЯР Мінекоресурсів, вдалося завести цю досить значну фінансову підтримку від Міненерго США спочатку в Україну, а потім і на ХАЕС.

Коли вже стало відомо, що цей міжнародний проект буде профі­нансований Урядом США, перед нашою командою – представниками української сторони,- постало питання щодо надання конкретних пропозицій стосовно: типу автоматизованого комплексу ІТЗ ФЗ, який планувалося побудувати; розробника проекту та виконавця цих робіт. Враховуючи набутий досвід, ми добре розуміли, що значна частина коштів може піти на оплату проекту, якщо виконавцем цих робіт буде іноземна фірма, тому українська сторона проявляла тверду наполегливість щодо вибору саме українських проектувальника і виконавця робіт.  

Беручи до уваги той факт, що з 1998 року між «НАЕК «Енергоатом» та  Корпорацією «Трансекспо» (м. Київ), яка виграла відповідний тендер, існувала Генеральна угода на проектування, поставку, монтаж і пусконалагоджувальні роботи із створення автоматизованих комплексів ІТЗ ФЗ для енергоблоків №2 ХАЕС та №4 РАЕС, що добудовувалися, українська команда настояла на тому, щоби розробником проектної документації і виконавцем робіт міжнародного проекту «Фізичний захист АЕС України» також була Корпорація «Трансекспо». Результатом спіль­них дій нашої команди стало підписання Меморіальним Інститутом «BATTELLE» американської лабораторії PNNL  контракту з Корпорацією «Трансекспо» на поставку обладнання, надання послуг з монтажу, пусконалагоджувальних робіт та введення в експлуатацію першої черги автоматизованого комплексу ІТЗ ФЗ на  енергоблоці №1 ХАЕС. У склад нашої команди тоді входили наступні фахівці: Віталій Кохан, Юрій Кучмій, Павло Іванов, Валерій Кравцов, Геннадій Вагін, Борис Ланда, Леонід Ученик, Володимир Мазовер, Олександр Лук’янов, Володимир Панов, автор цих рядків та інші.

У статті «Шлях до світових зразків захищеності» я вже розповідав, як у стислі строки за участі згаданих фахівців розроблялися основні інженерно-технічні рішення щодо створення цього автоматизованого комплексу ІТЗ ФЗ, які  практично в той же час, після командного погодження, включалися в проектну документацію. Згідно з цією документацією, спеціалісти «Трансекспо» та їх субпідрядника ІВП «Відео­техсервіс» у заплановані строки не тільки змонтували на ХАЕС необхі­дне обладнання, а й забезпечили його працездатність та взаємодію всіх компонентів на програмному рівні.

До речі, строки виконання цього міжнародного проекту та проблеми, які виникали у процесі його реалізації тримав на контролі і Юрій Недашковський, спочатку, як генеральний директор Хмельницької АЕС, а потім, вже як президент «НАЕК «Енергоатом». Зі сторони Юрія Недашковського надавалась необхідна підтримка мені, як відповідальному від ХАЕС за виконання робіт за цим проектом, особливо на  етапі, коли виникла реальна загроза зриву строків його реалізації через відсутність на станції необхідної кабельної продукції. Придбання та надання у монтаж необхідної номенклатури і кількості кабельної продукції, поряд з виготовленням на ХАЕС ряду металоконструкцій, слугувало українським вкладом у цей міжнародний проект.             

Зрив запланованих строків здачі обладнання комплексу в експлуатацію міг призвести не  тільки до відмови американської сторони від фінансування другого етапу робіт вказаного проекту на ХАЕС, а й взагалі до припинення подальшого їх співробітництва із українською стороною у цьому напрямку. У зв’язку з цією ситуацією, саме за розпорядженням Юрія Недашковського, виконуючим обов’язки генерального директора  ХАЕС Володимиром Софіюком був виданий відпові­дний наказ, який поряд з автором цих рядків, зобов’язав й інших кері­вників станції нести персональну відповідальність за виконання певних напрямків робіт за даним проектом.  

Завдяки цьому, на ХАЕС у заплановані строки був успішно реалі­зований перший етап вказаної Міжнародної Програми з ядерної безпеки. У вересні 2000 року на урочистій церемонії із приводу прийомки Хмельницькою АЕС в експлуатацію обладнання автоматизованого комплексу ІТЗ ФЗ від Уряду США, українську сторону очолював президент «НАЕК «Енергоатом» Юрій Недашковський. На цій же церемонії Юрієм Олександровичем і представником Міненерго США була підписана угода про готовність американської сторони профінансувати і другий етап реконструкції ІТЗ ФЗ енергоблока №1 Хмельницької АЕС.  

Успішна реалізація на ХАЕС двох етапів цієї Міжнародної Програми з ядерної безпеки стала беззаперечливим доказом  спроможності України щодо впровадження подібних автоматизованих комплексів ІТЗ ФЗ на наших об’єктах і послужила основою для продовження цих програм  на інших українських АЕС.

