Жителю Нетішина Михайлу Савичу випадало тричі зустрічати прихід Новороку року у далеких краях, адже служив на підводному човні Північного флоту.
Прихід Нового року для матроса не тільки можливість усвідомити, що термін військової служби зменшився, а й подумки полинути до рідних країв. Михайлу Савичу рідна Житомирщина снилась часто. У вільну від вахт хвилину подумки запитував, а як там мама, тато, як родина? Мимоволі пригадувався рідний фарфоровий завод у містечку Першотравенськ, на якому він відточував майстерність виготовлення на токарному верстаті запасних деталей.
«З Новим роком»! – вітає командир бойової частини. В руках у матросів замість келихів з шампанським звичайні алюмінієві кружки з чаєм. У такі хвилини цей напій особливий, ніби настояний на ароматі житомирських сосен, за якими так скучив Михайло.
Знову вихід у море. Нові накази, завдання. Підводний човен занурюється на визначену глибину, у відсіках чути потріскування. Це дає про себе знати спеціальний пластик, яким із внутрішнього боку захищений металевий корпус. До такого звуку треба звикнути, бо у молодих моряків складається враження, що ось-ось вся конструкція трісне і ніщо не врятує від підступної морської води.
У старшини команди дивізіону забезпечення живучості підводного атомного човна Михайла Савича всі завдання були відповідальні. Назва посади каже сама за себе. Під час перебування на глибині важлива кожна дрібниця, навіть несвідома помилка може стати фатальною для всього екіпажу.
Під час одного із походів сталось загоряння установки регенерації повітря. Черговий матрос це помітив своєчасно, і команда Михайла Савича терміново приступила до ліквідації пожежі. У закритому просторі, де ціниться кожен кубометр повітря, будь-яке задимлення може негативно позначитись на самопочутті екіпажу. А кожен усвідомлює, що на борту встановлений повноцінний ядерний реактор...
За час служби на флоті Михайлу Савичу випало бути свідком технічного переоснащення підводних човнів. Був вражений можливостями нової ракети-торпеди. Після запуску вона деякий час рухається у воді, а потім стартує у повітря. Будь-які зовнішні та локаційні спостереження не дають можливість своєчасно зафіксувати місце розташування цієї ракети, відтак і знищити.
Трирічне перебування на атомному підводному човні для Михайла стало певним орієнтиром у виборі нової професії. Звільнившись у запас, він закінчив Київський технікум атомної енергетики за спеціалізацією «Експлуатація парогенеруючих реакторних установок». Направлення на роботу отримав на Запорізьку АЕС. А його дружині, Аллі, педагогу за фахом, після закінчення вузу припало направлення до школи села Полянь Славутського району. Сусідство із Хмельницькою АЕС стало вирішальним у подальшому працевлаштуванні Михайла Олександровича. У 1991 році він приступив до виконання обов’язків лаборанта лабораторії радіаційної безпеки ЦРБ.
Коли на станції у 2004 році була введена в експлуатацію автоматизована система контролю радіаційної обстановки (АСКРО), до її експлуатації став причетний інженер Михайло Савич.
- Завдяки АСКРО,- засвідчує Михайло Олександрович, - є можливість здійснювати безперервний контроль радіаційної обстановки на проммайданчику, у санітарно-захисній зоні та зоні спостереження, забезпечувати персонал достовірною інформацією. Отримані дані від АСКРО переконливо свідчать про безпечність експлуатації атомної електростанції і відсутність шкідливого впливу від її діяльності на довкілля.
Михайлу Савичу у відповідності із службовими обов’язками доводиться бувати у різних місцях зони спостереження і контролювати роботу постів радіаційного контролю. Трапляється, що місцеві жителі проявляють допитливість, мовляв, чи все вірно фіксується. На що інженер відповідає однозначно – системи захищені від несанкціонованого втручання і вся інформація фіксується на електронних носіях, які може перевірити будь-яка комісія. Та й що приховувати, коли за час експлуатації ХАЕС ще жодного разу не було зафіксовано понаднормативне перевищення гама-фону в порівнянні зі сталими природними показниками.
У цеху радіаційного контролю Михайло Олександрович опікується не тільки роботою автоматизованих систем контролю радіаційної обстановки. Він очолює цеховий комітет. Ця діяльність дещо специфічна, бо ж доводиться постійно стикатись із вирішенням виробничих та особистих проблем працівників підрозділу. За словами Михайла Савича, довелося навіть самотужки вивчати різні закони, законодавчі акти, щоб відчувати себе компетентним під час консультацій колег. У прагненні допомогти ближньому він, як мовиться, не один. Багато питань вирішується і з допомогою його заступника Ірини Шумейко.
Працівникам цеху радіаційної безпеки імпонує весела вдача голови цехкому, він знає ціну вдалим жартам і може навколо себе створювати атмосферу доброзичливості. У колективі вже давно переконалися у гарних організаторських здібностях Михайла Олександровича. Він завжди подбає, щоб день народження працівника цеху не пройшов не поміченим, бо розуміє, що не завжди подарунки є важливими при таких оказіях: щире вітання може вселити у людині впевненість у своїх силах.
Михайла Олександровича часто можна побачити на міських спортивних майданчиках, у басейні. Є в нього давня пристрасть – риболовля. До водойм він дістається винятково велосипедом. Коли його запитати про особливості риболовлі спінінгом чи фідером, то у відповідь можна почути змістовну лекцію. На поприщі риболовлі він один із найдосвідченіших у Нетішині. Вудочку в руки взяв ще у дитинстві, і відточував складові риболовлі на річках Случ, Хомора. З часом сподобив для себе й певну рибальську спеціалізацію – риболовля з дуже чутливим спінінгом на легкі блешні. Рибалка не ганяється за здобиччю і не хизується упійманими кілограмами риби. Для нього риболовля є і спортом, і відпочинком. І не дивно, що без докорів сумління часто відпускає у водяну стихію свою здобич.
Члени «Клубу рибалок-аматорів ВП ХАЕС» знають про ексклюзивні рибальські обладунки Михайла Савича: спінінги створює власноруч, проводить ретельне їх тестування. Дехто каже, що його вироби за технічними характеристиками перевершують відомі рибальські бренди.
Візити на водосховище Хмельницької АЕС навіюють Михайлові спогади про північні моря. Особливо, коли дме потужний вітер. Тоді хвилі на водосховищі схожі на морські. При цьому про комфортну риболовлю доводиться забувати. Приємно ловити хижу рибу, коли на водяній поверхні ледь помітне мереживо хвильок. Вдала погода – завжди подарунок для рибалки.
Під час розмови із Михайлом Олександровичем автор цих рядків поцікавився, що він очікує в Новому році.
-Насамеред хочеться побажати здоров’я дружині Аллі, донькам Ользі та Олександрі, всім рідним та знайомим. А ще хочеться побачити вдалий виступ нашої футбольної збірної на Євро-2012,- сказав співрозмовник.
Олександр Шустерук
Фото автора