Флотський гарт Олександра Федорчука
Сніжного грудневого вечора в мальовничому селі Перемишель, що на Славутчині, в родині Федорчуків народився третій син. Назвали хлопчика Сашком. Мати мріяла про дівчинку, хотіла собі помічницю, але сталося як сталося, а батьковій радості не було меж. Три сини, три продовжувачі роду!
Хлопчик ріс, рівнявся на старших братів, допомагав мамі по господарству, яка часто хворіла. Батько працював завідуючим фермою в колгоспі і майже весь час знаходився на роботі. У 1970 році Сашко пішов до школи. Навчався добре, дуже любив історію, математику, фізкультуру. Після закінчення десятирічки вступив до Рівненського автодорожнього технікуму. По завершенню першого курсу був призваний в армію. Дуже хвилювався, що довелося перервати навчання. Мати проплакала цілу ніч - молила Бога, щоб не забрали в Афганістан. І коли Сашко вийшов з військкомату, повідомив, що служитиме цілих три роки у Військово-Морському флоті.
Листи додому приходили рідко, бо служив Олександр на підводному човні і часто ходив у дальні походи. З «дна морського» листа не надішлеш.
Три роки служби пролетіло як один день. Каже, що вдячний за школу, яку пройшов на службі.
Далі знову навчання в технікумі, після закінчення якого працював в рідному колгоспі інженером з техніки безпеки. Одружився, взяв за дружину вродливу дівчину Любу з рідного села. Жили з батьками, але мріяв Олександр про власне родинне гніздо. Тому обрав орієнтиром долі працю на Хмельницькій АЕС.
В колективі турбінного цеху почав трудовий відлік з посади машиніста-обхідника, з перших днів роботи зарекомендував себе людиною відповідальною, технічно грамотною, працював сумлінно, підвищував кваліфікацію, заочно закінчив теплоенергетичний факультет Київського політехнічного університету.
Зростав у праці. Брав активну участь у підготовці до пуску першого і другого блоків, за що у 2004 році був відзначений знаком «Почесний працівник ХАЕС», грамотою НАЕК «Енергоатом». У 2008 році його портрет було занесено на Дошку пошани підприємства. На даний час Олександр Васильович обіймає посаду начальника зміни турбінного цеху. У підпорядкуванні 10 працівників. Зміна вважає його першокласним спеціалістом та поважає, як батька, який щедро ділиться досвідом, набутим за 25 років роботи по спеціальності.
На вихідні Олександр поспішає у рідне село, бо по-справжньому відпочиває там від щоденних турбот. Найбільше задоволення отримує працюючи на пасіці, доглядаючи садок. Олександр Васильович вважає мед їжею Богів, символом благополуччя і щастя, бо бджоли дуже розумні істоти, недарма їх називають божими мухами. Любить пригостити свіжим медком друзів.
Разом з дружиною Олександр Васильович підняв на крило двоє дітей. Старший син, Василь, пішов батьківським шляхом, - працює машиністом-обхідником турбінного цеху ХАЕС. А дочка Альона після закінчення Київського педінституту залишилась працювати в столиці.
Олександр Васильович вважає, що він щаслива людина, бо реалізовує себе в професійній діяльності, знайшов своє місце у житті, має чудову родину і багато друзів.
У ці грудневі дні Олександр Васильович Федорчук відзначає один з чергових життєвих ювілеїв, з нагоди якого адміністрація і цеховий комітет, друзі і колеги щиросердно вітають ювіляра і бажають міцного здоров’я, щастя та невичерпної енергії.
Лариса Дорошенко,
заступник голови цехового комітету ТЦ
Фото Валерія Валуєва