Вкотре повторюся, що на інших діючих АЕС в Україні на той час ще не було впроваджено подібного автоматизованого комплексу ІТЗ ФЗ. Як стало відомо нам трохи пізніше, і на жодній з російських АЕС також тоді ще не було в експлуатації подібних автоматизованих комплексів. Цей факт знайшов своє підтвердження в ході візиту у 2001 році на Хмельницьку АЕС для участі у проведенні тактико-спеціальних навчань з фізичного захисту представників Російської Федерації. Серед росі­йських колег був присутній заступник виконавчого директора Концерну «Росенергоатом» з безпеки Микола Сафронов, який у загальних рисах був ознайомлений з окремим обладнанням і можливостями нашого комплексу. Микола Сафронов дав високу оцінку побаченому і заявив, що подібний комплекс ІТЗ ФЗ споруджується в Росії лише на першому енергоблоці Волгодонської (на сьогодні – Ростовської) АЕС. 

 У жовтні 2002 року, з метою обміну досвідом в області модерні­зації та реконструкції ІТЗ ФЗ АЕС, Микола Сафронов офіційно запросив  на Волгодонську АЕС, для участі у нараді з питань забезпечення антитерористичної захищеності ядерно-небезпечних об’єктів українську делегацію у складі трьох фахівців. У неї увійшли: директор із фізичного захисту і спеціальної роботи «НАЕК «Енергоатом» Віталій Кохан, заступник генерального директора ЮУАЕС з режиму  Іван Жебет і автор цих спогадів, як заступник генерального директора ХАЕС з фізичного захисту і спецбезпеки. Візит дозволив нашій групі не тільки ознайомитися із особливостями побудови подібного комплексу ІТЗ ФЗ на цій станції, але й отримати необхідну інформацію про досвід створення на АЕС РФ підрозділів (служб) безпеки, з відповідними розрахунками та обґрунтуванням необхідної чисельності їх персоналу. Крім того, українські фахівці були ознайомлені з питаннями  централізованого фінансування потреб на функціонування фізичного захисту АЕС, які успішно були вирішені у РФ. 

Наші враження щодо побаченого під час відвідин Волгодонської АЕС та отриманої інформації із висновками і пропозиціями були викладені у звіті за результатами цього відрядження. Зокрема, пропонувалося через відповідні дирекції «НАЕК «Енергоатом» порушити питання перед Мінпаливенерго України про необхідність створення подібних Служб безпеки із відповідною чисельністю персоналу на українських АЕС. Надавалися також пропозиції щодо вирішення питання на рівні Кабінету Міністрів України про централізоване фінансування (окремою статтею витрат) потреб на підтримання експлуатації існуючих систем фізичного захисту АЕС, їх своєчасну реконструкцію і модернізацію.

На жаль, вирішення зазначених питань прийшлося чекати досить довго, хоча вони неодноразово порушувалися на різного роду нарадах, фігурували у звітах,  листах і протоколах, які підписувались або затверджувались на рівні керівників міністерств та відомств, однак, як то кажуть, «а віз все ще був там». 

Проте, завдяки нашій спільній наполегливості, ці зусилля не пропали даром. Нарешті була прийнята Постанова КМУ від 11.08.2005 №740 «Про затвердження Порядку проведення розрахунків і складання фінансових планів фізичного захисту». Згідно з нею служби фізичного захисту українських АЕС почали щорічно розробляти свої фінансові плани, пов’язані із забезпеченням фізичного захисту, затверджуючи їх у президента компанії «Енергоатом» та керівництва Мінпаливенерго (на сьогодні –  Мін­енерговугілля) України.  

Це був найочікуваніший результат, якого вдалося досягти спільними зусиллями фахівців дирекції фіззахисту і спецроботи (ДФЗСР) «НАЕК «Енергоатом» Олегом Макаренком, Василем Мандзієм, заступників генеральних директорів українських АЕС із фіззахисту Віктором Кулінічем, Володимиром Бичковим, Іваном Жебетом, Євгеном Катуніним, Анатолієм Бойком,  та керівників підрозділів фізичного захисту АЕС Олександром Міщуком, Олександром Білобородим, Юрієм Кучмієм, Олександром Карасьовим тощо.

Необхідно віддати належне  колишньому начальнику Управління фізичного захисту і аварійного реагування  Мінпаливенерго Павлу Іванову та його команді: Вадиму Міщенку, Олександру Погорєлову, Петру Стратілату,  наполегливими зусиллями яких вдалося підготувати, погодити «у верхах» та надати означену Постанову на затвердження Прем’єр-Міністру.

Вказаними планами дотепер передбачається фінансування у необхідних обсягах потреб, як на матеріально-технічне забезпечення діяльності підрозділів служб фіззахисту, відомчої воєнізованої охорони і військових частин Національної гвардії, так і на експлуатацію та ремонт інженерно-технічних засобів, які використовуються цими підрозділами. Крім того, вказані плани включають у себе витрати на нове будівництво, реконструкцію та переоснащення елементів системи фізичного захисту і охорони; забезпечення професійної підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації фахівців із фіззахисту, персоналу підрозділів охорони; проведення навчань та тренувань з протидиверсійної та антитерористичної тематики тощо.

Впровадження у 2000 році першої черги автоматизованого комплексу ІТЗ ФЗ з локальним пультом фіззахисту на енергоблоці №1 (ЛПФЗ-1), створення  2001 року у відділі фізичного захисту групи внутрішньооб’єктового режиму та введення у 2004 році в експлуатацію автоматизованого комплексу ІТЗ ФЗ з ЛПФЗ-2 на другому енерго­блоці, призвело до збільшення кількості персоналу відділу фізичного захисту Хмельницької АЕС на той час до 35 осіб.

Суттєве збільшення чисельності персоналу відділів фізичного захисту  на всіх українських атомних станціях за рахунок введення нових автоматизованих комплексів ІТЗ ФЗ, розширення обсягу завдань щодо антитерористичної та протидиверсійної захищеності цих об’єктів, призвело до доцільності створення на їх основі відповідних служб, що було внесено у протокол чергової наради за участі ЗГДФЗ всіх АЕС України. З урахуванням цього рішення, на ХАЕС наказом від 29.07.2004 року №1180 колишні відділи фізичного захисту і режиму секретності були реорганізовані в службу фізичного захисту і спецроботи. Вже пізніше, з травня 2006 року відділ режиму секретності і спецзв’язку ХАЕС знову став самостійним, а служба фіззахисту зайнялася виконанням лише своїх властивих функцій. Аналогічні реорганізації відбувалися і на інших українських АЕС.  

Створенню на АЕС повноцінних служб фізичного захисту сприяла і значна допомога у цій справі колективу Навчального центру імені Джорджа Кузмича (НЦДК), зокрема, керівника Віктора Гаврилюка, 80-річчя якого ми днями відсвяткували, та його підлеглих Олени Романової, Сергія Драпея, Анни Гаврилюк-Буракової, Володимира Кирищука та інших осіб. Колектив НЦДК поряд з проведенням навчальних курсів, розробив багато українських нормативно-правових і організаційно-розпорядчих документів з фізичного захисту, одним з яких були «Вимоги до підрозділу фізичного захисту і персоналу  підрозділу  фізичного захисту», затверджених спільним наказом Мінпаливенерго, МНС і НАН України в березні 2009 року. Цим документом, поряд із визначенням завдань Служби фізичного захисту АЕС та її структурних підрозділів, а також вимог до персоналу Служби, була рекомендована її організаці­йна структура.

Завдяки цьому розпорядчому документу, та, знову ж таки, наполегливим спільним зусиллям фахівців ДФЗСР «НАЕК «Енергоатом», заступників генеральних директорів АЕС із фіззахисту та керівників підпорядкованих ним однойменних служб, при достатньо жорсткій позиції  у цьому питанні колег із Міненерговугілля   (Олександра Онищенка) і Держатомрегулювання (Віктора Кушки) України, нам таки вдалося у 2013 році привести у відповідність до зазначених Вимог, як організаційно-штатні структури станційних Служб фізичного захисту, так і нормативи чисельності їх персоналу. Зокрема, з лютого 2013 року, згідно з новим штатним розкладом, чисельність Служби фізичного захисту Хмельницької АЕС складає 50 чоловік.

Повертаючись до вкладу Навчального центру Джорджа Кузмича у справу розбудови в Україні фізичного захисту, якому, до речі у жовтні минулого року виповнилося 20 років, треба відзначити, що, поряд із організацією і проведенням навчальних курсів з підтримання та підвищення кваліфікації керівного складу і інших фахівців у даній сфері, НЦДК  взяв активну участь у розробці багатьох українських нормативно-правових і організаційно-розпорядчих документів із зазначених питань. Важко переоцінити вклад НЦДК у підготовку та проведення вже 15-ти українських конференцій із фізичного захисту, обліку та контролю ядерних матеріалів, які проходять на майданчиках різних ядерних установок України. На цих конференціях, в яких беруть участь представники й інших країн, відбувається обмін набутим досвідом у сфері фізичної ядерної безпеки, що сприяє підвищенню компетентності персоналу підрозділів з фізичного захисту на більш високий рівень, і, насамперед,  молодого покоління.

Час не стоїть на місці. Міняються або йдуть на заслужений відпочинок керівники підрозділів фізичного захисту. Вчорашні рядові інженери професійно зростають і обі­ймають керівні посади, а на їх місця приходить молодь, яка повинна продовжувати кращі традиції,  закладені старшим поколінням. Завдання ж ветеранів фізичного захисту – передавати молодим працівникам свій досвід у цій сфері, який накопичувався  не кількома роками, а вже двома десятиліттями. Дуже хочеться, щоби цей досвід слугував молодим фахівцям у цій сфері міцним фундаментом для забезпечення надійного протидиверсійного та антитерористичного захисту українських ядерних об’єктів.       

Анатолій Бойко,

помічник генерального директора Хмельницької АЕС із загальних питань, ветеран СБУ, полковник у відставці